Ранок розпочався з сонячного промінчика, що пробився крізь нещільно задернуті штори і тепер наполегливо будив Настю.
– Настюш, ти прокинулася? Вставай, рідна, – у спальню тихо увійшов Дімка, її коханий чоловік.
– Доброго ранку, Дмитре, – потягуючись, буквально промурликала Настя.
– Мама приготувала сніданок, тож давай мерщій умивайся – усі чекають тільки на тебе!
Для Насті все це було незвично: сім’я, турбота одне про одного, чоловік, свекруха, яка кохає її всупереч прогнозам подруг. Уперше в житті Настя почувалася спокійно, захищено, впевнено. Нарешті хтось готовий був зробити її щасливою!
Дитинство Насті було жахливим. Їй не пощастило народитися в неблагополучній родині. Мати колись подавала великі надії, працювала у великій компанії. Щоправда, всі свої проблеми вирішувала за допомогою пляшки. У підсумку втратила престижну роботу, продала міську квартиру і купила будиночок. Хто був батьком Насті, мати не знала.
– Ах, ти ж, заморыш мій, – бабуся гладила Настю по кістлявій спинці, зібрала в хвостик ріденьке волоссячко і намагалася відгодувати дівчинку. Та, на відміну від більшості дітей, їла все: і кашу, і рибу, і салатики.
– Бабусю, добавку можна? – Настя мало не вилизувала тарілку, а бабуся підкладала їй то котлетки, то пиріжки.
Бабуся була єдиною людиною, яка любила Настю. Дівчинці було всього шість років, коли бабусі не стало. Відтоді вона буквально виживала: продуктів удома практично не було. У день, коли платили допомогу, мати, розмазуючи по обличчю п’яні сльози, купувала доньці кульок цукерок, “порадувати кровиночку”. Ці карамельки Настя ненавиділа і з задоволенням проміняла б на звичайну булку хліба. Спасибі, хоч у школі годували безкоштовно як малозабезпечену!
– Доброго дня, ми з перевіркою, комітет освіти зобов’язує, – трохи винувато привіталася класна керівниця Насті.
– Заходьте, – мерзлякувато кутаючись у худу шаль, дівчинка запросила вчительку та ще одну жінку у формі до хати. – Мама спить.
– Чому так холодно? Ви піч не топите?
– Дров немає. Вугілля немає. Усе закінчилося
– Як немає? Ми ж у школі клопотали, вам привозили у вересні, – здивувалася вчителька.
– Мама… продала… – Насті було соромно, що вона скаржиться на маму.
– Усе зрозуміло, – жінка у формі дивилася на дівчинку спокійно. – Настя, збери, будь ласка, свої речі.
Настя покірно зібрала речі, її посадили в машину і відвезли. Спочатку в лікарню, потім – у притулок. А за кілька днів мати, яка так і не помітила зникнення доньки, випадково влаштувала пожежу. Так Настя стала сцротою.
У дитячому будинку Настя вперше за довгий час спала на чистій білизні, їла майже так само смачно, як у бабусі, а вночі не прокидалася від криків веселої компанії матері. Разом із подружками вступила до кулінарного коледжу, закінчила з відзнакою і знайшла роботу спочатку в кафе, а потім у модному ресторані.
– Послухайте, у вас змінився кухар? Запросіть, будь ласка! – у Дмитра був свій бізнес, і двічі на тиждень він обідав саме в цьому ресторані.
– Доброго дня, ви хотіли поговорити з кухарем? – перед Дмитром стояла худорлява дівчина з величезними очима.
– Так, це ви приготували? – було очевидно, що Дмитро тільки спробував страву, але їсти не став.
– Так, щось не так? Вам не сподобалося?
– Якраз навпаки. Я в такому захваті, що, боюся, знадобиться добавка. Вважаю, що ресторану з вами дуже пощастило!
– Дякую, – Настя зашарілася. Вона ніяк не могла звикнути до захоплених відгуків гостей.
Дмитро зачастив до ресторану. Він обожнював смачно поїсти. А одного разу випадково зустрів Настю в торговому центрі, не втримався і запросив на прогулянку. Так у них почався роман довжиною в рік. Дмитро, ловелас і гульвіса, несподівано став розсудливим: для нього існувала лише ця оката дівчина.
