– Чому ви так рано повернулися, у вас же відпустка ще не закінчилася? – свекруха визирнула з-за дверей і тримала їх прикритими, щоб не дати зайти синові та невістці.
– Мамо, ти серйозно, що сталося? Впусти нас! – Кирило завмер на мить, але потім спробував увійти.
– Нізащо! – категорично вигукнула жінка.
Син і його дружина переглянулися в розгубленості.
– У мене тут… сюрприз для вас, – на обличчі свекрухи з’явилася дивна посмішка. – Якщо зараз зайдете, все зіпсуєте. Ідіть, прогуляйтеся поки що.
– Ви жартуєте? На вулиці ніч, дві години! Ми весь день по аеропортах тягалися, з пересадками летіли! – Наталя роздратовано зашепотіла, намагаючись не розбудити сусідів.
– Досить, з мене досить, – твердо заявив Кирило і з силою натиснув на двері.
Мати пручалася щосили, важко дихала, але молодій чоловічій силі не могла протистояти. Через кілька секунд перед Кирилом і Наталею постала їхня квартира. Вони завмерли, насилу ковтнувши. Ось так “сюрприз”…
***
Кирило любив матір. Та й як інакше?
– Я ще такий молодий, хочу погуляти, – заявив батько, коли дізнався, що дружина вагітна.
– Ну й іди, – гордо вигукнула тоді ще юна Маргарита і без жалю виставила чоловікові валізу.
Вона ростила сина одна. Було всяке: і безсонні ночі, і додаткові зміни на заводі, щоб було чим заплатити за репетиторів.
На диво, Кирило виріс зовсім не інфантильним і не маминим синочком.
– Далеко?
Маргарита Сергіївна битих півгодини спостерігала за тим, як син збирається на побачення.
– Гу-лять! – весело вигукнув Кирило і чмокнув матір у щоку.
– Звичайно, що, думаєш, мати нічого не розуміє? Думаєш, не бачу, що ти не просто гуляти, а з дівчиною на побачення зібрався, – вона примхливо зігнула губки.
– Мамо, мені тридцять і ходити на побачення в моєму віці – нормальне явище, – усміхнувся він.
– Кириле, ти тільки не одружуйся відразу, – ледь не плачучи попросила вона.
– Мам… ну вже як вийде, – хлопець раптом став серйозним. Якраз сьогодні він збирався зробити Наталі пропозицію.
– Що, вже надумав? – Маргарита Сергіївна насторожилася. Вона добре знала сина й одразу зрозуміла, що в того на думці.
– Мамуль, вона тобі сподобається, – пообіцяв син і ніжно обійняв матір. – Усе, побіг. Мені ще квіти купити потрібно.
– Кириле, синку, та сучасним дівчатам від хлопців одне потрібно, гроші! – мати майже повисла на руці сина, ніби намагалася зупинити.
– Наталя не така, – відповів він. – І потім, вона й сама добре заробляє.
– І де ви жити збираєтеся?
– У Наталії своя квартира. Поки що в ній, а потім візьмемо іпотеку і купимо щось більше, – поділився син планами на майбутнє.
Кирило і Наталя познайомилися два роки тому. Сміхотлива брюнетка з кучерявим волоссям і завзятими ямочками на щоках одразу йому сподобалася.
– Ніхто мені не допомагав. Сама спину гнула, ого як, – розповідала Маргарита Сергіївна Наталії, коли син, нарешті, привів майбутню невістку для знайомства з матір’ю.
– Вам пам’ятник поставити треба! – заявила дівчина, натхненна розповіддю майбутньої свекрухи.
– З пам’ятником встигне, – сухо парирувала жінка, підібгавши губи. – Планую ще пожити рочків так двадцять-тридцять.
Наталя густо почервоніла й опустила очі, не очікувала, що ідея про пам’ятник викличе таку асоціацію.
– Але вважаю, яку-ніяку матеріальну допомогу від єдиного сина цілком заслужила, – жінка багатозначно подивилася на наречену сина.
– Кириле, а ти нічого не забув? – мати зателефонувала синові зранку, той щойно встав і в пітьмі, щоб не розбудити дружину, збирався на роботу.
“Чорт, сьогодні ж одинадцяте!” – він ляснув себе по лобі й поспішив ретируватися на кухню, щоб звідти вже продовжити розмову.
– Мамуль, учора замотався, ніколи було тобі гроші переказати, зараз кину, – квапливо пообіцяв він.
– Та я так і подумала, – весело вигукнула жінка. – Ти ж у мене молодець! Десятого числа стабільно грошики переказуєш. А тут дивлюся, немає нічого. Ну, думаю, закрутився зовсім синок, забув… Дай, думаю, подзвоню. Знаю ж, що ти о сьомій уже не спиш.
