У день розлучення Максим прийшов зі своєю нареченою.
– Вітаю тебе, Олечко, люба моя! З дерев’яним весіллям вас! Щось я до Максима додзвонитися не можу… Зайнятий чи що?
Оля з ввічливості подякувала свекрусі. Їй так незручно було стояти з важкими сумками, притискаючи плечем телефон до вуха. До чоловіка Максима справді було не додзвонитися. Працює, або знову з друзями гуляти поїхав…
Взяв моду, відпочиває він… Можна подумати, Олі відпочивати не потрібно.
Жінка поклала телефон у кишеню і поплелася додому. Он, продуктів скільки накупила, буде чоловікові свято влаштовувати. Лише б він сам додому прийшов, як то кажуть, не на рогах.
Обхопивши ручки пакетів, які болісно впивалися в шкіру, Оля почала підніматися сходами. Взагалі в їхньому будинку був ліфт, але дуже давно не функціонував. Керуюча компанія тільки обіцянками здатна годувати…
– Можете відійти, будь ласка, – тихо промовила Оля.
Вона намагалася обійти дівчину, що маячила на сходовій клітці. Молода особа, обхопивши себе обома руками, зробила широкий крок ліворуч і сухо вибачилася.
– А ви в п’ятдесят шосту?
– Так, а що? – байдуже запитала Оля, мріючи тільки про те, як витягне свої втомлені після важкої роботи ноги на дивані.
– Я наречена вашого чоловіка.
Слова ці здалися Ользі нічого не значущим жартом. Це яка така наречена?! Що значить наречена?
– Він із вами розмовляти не хоче, відкладає все. А мені обіцяє, що одружиться. Ось, каблучку подарував, пропозицію зробив.
Усі інші слова вже не мали жодного значення. Оля мовчки увійшла до квартири і зачинила за собою двері, немов намагаючись відгородитися. Знесилено притулилася спиною до стіни, сповзла донизу, затулила обличчя руками і заплакала.
Не було в неї сил порозумітися, і бажання ніякого говорити з чоловіком теж не було.
Он який подаруночок він приготував їй на ювілей.
Ніякої вечері Оля робити не стала. Торт стояв у холодильнику, продукти для салатів розкладені по полицях. Колись святковий настрій знищили погані новини.
Максим прийшов додому години за чотири. На вулиці стемніло, лише рідкісні ліхтарі вихоплювали жовті кола біля під’їзду.
За виразом обличчя помітно, що він уже в курсі нареченої, яка з’явилася на порозі.
– І навіщо це все? Навіщо розмови про дітей, мрії про майбутнє? А, Максиме?
Оля ставила це запитання, можна сказати, в порожнечу, розуміючи, що відповідь чоловіка вже нічого не змінить. І в думках знову виникала ця зовсім юна дівчина, і слова її врізалися в пам’ять.
– Та годі тобі, у сучасному світі живемо. Ну, розлюбив я тебе і що? І взагалі, все це було великою помилкою.
– Помилка? І як давно ти це зрозумів? І зі мною одружився тоді на якого біса?
– Так ти ідеальна дружина – удома чисто, працюєш, готуєш чудово, ніколи до тебе зауважень не було! Ти зручна, хороша, добра… Але вона така красуня! Королева! У мене в житті такої не було!
Максим говорив правду. Опустивши очі в підлогу, немов хлопчисько, що нашкодив, він ледь помітно посміхався.
– Ти ж її бачила.
Оля говорити не могла. Питань у неї не залишилося. У грудях оселився огидний колючий звір. Він перевертався, стискаючи її зранене серце.
Йому роками було зручно й добре, а тепер, коли вона йому набридла, можна й красуню вибрати… Ніби Оля негарна. Вона хоч і змінилася за роки спільного життя, так і чоловік теж змінився.
Максим намагався ще вичавити із себе виправдання, але вони звучали фальшиво і неправдоподібно. Чоловік почав мовчки збирати речі. Через кілька годин у квартирі настала тиша. І коли пролунав раптовий дзвінок, Оля знехотя взяла слухавку.
– Олечко, де Максим, привітати його хочу. – на тому кінці дроту була її тітка.
– А Максим пішов до коханки, тітонько Віра. У нього сьогодні свято з іншого приводу.
Оля одразу поклала слухавку. І, притуливши голову до м’якої подушки дивана, заплющила очі. Просто лежала в тиші, відміряючи стукіт власного серця…
Наступний тиждень минув як у тумані. А потім поступово наставало розуміння того, що відбувається. Біль не зникав, але немов притупився.