– Настя, ти стала мені рідною людиною, вже не уявляю, як жив раніше без тебе.
– Я теж, – щоки Насті порожевіли.
– І ще не уявляю свого майбутнього без тебе. Будь моєю дружиною!
Весілля вирішили поки що не грати. Дмитро перевіз Настю зі зйомної квартири у квартиру своєї матері, а потім на честь цієї події посиділи в ресторані. І у дівчини почалося життя, про яке вона так мріяла. Дмитро, як і раніше, був уважний, турботливий, ніжний, та й зі свекрухою стосунки складалися непогано.
***
– Настя, щось ти сьогодні заспалася, – Ольга Павлівна посміхнулася невістці, яка увійшла на кухню.
– Учора великий банкет був, дуже пізно звільнилися.
– Знаю, сідай снідати.
Насті довелося вибудовувати стосунки з Ольгою Павлівною. Свекруха трималася дещо відсторонено, але ставилася до дівчини тепло, підтримувала, підказувала щось по дрібницях. Розуміла: Насті не було в кого вчитися премудростей сімейного життя, ведення господарства тощо. Зате на кухні невістка почувалася королевою: там уже вона давала поради свекрусі.
– Дівчата, мені пощастило і з чоловіком, і зі свекрухою, – говорила Настя щоразу, коли зустрічалася з подругами.
– Ну не знаю, не дарма ж кажуть, що свекруха згортає кров, – хитала головою її подруга Свєтка. До речі, яка працювала в адміністрації міста.
– Може, й не дарма. Але мені пощастило!
– Дивись, Настюх, відчебучить ще твоя свекруха!
***
Минув рік. У сім’ї все було гладко, але свекруха починала натякати: мовляв, потрібна дитина, яка ж сім’я без спадкоємця! Коли ж Настя зрозуміла, що скоро стане мамою, радості не було меж.
– Син! У мене буде син! – радісно кричав Дмитро.
– Ой, Настусю, будь обережна, харчуйся добре, не нашкодь онукові!
– А раптом дівчинка? – усміхалася Анастасія.
– Ні, що ти! У нас тільки хлопчики в сім’ї народжуються! – розреготався Дмитро.
Настю тут же вмовили піти з роботи: мовляв, їй треба піклуватися про себе і майбутнього спадкоємця. Чоловік і свекруха ні в чому не обмежували майбутню маму, і Настя вперше в житті насолоджувалася такою турботою про себе. Вона навіть не уявляла, що хтось може зробити її настільки щасливою!
– Ой, Дмитрику, здається, почалося! – Настя прокинулася посеред ночі і зрозуміла: потрібно їхати в лікарню.
– Уже?! – Дмитро виглядав розгубленим, але все ж швидко зібрався і відвіз дружину в лікарню. За кілька годин на світ з’явився Павлушка – довгоочікуваний синочок.
Настя з головою занурилася в материнство: від Павлушки пахло спокоєм, його голосок, що крекче, викликав у дівчини розчулення, їй хотілося нескінченно тискати сина, тримати його на руках, обіймати. Малюк був таким тендітним і беззахисним, що в Анастасії сердечко стискалося від ніжності.
– Настя, щось ти зовсім Діму-то закинула. Як-не-як, він чоловік тобі! – одного разу з докором заявила свекруха.
– Нікого я не закинула! – Настя навіть здивувалася, коли почула ці слова.
– Ну як же… На кухню носа не кажеш, косметикою зовсім не користуєшся, погладшала геть… коли худнути-то збираєшся? – Ольга Павлівна виглядала незадоволеною.
Із презирством вона ковзала очима по Насті. Дівчині стало незатишно. Так, вона набрала близько п’яти кілограмів, але лікар сказала, що ці кілограми трохи згодом підуть. А поки їй потрібно відновитися.
– Та й подурніла ти щось, – несподівано заявила свекруха.
– Подурніла?
– Ну так. Подивися на себе в дзеркало. Ніс розплився. Шкіра тьмяна. Волосся якесь рідке. Настя, займися собою! У зал походи, чи що. До косметолога запишись.
– Ольго Павлівно, Павлушкові всього півтора місяця! Я не можу залишити його надовго. Та й узагалі: всі через таке проходили, кілька місяців – і знову красунею стану, – розсміялася Настя.
