Оля не хотіла орендувати квартиру в родичів чоловіка, немов інтуїція підказувала, що це принесе проблеми.
– Не дуркуй, – умовляв її Ігор. – По-перше, тітка з чоловіком здадуть нам свою двокімнатну квартиру без рієлтора, зайвої переплати і за хорошою ціною.
– Але ти сам розумієш, що будь-які матеріальні питання з родичами часто обходяться дорожче, ніж зі сторонніми людьми, – сумнівалася Ольга.
– Я у своїй рідні впевнений, якщо тобі не пощастило, це не означає, що всі люди навколо погані, – парирував Ігор. – Навіщо нам зараз шукати щось, якщо плануємо своє житло купувати? Перечекаємо рік чи два в цій двушці, а потім самі собі виберемо на своє бажання.
Ольга до останнього оголошення переглядала і чоловіка переконувала не зв’язуватися з ріднею, тільки він на своєму наполягав. Зрештою довелося погоджуватися і речі перевозити в двушку. Тітонька настанови зробила, вказівки дала і помчала, нагадавши про необхідність дбайливого ставлення до речей.
– Ну ми не варвари, дітей поки немає, домашніх тварин немає, тож не будемо вам псувати майно, – сміявся Ігор.
– Ну ми не варвари, дітей поки що немає, домашніх тварин немає, тож не будемо вам псувати майно, – сміявся Ігор.
Ользі чомусь було не смішно, їй уже початок не подобався, і незабаром понеслося продовження. Інна Вікторівна вважала нормальним приходити на квартиру без попередження і відчиняти двері своїм ключем.
– А що тут такого? – не розуміла вона, коли племінник висунув претензії. – Це моя квартира, ось і зайшла взяти одну річ у шафі. До того ж ми не чужі люди. Напевно, твоя дружина воду каламутить, добре, врахую зауваження.
Вона не перестала з’являтися без попередження, ставлячи квартирантів перед фактом в останній момент.
– Якщо твоя тітка нам не довіряє або переживає, щоб ми її квартиру не перетворили на барак, нехай встановить камери стеження і змусить нас робити щоденні звіти, – ображалася Оля.
– Не сердься, просто тітка Інна дуже метушлива й емоційна жінка, – виправдовувався Ігор.
При кожному приході в гості тітонька не забувала нагадувати, що вона є тут господинею, і рідні потрібно цей факт поважати. Племінник і його дружина не претендували ні на що, порядок підтримували, із сусідами не конфліктували і всі послуги вчасно оплачували.
– Я тут подумала, раз не чужі, та й без комісії вам здаю, то купіть новий холодильник у мою квартиру, не в рахунок оренди, тим більше довго жити збираєтеся, – заявила якось Інна.
– Я тут подумала, раз не чужі, та й без комісії вам здаю, то купіть новий холодильник у мою квартиру, не в рахунок оренди, тим більше довго жити збираєтеся, – заявила якось Інна.
– Нам поки що цього вистачає, – відбивалася Ольга. – До того ж немає особливого бажання при переїзді його тягати.
– Так і не потрібно нічого тягати, нехай тут залишається, – не здавалася Інна. – Вам не потрібно, а нам знадобиться. Може, потім ще комусь здамо квартиру в оренду.
Ольга була розлючена, бо не розуміла такого підходу. Вона не збиралася таку дорогу покупку дарувати в разі переїзду. Але з волі злої долі старенький холодильник невдовзі справді вийшов з ладу, і довелося наважуватися на обновку.
– Не переживай, зараз купимо не найдорожчу модель, а потім я з тіткою поговорю щодо повернення коштів або заліку покупки в рахунок орендної плати, – пропонував Ігор.
Не особливо Оля вірила в успішність такої задумки, тільки жити зовсім без холодильника було складно, довелося з чоловіком погоджуватися. Вона не знала, що відповіла Інна, але Ігор чомусь тему щодо можливої компенсації витрат намагався зам’яти.
– Тобі нормально вдається готувати їжу? – цікавилася Інна під час наступного візиту.
– Ну так, – не розуміла Оля.
– Просто плита старенька, духовка майже не працює, невже ти нічого не печеш? – не здавалася Інна.
– Ви хочете поміняти плиту? – цікавилася дівчина. – Думаю, це дуже правильне рішення, і ми були б дуже вдячні, бо нічого запікати справді не виходить.
– Взагалі-то я розраховувала, що ви її поміняєте, – невдоволено кривилася Інна. – Вам же вона зараз потрібна, і взагалі незрозуміло, скільки ще часу тут жити будете.
Ольга влаштувала скандал чоловікові після повернення з роботи з вимогою термінового переїзду.
– Завтра твоя рідня вимагатиме від нас капітального ремонту або встановлення будуара з позолотою, – обурювалася вона. – Щоразу тітка очі коле, що здає нам квартиру не за завищеною ціною. Тільки за фактом набагато дешевше обійшлося б знімати в чужих людей.
– Ти просто не звертай уваги і все, – просив Ігор. – Може, тітонька пожартувала. Не могла ж вона на повному серйозі вимагати від нас купівлю нової плити.
– Холодильник, значить, вимагати могла, а плиту прямо ні, – не здавалася Ольга. – Але врахуй, ми не будемо нічого такого дорогого сюди купувати. А якщо ще раз тітка подібну розмову підніме, значить, одразу збираємо речі й перебираємося в інше житло.
