– Ну і що це за подарунок? – Дмитро підняв футболку з такою зневагою, наче це була брудна ганчірка для підлоги.
Марина завмерла на секунду, не повіривши своїм вухам.
– Футболка. Якісна, до речі.
– Та хоч золота! – чоловік скривився, кинув її назад у пакет і фиркнув. – Так скоро й до шкарпеток із піною для гоління докотимося!
Марина стояла мовчки, гнівно підібгавши губи, а потім повільно видихнула.
– Дімо, моя мама вже пенсіонерка. Вона дуже витратилася на ліки, їй узагалі було важко щось купити. Але вона все одно зробила тобі подарунок, тому що поважає тебе.
– Угу, за тисячу, – кисло відгукнувся Дмитро. – Ну, тоді на 8 березня їй теж що-небудь за тисячу візьмемо.
Марина розгублено моргнула, спочатку вирішивши, що чоловік жартує.
– Ти серйозно?
– Так.
Усередині піднялася хвиля гніву.
– Дімо, ти взагалі розумієш, що говориш?!
– Чудово розумію! Якщо вона вважає, що на чоловічі свята можна дарувати якусь дурницю, то чому я маю морочитися з подарунками для неї?
– Ти взагалі в своєму розумі?! Це не дурниця, а те, що вона могла собі дозволити! Чи ти справді вважаєш, що вона повинна була лізти в борги, аби догодити тобі?
– Ой, не починай! – чоловік закотив очі й махнув рукою. – У неї був цілий рік.
Марина вчепилася пальцями в рукава халата, нервово смикаючи тканину.
– Дімо, моя мама ніколи в нас нічого не просила, ніколи не лізла в наш шлюб. Завдяки їй ми, якщо ти пам’ятаєш, живемо в цій квартирі! А твоя мама, між іншим, регулярно просить у тебе гроші.
Дмитро різко підняв голову.
– До чого тут моя мама?!
– При тому! – Марина стукнула долонею по стільниці. – Вона з твоєю сестрою тягне з тебе гроші роками, і ти жодного разу не обурився! Але футболка на 23 лютого – це, значить, приниження? Та краще б вона нічого тобі не дарувала!
– Сестрі реально потрібна допомога!
– А моїй матері, значить, не потрібна?
Повисла напружена тиша. Марина відчула, як у ній щось ламається. Вона зрозуміла, що Діма ніколи не визнає, що він не правий. І, можливо, ця сварка зовсім не про футболку, а про відсутність поваги і любові.
Марина втомлено накрила обличчя рукою. Голова гуділа від крику, а гнів ніяк не проходив.
– Ти взагалі розумієш, як ти поводишся? – її голос звучав тихо, але жорстко.
Дмитро продовжував злитися, хоч і не так демонстративно.
– Слухай, давай забудемо про цю футболку, – відмахнувся він.
– Ні, не забудемо! Тому що проблема не у футболці, а в тому, що ти не цінуєш того, що робить моя мама!
Марина видихнула, намагаючись зібратися з думками.
– Ми живемо в трійці. Без іпотеки, без кредитів. Ти хоч раз замислювався, чому?
Дмитро невдоволено стиснув губи.
– Тому що твоя мама продала бабусині квартири, – неохоче відповів він.
– Ні. Тому що вона могла їх залишити собі. Могла продати і витратити на себе. Але вона вирішила закрити моє житлове питання раз і назавжди.
Дмитро скривився.
– Ну і що? Вона ж не мені особисто подарувала.
– Ой, от тільки не починай! Ми тут живемо разом, ти навіть копійки в цю квартиру не вклав! Якби не вона, тягнули б зараз щомісячні платежі, витрачали б шалені гроші на ремонт, техніку…
Дмитро роздратовано відвернувся.
– Ось ти завжди починаєш ці підрахунки…
– А чому ні? – Марина знизала плечима. – Твоя мама тягне з тебе гроші з моменту нашого весілля, але ти ніколи їй слова не скажеш.
– Це інше! – скипів Дмитро.
– Звісно, інше! Коли моя мама нічого не просить і живе на свою пенсію, це для тебе “нехай викручується сама”, – передражнила дружина. – А коли твоя мама з сестрою регулярно беруть у тебе гроші, це означає “ну, їм же важко”!
Марина здогадувалася, що його дратує не футболка, не подарунок і навіть не грошове питання. Його бісить, що її мама не робить його центром всесвіту, на відміну від свекрухи.
– Та пішло воно все! – Дмитро різко схопив куртку і грюкнув дверима.
Марина навіть не здригнулася. Вона чула його кроки сходами, чула, як зачинилися двері під’їзду, але всередині був дивний спокій. Вона повільно опустилася на стілець і заплющила очі.