– Не забув, кажу ж, ніколи було…
Кожне десяте число місяця Кирило справно переказував матері десять тисяч рублів. Частину вона платила за комуналку, частину витрачала на свій розсуд. До певного часу такий розклад усіх цілком влаштовував…
Власне, Кирило непогано заробляв, а тому невелика матеріальна підтримка на користь свекрухи не загрожувала фінансовим колапсом для молодого сімейства.
– Кириле, я тут по телевізору бачила, що всім жінкам, старшим за шістдесят років, обов’язково раз на рік треба робити МРТ усього організму, а ще здавати всілякі там аналізи, обстеження… Ой, Кириле, ти не уявляєш, що буває, якщо цього не робити вчасно. Там же аж до раку може що-небудь утворитися, – Маргарита Сергіївна округлила очі й виразно зітхнула.
– Мамуль, ти так не переживай. Тобі ж ще немає шістдесяти, – син обійняв матір за плечі.
– Ага, я он, скільки років орала як проклята. Хто знає, наскільки в мене організм зношений і скільки мені там залишилося, – вона схлипнула.
– Що ти пропонуєш?
– Як що? Мені терміново потрібно аналізи здавати, записуватися на діагностику, МРТ робити, всякі УЗД!
– Так записуйся. Іди до терапевта, він видасть направлення і вперед…
– Та що ці терапевти з муніципальних поліклінік розуміють? Понаберуть фельдшерів, які тільки й знають, як направлення на кров і сечу виписати. Та й ніхто мені не дасть направлення на МРТ усього організму. А мені ж потрібно!… – пронизливо вигукнула вона.
– Не хочеш іти в державну, запишись у приватну клініку. Там тобі за твої гроші навіть лезгинку станцювати можуть. Щоправда, не факт, що вилікують, – Кирило усміхнувся.
– Так, смійся над матір’ю, звісно. Ти ж одружився, тобі тепер дружина важливіша за матір стала!
– Та з чого ти взяла? Ти – мати. А матір не зможе замінити жодна інша жінка, – Кирило взяв її за руку і та усміхнулася.
– Ну й добре, тоді, може, оплатиш мені обстеження? – вона захлопала очима.
– Гаразд, оплачу, – пообіцяв Кирило. Маргарита Сергіївна засяяла від щастя як дитина.
– Привіт, ріднулька моя, – вигукнув Кирило, вриваючись із букетом квітів у кухню. Наталя посміхнулася. Чоловік часто балував її подарунками та квітами.
– Чого так пізно? – більше для порядку забурчала вона. – Давай руки мий і до столу. Вечеря готова.
– У мами була.
– Вона знову грошей просила? – Наталя подивилася на чоловіка. Той зам’явся.
– На що цього разу?
– На обстеження…
– Вона хворіє?
– Ні, сподіваюся. Але хоче зробити МРТ усього організму, щоб переконатися, що здорова.
– Кириле, тобі не здається, що твоя маман трохи перегинає палицю? – роздратовано буркнула Наталя.
– Що ти маєш на увазі?
– Ти й сам знаєш що!… Минулого місяця їй терміново знадобилося поміняти варильну плиту, тому що колишня, бачте, застаріла, а нам конче знадобилася індукційна. Звичайно ж потім ми міняли всі каструлі, тому що старі не підходили до індукції.
– Ну і що?
– А до цього нам терміново знадобився холодильник із льодогенератором. “Адже це так зручно”, чорт забирай!
– Наташ, не перебільшуй. І потім, це ж моя мама. Вона мене одна все життя ростила. Невже я не можу їй віддячити за це?
– Віддячити можеш, і, вважаю, десять тисяч на місяць – гідна підтримка. Але твоя маман, здається, вважає, що ти до кінця життя зобов’язаний виконувати всі її мрії та бажання.
– Це, по-твоєму, подарунок? – Маргарита Сергіївна, стиснувши губи, суворо дивилася на сина, по-пташиному схиливши голову на бік.
Кирило навіть трохи знітився. Він із дитинства добре знав цей погляд. Коли мати ось так повертала голову, це означало одне, вона вкрай незадоволена сином.
– Мамо, а ти що чекала на Новий рік? Крило від літака? – вирішив уточнити він.
– Крило залиш собі, а мені потрібен круїз!
– Щоооо?! – хлопець поперхнувся повітрям. Ні, мати в нього – жінка ексцентрична, зі своєрідним почуттям гумору і поглядом на життя, але в усього ж є межа.
– Мам, ти не переплутала? Може ти мала на увазі карниз? Або, там… сюрприз?…
Кирило з надією подивився на неї.
