Дачна ділянка сім’ї Соколових потопала в зелені. Здавалося б, ідилія – сонце, свіже повітря, аромат квітучих яблунь. Але для Марини кожні вихідні тут перетворювалися на справжні тортури.Тури для сімейної відпустки
– Мариночко, ти знову неправильно поливаєш! – пролунав пронизливий голос свекрухи. – Дай-но я сама.
Марина зціпила зуби, стримуючи слова, що рвуться назовні. Ольга Петрівна, мати її чоловіка Сергія, знову господарювала на їхній дачі як у себе вдома.
– Мамо, може, даси нам самим розібратися? – спробував втрутитися Сергій.
– Ой, синку, та ви ж без мене пропадете! – відмахнулася Ольга Петрівна.
Марина кинула погляд на чоловіка, але той лише винувато знизав плечима.
“Коли ж це закінчиться?” – подумала вона, відчуваючи, як усередині закипає гнів.
Марина сиділа на підлозі в оточенні паперів. Податкова декларація не бажала сходитися, і вона в сотий раз перевіряла документи.
“Так, це вже бачила… І це… А це що за … ?” – пробурмотіла вона, витягуючи незнайомий листок.
Очі Марини розширилися, коли вона вчиталася в текст. Серце заколотилося як скажене.
– Сергію! – закричала вона, підхоплюючись. – А ну йди сюди!
– Чого ти волаєш? – чоловік з’явився в дверях, жуючи бутерброд.
– Це що? – Марина ткнула папером йому в обличчя. – Якого … дача на твою матусю оформлена?!
Сергій поперхнувся. Його обличчям розлилася блідість, і він став схожий на школяра, який нашкодив.
– Марін, я все поясню…
– Та вже будь добрий, поясни! – в очах Марини хлюпала я.рость навпіл із б.оллю.
– Ну? Я чекаю пояснень! – Марина схрестила руки на грудях, свердлячи чоловіка поглядом.
Сергій м’явся.
– Розумієш, мама запропонувала… Сказала, що так надійніше буде.
– Надійніше?! – злетіла Марина. – Для кого, Сергію? Для твоєї матусі?
– Та ні ж! – Сергій скуйовдив волосся. – Просто… ну, хіба мало що.
Марина саркастично хмикнула.
– Ага, хіба мало що! Наприклад, дружина відіжме половину при розлученні? Про це ти думав?
– Та ти що! – замахав руками Сергій. – Яке розлучення? Я про нас дбав!
– Дбав?! – Марина мало не задихнулася від обурення. – Ти, блін, на кухні дві господині влаштував, ось як ти дбав!
Сергій спробував обійняти дружину, але та відсахнулася.
– Не чіпай мене! Ти розумієш, що ти наробив? Ми разом горбатилися, збирали, а ти… – голос Марини здригнувся.
– Маріш, ну пробач, – взмолився Сергій. – Я все виправлю, чесне слово!
– Виправиш? – Марина примружилася. – Чудово. Ось і давай, виправляй. Або переоформляєш дачу, або я туди більше ні ногою. Живи зі своєю матусею, раз вона тобі дорожча!
Із цими словами вона вилетіла з кімнати, залишивши Сергія в повній розгубленості.
***
Минуло два тижні. Марина сподівалася, що її ультиматум щось змінить, але не тут-то було. У суботу вранці вона прокинулася від дзвону посуду на кухні.
“Що?! Знову! “, – подумала Марина, натягуючи халат.
На кухні господарювала Ольга Петрівна, наспівуючи якийсь радянський шлягер.
– О, наречена прокинулася! – защебетала свекруха. – А я ось вирішила вам сніданок приготувати.
Марина скрипнула зубами.
– Ольго Петрівно, ви б попереджали, чи що…
– Навіщо? – здивувалася та. – Я ж мати Сергійка, мені можна!
Марина мовчки налила собі кави, мріючи додати туди чогось міцнішого.
А до вечора вона була готова лізти на стіну. Мало того, що свекруха весь день командувала на кухні, так ще й притягла подруг “на шашличок”.
– Сергію! – прошипіла Марина, затягнувши чоловіка в спальню. – Якого біса тут відбувається?
– Ну мам попросила… – промямлив той.
– Попросила?! – Марина мало не задихнулася від обурення. – А ти, звісно, не міг відмовити?
У цей момент у кімнату без стуку увірвалася Ольга Петрівна.
– Хлопці, гайда до нас! Зоя Іванівна анекдоти травить – обхохочешся!
Марина глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.
– Ольго Петрівно, ми взагалі-то розмовляємо.
– Та годі тобі, Мариночко! – відмахнулася свекруха. – Усе життя попереду, наговоритеся ще.
Це стало останньою краплею.
– Усе, з мене досить! – рявкнула Марина. – Це наш дім, наша дача, і я не дозволю…
– Ваша? – перебила свекруха, посміхаючись. – А ти в документи-то заглядала, милочко?
Повисла гробова тиша. Марина перевела погляд на зблідлого чоловіка.
– Отже, так? Ну що ж, Сергію Івановичу, тоді нам точно є про що поговорити. Наодинці!