– Холодильник, значить, вимагати могла, а плиту прямо ні, – не здавалася Ольга. – Але врахуй, ми не будемо нічого такого дорогого сюди купувати. А якщо ще раз тітка подібну розмову підніме, значить, одразу збираємо речі й перебираємося в інше житло.
– Гаразд, потім про це подумаємо, – кривився Ігор. – Тут район класний, голову з переїздом морочити не хочеться, і я не втрачаю надії, що наступний рік ми зустрінемо у власній квартирі.
Оля просто мріяла про це, тому що вже не могла терпіти примхи родичів чоловіка і не хотіла вступати з ними в прямий конфлікт. Вона здогадувалася, що Інна свекрусі постійно на мізки капає, а та буде їм нерви тріпати, ось і мовчала. Тільки одного разу терпіння обірвалося, і причиною тому було рішення господарів підняти орендну плату.
– Ми, звісно, родичі, ви цим постійно користуєтеся і взагалі іноді поводитеся нетактовно, – заявляла жінка. – Але ціни зараз зростають на все, і я змушена підняти квартплату на три тисячі на місяць. Цього, звісно, замало буде, але все одно трохи краще, ніж зараз.
– Для нас це дорого, – відбивалася Оля. – Можна хоча б на тисячу?
– Взагалі-то в Ігоря дядько хворіє і потребує лікування, – напирала вона. – Якби ви були відповідальними і турботливими родичами, то самі знали б про проблему.
– Взагалі-то в Ігоря дядько хворіє і потребує лікування, – напирала вона. – Якби ви були відповідальними й турботливими родичами, то самі знали б про проблему.
Зі слів чоловіка Оля знала, що у дядька періодично бувають стрибки тиску або радикуліт прихоплює, на цьому все. Для свого віку він залишався міцним і здоровим чоловіком, тож тітонька явно перегравала і намагалася тиснути на жалість темою хвороби.
– Значить так, я сьогодні ж збираю наші речі і ми переїжджаємо до моїх батьків, – рішуче говорила Оля. – Досить із нас випробування родичами і витрат нервів.
– Може, й справді дядькові потрібні гроші на лікування, і ми просто не знаємо? – сумнівався Ігор.
– Може, й потрібні, але в будь-якому разі так питання не вирішуються, – не здавалася Оля. – А якби ми були сторонніми людьми з вулиці, вартість квартири теж залежала б від особистих обставин твоєї тітки?
Ігор розумів правоту дружини, але не наважувався проти рідні виступати, здогадувався, що мати влаштує сцену і почне розбірки. Після тривалих міркувань подружжя вирішило переїжджати, про що повідомило тітоньку.
– Якби в нас усе було офіційно оформлено, то оплата за останній місяць не повертається, і вам довелося б платити неустойку, бо не попередили заздалегідь, – обурювалася Інна.
– Якби в нас усе було офіційно оформлено, то оплата за останній місяць не повертається, і вам довелося б платити неустойку, бо не попередили заздалегідь, – обурювалася Інна.
– За місяць ми заплатимо, а за неустойку не станемо, – тут же знайшлася Ольга. – Якби дійсно все було офіційно і ви платили податки, тоді можна було говорити. А так усі гроші забирали собі, не порахували дрібний ремонт і те, що ми квартиру довели до блиску.
– Ось значить як заговорили, у себе повірили, ґрунт під ногами відчули і можна родичами нехтувати, – орала Інна.
– Але це ж не правда, і ми намагаємося розійтися мирно, далі спілкуватися розраховуємо, і взагалі ти сама завжди кажеш, що не чужі люди, – нагадував Ігор.
Образилася Інна на рідню, одразу побігла батькам Ігоря скаржитися на погане виховання сина. Вони виправдовувалися, провину свою відчували і намагалися її загладити. Інна не відмовлялася і як компенсацію збитків і витрачених нервів з рідної сестри витребувала десять тисяч. Вона віддала із заощаджень після наради з чоловіком, тільки синові та невістці говорити нічого не стали.
Ігор з Олею кілька місяців жили у квартирі з її батьками, потім перебралися у своє іпотечне житло в іншому районі міста.
– Ділові, загордилися, могли б і в гості запросити на новосілля, – розповідала всім Інна.
– Ділові, загордилися, могли б і в гості запросити на новосілля, – розповідала всім Інна.
Навколишні її підтримували, так старанно і добре жінка створювала образ доброчесниці. А вона вміло грала і не розповідала, як нерви тріпала і постійно вимагала щось у свою квартиру купити. Холодильник у підсумку так і залишився, бо Ігор з Олею принципово його забирати не стали. Але Інні цього було мало, бо вона була незадоволена, що плиту доведеться за свої гроші купувати. Та й квартира тепер була порожня, бо не знаходилися квартиранти. Приходили, дивилися й обіцяли потім дати відповідь, після чого зникали. Інні навіть стало здаватися, що це невістка наговорила, щоб їй не щастило. Про існування закону бумеранга не думала, вважаючи за краще всіх звинувачувати, а себе виставляти в кращому світлі.
Ігор з Олею особливо в ці моменти не вникали, оскільки нову квартиру обживали. Вирішили з родичами стосунки на відстані підтримувати, щоб усім спокійніше було і нерви тріпати не доводилося.