– Ти мені зуби не заговорюй. Он, баб Мані діти подарували новий телевізор, а сусідці з першого поверху – шубу. А ти? – мати звела брови, – зволожувач повітря?!
– Ага, тільки цей телевізор баби Мані – єдиний подарунок від дітей за все життя. І той вона випрошувала п’ять років. А сусідка з першого поверху сама купила собі шубу, а тепер усім твердить, що її, нібито, подарував син-алкаш, – усміхнувся Кирило.
– Ну і нехай, а я хочу нормальний подарунок на Новий рік. Я хочу світ подивитися, себе показати…
– Чудово! Ти працюєш, у тебе теж зарплата не така вже й низька, цілком можна і накопичити, – підтримав ідею син.
– Я не можу збирати. Мені й так грошей не вистачає, – сіпнулася мати. – І потім, даремно, чи що, я стільки років горбатилася, ночей не спала, тебе ростила? – вона виразно схлипнула.
– Мам, я тобі безмежно вдячний за все, що ти для мене зробила, але всьому ж є межа. Круїз я точно потягнути не зможу. Тим паче ми з Наталею самі якраз зібралися у відпустку.
Почувши про відпустку мати зовсім зажурилася.
– Так і просиджу все життя в цьому сльотавому містечку, – вона стиснула губи.
– Давай так, половину вартості путівки ти збираєш сама. А половину ми з Наталею, так і бути, тобі оплатимо. Але врахуй, це буде наш тобі подарунок на всі свята за наступний рік.
– Ой, синку! – Маргарита Сергіївна з благоговінням дивилася на сина. – Я згодна!
– Мамуль, я до тебе чого приїхав? Поки нас із Наталею не буде, зможеш за квартирою доглянути? Квіточки полити, та так, час від часу з’являтися, світло у вікнах вмикати?
– Синку, так, звісно, догляну, ви тільки ключики залиште, – Маргарита Сергіївна розплилася в усмішці…
– Це в нас світло горить? – Наталя вийшла з таксі й подивилася на вікна рідної квартири.
– Ну так… дивно. Може, мама забула вимкнути? – Кирило витягнув валізу з багажника і поставив на тротуар.
– А ти їй подзвонив, попередив, що ми прилетимо на день раніше? – дружина подивилася на чоловіка.
– Навіщо? – не зрозумів Кирило.
– Та так, про всяк випадок, – дружина знизала плечима.
Ліфт швидко домчав їх до потрібного поверху.
– Зараз прийдемо, я відразу у ванну, а потім під ковдру. Завтра буду відсипатися весь день, – Наталя посміхнулася в передчутті.
Засунувши ключ у замкову щілину, Кирило з подивом зрозумів, що квартира зачинена зсередини.
“Дзинь, дзииииинь”, – надривався дзвінок. За дверима чулося шурхіт, але ніхто не відчиняв.
– Кириле, може нас грабують? – з жахом у голосі прошепотіла Наталя.
Подружжя переглянулося.
– Ти пам’ятаєш, три місяці тому Голубєву пограбували, поки вона на курорті відпочивала? А раптом вони тепер до нас забралися?! – Вона з хвилюванням дивилася на двері квартири, вчепившись у рукав чоловіка.
– Та ніхто твою Голубєву не грабував. Вона сама перед поїздкою всі коштовності сховала і забула. А коли поліція приїхала, вона і згадала, що все заховала в унітазний бачок.
Кирило ще раз подзвонив. Цього разу замок невпевнено клацнув, і двері відчинилися.
– Мамо?! – хлопець зі здивуванням зрозумів, що за дверима стояла саме вона.
– А я ось, вирішила сьогодні у вас переночувати. Хотіла вас завтра зустріти. А ви чого раніше? Із курорту вигнали? – вона, як і раніше, виглядала з-за дверей, не відчиняючи їх.
– Давай ми зайдемо і все тобі розповімо. Ти чого ти так довго не відчиняла?
– А я спала, не чула, – не моргнувши оком збрехала вона.
Навіть п’ятирічна дитина зрозуміла б, що жінка бреше. Вона зовсім не була схожа на заспану.
– Маргарито Сергіївно, пустіть нас додому, ми відпочити хочемо, – гучним шепотом попросила Наталя.
– Ні! – вона явно нервувала. – Ідіть поки що… у ресторан сходіть… – із хвилюванням заявила жінка.
– Так все, я хочу додому!
Кирило наліг плечем на двері. Мати тихо пихтіла, впираючись у двері зі зворотного боку, але Кирило виявився сильнішим.
За півхвилини подружжя вже увійшло в будинок.