Невже він справді думає, що цією демонстративною витівкою щось доведе? Що вона побіжить за ним, вибачаючись за футболку, за чиєсь бажання зробити приємно? Смішно. Марина втомилася. Втомилася від його вічного невдоволення, від його дивних образ, від того, що вона завжди має виправдовуватися.
Вона розплющила очі й озирнулася. Квартира. Її квартира. Не його, не їхня, а саме її. Якби не мама, то вони б зараз влізли в іпотеку або знімали крихітну двушку. Рахували б гроші від зарплати до зарплати, тулилися б в обмеженому просторі. Але Дмитро цього не цінує. Він просто сприймає все як належне, як само собою зрозуміле.
Якщо його мама просить грошей, він одразу стає зразковим сином, який має “допомагати сім’ї”. А якщо її мама просто не вгадала з подарунком, то він влаштовує сцену на весь вечір.
Марина піднялася, підійшла до тумби в спальні і відкрила шухляду. Там лежали відкладені гроші на подарунок мамі до 8 березня. Вона знала, що купить саме те, що хотіла, навіть трохи додасть із накопичень. І якщо завтра Дмитро спробує хоч слово сказати про вартість, то ця розмова стане для нього останньою.
Чоловік повернувся під ранок, галасливо грюкнув вхідними дверима і скинув черевики просто посеред коридору, залишивши брудні сліди.
– Доброго ранку! – весело оголосив він, проходячи в кухню, немов не було ні сварки, ні театрального відходу.
Марина підняла очі, відірвавшись від сніданку. Вона подивилася на Дмитра з байдужістю. Вчорашня злість у ній уже перегоріла, залишивши після себе порожнечу й байдужість.
– Щось рано ти, – її голос був спокійним, без докору, ніби вона говорила не з чоловіком, а з сусідом, який випадково зазирнув по сіль.
– Та що ти зла така? – Дмитро похитав головою, підходячи до холодильника. – Переночував у друзів, поспілкувалися, посміялися… Ти, сподіваюся, вже заспокоїлася, перебісилася?
Марина стиснула виделку, але продовжувала мовчати. Він навіть не збирався вибачатися, не хотів обговорювати те, що трапилося. Просто пішов, як примхливий підліток, а тепер повернувся і був упевнений, що все замнеться само собою.
Не замкнеться.
Весь день Марина просто спостерігала за ним, не заводячи розмову про вчорашнє. Дмитро поводився так, ніби нічого не сталося. Розвалився на дивані з телефоном, потім знову сходив до друзів, пограв у комп’ютер. Жодного разу не запитав, як вона почувається, не спробував загладити провину.
Марина відзначала кожну дрібницю, кожну деталь, які раніше намагалася не помічати. Тепер же вони склалися в одну цілу картину, і ця картина була безнадійною.
Йому все одно.
Надвечір вона поїхала по подарунок для мами. Вибирала з любов’ю, з турботою, щоб їй було приємно. Дмитро жодного разу не запитав, що вона купує, бо це його не цікавило. Він узагалі не думав про подарунок тещі. Марина повернулася додому, поставила на стіл коробку з гаманцем із натуральної шкіри і демонстративно дістала чек. Покупка вийшла дорожчою, ніж планувалося, але вона не шкодувала жодної копійки.
Дмитро пройшов повз, кинув погляд на чек і скривився.
– Ти що, з глузду з’їхала? Стільки витрачати на тещу?!
Марина підняла на нього очі. Його роздратування було останнім штрихом, останнім уколом у її й без того зруйноване терпіння. Вона мовчала, просто дивилася. У цей момент вона чітко зрозуміла: вона більше не хоче бачити цю людину у своєму житті.
– Так, Діма. Стільки. Тому що мені не шкода. Ця жінка виростила мене. Вона мене любить, на відміну від тебе. Без грошових розрахунків і ультиматумів.
Вона спокійно взяла коробку, пройшла повз нього в кімнату і зачинила за собою двері. Питання про розлучення вже було вирішене. Чоловік просто ще не знав про це.
Вранці Дмитро прокинувся роздратованим і поводився так, ніби це Марина була винна в його поганому настрої.
– Ти зі мною взагалі розмовляти збираєшся? – пробурмотів він, навмисне гримлячи кухлем.
Марина спокійно дістала молоко з холодильника і подивилася на нього.
– Ні, Дімо. Не збираюся.
Вона не влаштовувала сцен, не намагалася довести очевидне. Просто попросила його зібрати речі й піти. Він обурювався, вимагав пояснень, але Марина не стала повторювати те, що він усе одно не зрозуміє.
Він пішов, голосно грюкнувши дверима.
8 березня Марина спокійно привітала маму, не звітуючи про витрачені гроші. Сидячи за столом, вона відчувала легкість, якої не відчувала давно. Тепер ніхто не мірявся подарунками, ніхто не вимагав фінансових доказів любові. Марина звільнилася від дурних очікувань, дивних заборон і несправедливості.