Марина увірвалася в спальню, стрясаючи повітря гнівним сопінням. Вона висмикнула валізу з-під ліжка і почала жбурляти в неї речі, не піклуючись про складки.
– Ти чого це надумала? – Сергій застиг у дверях, ошелешений тим, що відбувається.
– А то! – огризнулася Марина, запихаючи у валізу чергову блузку. – Або ти вирішуєш питання з дачею, або я подаю на розлучення. Зрозуміло?
– Та кинь ти, Мариш… – Сергій зробив крок до дружини, але та виставила руку, зупиняючи його на півдорозі.
– Навіть не думай мене заспокоювати! – в очах Марини хлюпала я.рость. – Мені набридло бути приживалкою у власному домі. Даю тобі тиждень. Або твоя матуся, або я.
Сергій відкрив рота, але Марина не дала йому вставити й слова.
– І не здумай відбутися порожніми обіцянками. Хочу бачити документи! Інакше… – вона зачинила валізу з такою силою, що Сергій мимоволі здригнувся, – … вважай, що мене тут уже немає.
***
Тиждень минув як у тумані. Сергій клявся, що все владнав, але документи не показував – мовляв, у банку, у сейфовій комірці.
– Ти мені не віриш? – ображено запитував він.
Марина хотіла вірити, правда. Але черв’ячок сумніву гриз її зсередини.
А потім сталася та сама неділя.
Марина повернулася з магазину і застала ідилічну картину: Сергій із матір’ю пили чай на веранді.
– А, Мариночко! – сплеснула руками свекруха. – А ми тут із Сергійком обговорюємо, як альтанку нову поставимо. Ти не проти?
Марина відчула, як земля йде з-під ніг. “Не проти?”. Та що, чорт забирай, тут відбувається?
– Сергію, на два слова, – процідила Марина крізь зуби.
Щойно вони опинилися в спальні, вона закричала.
– Якого …, а? Ти ж сказав, що все владнав!
– Я… – почав Сергій, але дружина його перебила.
– Досить брехати! Ти нічого не переоформляв, правильно?
Сергій зблід.
– Маріш, ну зрозумій…
– Що я маю зрозуміти? Що ти – безхребетний матусин синочок?
– Не смій так говорити про мою матір! – розлютився Сергій.
– О, так у тебе все-таки є яй…ца! – саркастично хмикнула Марина. – Шкода тільки, що ти їх показуєш, захищаючи матусю, а не дружину!
– Та зрозумій ти, – взмолився Сергій, – мама стільки для мене зробила…
– А я? – тихо запитала Марина. – Я для тебе що, порожнє місце?
Повисла важка пауза.
– Знаєш що, – нарешті сказала Марина, – ти зробив свій вибір. Тепер моя черга.
Марина діяла рішуче і тихо. Зібрала речі, зняла квартиру, подала на розлучення. Сергій телефонував, благав, обіцяв усе виправити, але вона була непохитна.
– Пізно, Сергію, – втомлено говорила вона. – Ти вибрав матір, я вибираю себе.
Ольга Петрівна, дізнавшись про розлучення, закатила істерику.
– Та як вона сміє! Невдячна!
А Марина відчувала дивне полегшення. Немов величезний камінь звалився з душі. “Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця”, – думала вона, підписуючи документи в юриста.
Грім грянув, звідки не чекали. Ольга Петрівна, усвідомивши, що син справді може залишитися один, раптово відступила.
– Синку, – сказала вона, смикаючи край фартуха, – а може, ти й справді погарячкував? Марина – хороша дівчинка…
Сергій дивився на матір зі здивуванням.
– Мам, ти серйозно? А як же “невдячна” і “мисливиця за наживою”?
Ольга Петрівна зам’ялася.
– Ну, знаєш, погарячкувала я… – Вона важко зітхнула. – Боялася я, Сергію. Боялася, що заберуть тебе в мене, що залишуся одна на старості років.
Сергій мовчав, перетравлюючи почуте. А мати продовжувала.
– Давай-но перепишемо дачу на тебе. А то хіба мало що…
– Мам, – тихо сказав Сергій, – чому ти раніше так не сказала? Ми б усе зрозуміли…
– Гордість, синку. Дурна гордість.
Сергій обійняв матір, відчуваючи, як до горла підкочує клубок. Невже він мало не втратив кохану жінку через недомовок і страхи?
Розлучення вдалося зупинити в останній момент. Марина, побачивши документи на дачу, оформлені на Сергія, розплакалася.
– Безглуздий ти, Сергійко. Але я тебе люблю.
Вони почали все заново.
Перша сімейна вечеря на дачі була незручною: Ольга Петрівна боялася зайвий раз слово сказати, Марина напружено посміхалася. Але поступово лід танув.
– Знаєте, – сказала раптом Ольга Петрівна, – але ж я завжди мріяла про доньку…
Марина підняла очі.
– Правда?
– Правда, – кивнула свекруха. – Може… спробуємо?
Відтоді на дачі запанував довгоочікуваний мир. Ольга Петрівна приїжджала тепер на запрошення, а шашлики готували разом, дружною родиною.
І, дивлячись на це, сусіди тільки хитали головами: треба ж, яке диво!
Автор: Юрій Шедловський