– Це що?! – Наталя, округливши очі, дивилася на всі боки.
– Ти що тут робила? – видихнув Кирило.
Картина, що постала перед їхніми очима, нагадувала декорації до фільму жахів. На підлозі валялися деякі речі, меблі та вся техніка були відсутні начисто.
– Де мій диван? Куди поділася шафа? Навіщо ви зняли телевізор? – Наталя не могла прийти до тями.
– Мамо, що тут відбувається?! – Кирило струснув матір за плечі.
До цього моменту Маргарита Сергіївна старанно уникала дивитися в очі дітям. Вона закочувала очі, відверталася вбік, але після струсу зрозуміла, що відмовчуватися більше не вийде.
– Я не хотіла… я не знала… вони обмануууулиии мене, – голосила жінка.
– Так, Маргарито Сергіївно. На жалість тиснути не вийде. Говоріть швидко і чітко, що ви зробили з нашою квартирою?! – Наталя не збиралася мовчки стояти осторонь.
– Ви поїхали у відпустку… – жінка шумно висякалася. – А ключі мені залишили…
– Тааак, це ми й самі пам’ятаємо. Далі, – підбадьорив син матір, яка раптом замовкла.
– Ну, а я ж теж хочу до моря…. Я ніколи в житті не була на морі, – вона жалібно подивилася на сина. Навіть кіт зі “Шрека” не міг би бути більш переконливим і зворушливим. Ось тільки на дітей це не справило належного ефекту.
– І ми тобі пообіцяли подарувати частину суми, половину. Решту ти мала накопичити сама, – нагадав Кирило.
– Таааа, а як я накопичу, якщо мені і манікюр зробити треба, і до косметолога сходити? – розридалася вона.
– Я ж нічого поганого не хотіла, тільки трохи заробити, – жалібно схлипуючи, пробубнила вона.
– Мамо, що ти зробила? Де наші меблі? – Кирило карбував кожне слово. Йому набридло чути схлипування матері.
– У мене колега квартиру подобово здає, каже, дуже прибутково. От я й вирішила, чого ваша квартирка простоюватиме два тижні, якщо на ній можна… заробити? І ось… – тихо видихнула Маргарита Сергіївна й опустила очі.
– Щоооо?! – Наталя схопилася за голову.
– Ти здавала нашу квартиру подобово?! – Кирило, звісно, знав, що мати з примхами, але цього разу вона переплюнула саму себе.
– Мені колега допомагала, – зізналася вона. – І адже два тижні все було добре. А вчора якась парочка на дві години квартиру оплатила. Вони гроші заздалегідь віддали, а ключі мали в поштову скриньку кинути. А коли я прийшла, то ось… – Маргарита Сергіївна знову заридала.
– Так, Кириле, потрібно терміново дзвонити в поліцію! – Наталя схопилася за телефон.
– Я не хотіла, – про всяк випадок ще жалібніше проскулила жінка і подивилася на невістку. Та кинула на неї злий погляд.
– Та як?! Як тобі взагалі в голову прийшла думка здавати нашу квартиру? та ще й подобово!
Кирило мовчки стояв, намагаючись осмислити те, що відбувається.
– Поліція буде тут за п’ять хвилин, – Наталя впевнено увійшла в кімнату, тримаючи телефон у руці.
– Через п’ять хвилин?! – свекруха сполошилася. – Може, мені краще додому піти? Навіщо тут товпитися…
– На місці стій! – різко зупинила її Наталя. – А раптом виявиться, що ви заодно з цими злодіями? Хто знає, може, все це за вашою наводкою?
Маргарита Сергіївна зблідла, завмерла і почала плескати очима, як перелякана риба на суші.
– Та ви що говорите?! Я ж… я ж не хотіла! Це все випадково… – лепетала вона, починаючи заїкатися.
– Наталю, може, ти переборщуєш? – тихо сказав Кирило, обернувшись до дружини.
– Ніяких “переборщуєш”, – відрізала вона, не зводячи очей зі свекрухи. – Нехай уроком буде. Наступного разу подумає, перш ніж таке влаштовувати.
За кілька хвилин прибули поліцейські. Вони швидко склали заяву.
а Маргарита Сергіївна, бліда і ледь стримуючи сльози, відповідала на їхні запитання, періодично гикнувши або зітхаючи.
З’ясувалося, що все це було влаштовано колегою, яка переконала свекруху у вигоді короткострокової оренди. Саме вона організувала пограбування. На щастя, меблі вдалося повернути, але осад від того, що сталося, залишився.
Відтоді Маргарита Сергіївна поводиться тихіше води і намагається не нагадувати дітям про свої бажання. Навіть слово “круїз” більше не наважується згадувати.