У день розлучення Максим прийшов зі своєю нареченою. Довгонога красуня з вузькою талією і обличчям з обкладинки. І чомусь на її тлі Оля почувалася незатишно.
– Схуднеш, може, знову заміж вийдеш! – хихикнула дівиця.
– Та куди їй вдруге заміж у тридцять п’ять? – усміхнувся Максим.
Оля намагалася їх не слухати. Тепер вона будувала своє життя у відриві від думки цієї людини. Можна буде і роботу змінити, оскільки для неї однієї грошей потрібно менше. І який сенс був від зростаючого бізнесу чоловіка, якщо він усе до копійки до себе в кишеню складав, а не в сім’ю?
Немов книжки в старій бібліотеці, в голові Олі знову і знову з’являлися огидні моменти їхнього шлюбу, які вона намагалася не помічати.
Два роки минуло з моменту розлучення. І якщо тоді, того нещасливого дня, здавалося, що життя закінчено, тепер Оля розуміла, що доля навмисне надала їй таке випробування. А все заради нагороди.
Виходячи з торгового центру, хрумтячи золотим листям під ногами, Оля йшла до своєї новенької машини. Темно-вишневий джип, про який вона, можна сказати, все життя мріяла, тепер був реальністю.
– Ой, Олю! Ти що?!
Знайомий голос розірвав звичний гул парковки. Жінка обернулася і, на свій подив, помітила ту саму людину, яка колись витерла об неї ноги. Скористався її бажанням мати сім’ю, насолоджувався зручністю, а щойно з’явилася нагода, втік до іншої, привабливішої, на його думку.
– А я тебе спочатку й не впізнав навіть, он як покращала. Кілограм двадцять скинула? Та й помолодшала просто!
Оля не зовсім розуміла, що рухає Максимом. Колишній чоловік жадібно роздивлявся її.
– А чого це ти така?
– Яка така?
– Красива! І що, машина твоя, чи що?
– Так, моя. Чоловік подарував.
У Максима щелепа так і відвисла. Погляд став не тільки жадібнішим, але тепер ще й відкрито заздрісним.
– А як же ти заміж вийшла?
– Макс, іди своєю дорогою, тебе це не стосується! – відрізала Оля, уже відчиняючи двері новенької машини.
Чоловік раптово схопив її за ручку маленької шкіряної сумочки, все ще здивовано витріщаючись на жінку, яка колись була йому дружиною.
– А я з нею розлучився, уявляєш? Думав, тебе знайду, мамі моїй ти подобалася. Та й мені з тобою добре жилося. А ти, виявляється, встигла заміж вийти.
– Ти мене зрадив, пішов до іншої, і докоряєш мені за те, що я за ці роки знайшла хорошу людину і полюбила її?
Пряме запитання Олі поставило його в ступор. Максим закусив губу, як робив раніше. І на відміну від колишньої дружини, яка помітно покращала після розлучення, сам Макс погладшав.
Спільні знайомі донесли Олі, що бізнес він свій розвалив і залишився в боргах. Набрав кредитів, з якими намагався розплатитися. А коли його благовірна дізналася, що доїти з нього нічого, злиняла за першої можливості. Так Макс залишився один, без грошей, бізнесу, та ще й із боргами.
– Щось зі мною ти такою красунею не виглядала! Не любила, мабуть. – з неприкритим докором вимовив чоловік.
– А ти до мене так і не ставився, як мій нинішній чоловік, не любив точно, – парирувала Оля.
Вона висмикнула з його рук сумку, а потім сіла в машину. Гарний новенький джип рушив із місця, залишивши після себе сухий прямокутник на мокрій від осіннього дощу парковці…
А Максим так і стояв, дивлячись їй услід, відкривши від подиву рот. Оля повернеться до коханого чоловіка, вони разом поїдуть у ресторан або проведуть вечір за затишним переглядом старого фільму під тріск полін у каміні. А Макс поїде до матері, бо квартиру свою довелося продати через борги, а робота не дозволяла жити на винайманні.
І хоч зараз Максим відчайдушно злився на свою колишню дружину, на те, що вона, виявляється, має нахабство жити щасливо після розриву з ним, увечері він замкнеться у ванній і заплаче, поки ніхто не бачить. І прокляне себе за той день, коли проміняв чудову, добру, вірну жінку на дівчину, яка позбулася його за перших фінансових труднощів…
Ось тільки нічого вже не повернути…