Але Ольга Павлівна невдоволено поморщилася. Незабаром Настя помітила дивацтва в поведінці Дмитра. Він став відстороненим, якщо й проводив час удома, то спілкувався з матір’ю або брав на кілька хвилин на руки сина. З Настею перекидався нічого не значущими словами.
– Дружино, сьогодні вдома не ночую. Їдемо з друзями на дачу. Чисто мужиками. Тож не чекай.
– Добре, відпочинь гарненько, поспілкуйся з хлопцями, – усміхнулася Настя.
– І ти що, так просто мене відпустиш? Навіть скандалу не влаштуєш? – Дмитро виглядав незадоволеним.
– А навіщо? Я ж знаю: ти багато працюєш, втомлюєшся. Та й не повинне життя обмежуватися тільки домом. Потрібно зустрічатися з друзями іноді.
Дмитро загадково посміхнувся і поїхав. І з того дня зустрічі з друзями стали щотижневими. Настю це стало турбувати, і своїми сумнівами вона поділилася зі свекрухою. Але Ольга Павлівна лише знизала плечима: мовляв, сама запропонувала це Дімі.
З кожним місяцем Дмитро дедалі рідше бував удома, дедалі менше уваги приділяв Насті. Вона ж, захоплена сином, до певного часу не помічала цього. Лише коли чоловік перестав виділяти гроші на господарство і на сина (мовляв, сам куплю все необхідне), Настя занепокоїлася.
– Настюх, я ж казала, щось тут нечисто. А як у тебе зі свекрухою?
– Та теж якось усе зіпсувалося, – Насті не було з ким поділитися своїми сумнівами, тож вона розповіла про все Свєтці, з якою росла в дитбудинку.
– Може, у нього є хтось на стороні?
– Не знаю… – Настя навіть зблідла від думки, що Діма може їй зраджувати. – І що ж робити? Він кине мене?
– Не перебільшуй, подруго. Можливо, я помиляюся. І він справді всього лише втомлюється на роботі.
Йшли місяці. Ситуація в родині загострилася настільки, що довго перебувати вдома було неможливо. Павлушкові тоді було майже два роки, і він, набігавшись парком, заснув у візочку під тиху розмову подруг. Настя і Світлана розпрощалися, і молода мама вирушила додому. Щоб не будити сина, який солодко спить, дівчина майже безшумно піднялася на свій поверх, дуже тихо відчинила двері й акуратно почала роззуватися в передпокої. Вона попрямувала до спальні і раптом почула розмову чоловіка і свекрухи.
– Мамо, ну не можу я з нею більше. Сама подивися: волосся вічно скуйовджене, розплилася, наче розтале желе. Пахне борщем, а не парфумами. Розмови – тільки про Пашку. Ти ж пам’ятаєш, якою вона була красунею! А зараз?
– Але у вас же син! Знаєш, мені було нелегко ростити тебе одній. І ти теж страждав без батька. Чому ж сам готовий приректи сина на таке…
– Я і не збираюся прирікати. Ти ж знаєш, що я люблю Ксюшу. Розлучуся з Настею – і одружуся з Ксюшею. Але в неї не може бути дітей. Тож Пашку ми залишимо собі.
– Синку, суд віддасть дитину матері…
– Ні, не віддасть. Згадай: у неї ж нічого немає. Ні житла, ні роботи. Та ще й сімейний анамнез так собі. Тож син залишиться з нами.
– А Ксюші він потрібен?
– Так, ми це вже обговорили. Вона сказала: головне, що це дитина від коханого чоловіка.
Настя, яка стала мимовільним свідком розмови, ледь не розплакалася. Щоб не видавати себе, вона голосно грюкнула вхідними дверима. Пашка накуксився, Дмитро вийшов у передпокій, узяв сина на руки й забрав у спальню.
– Мені потрібно щось зробити. Але що?! – Настя поки навіть не знала, із чого їй почати.
***
– Подруго, твоя свекруха має рацію: дитину суд зазвичай залишає матері. Але в нашій із тобою ситуації він може прийняти й інше рішення.
– Ну добре, з роботою я що-небудь придумаю. А з житлом?
– Тут не переживай. Нам же з тобою належить від держави як сиротам. Днями перевіряла: наші черги, нарешті, підійшли. Були б активнішими – ще раніше отримали б житло! Я попросила дівчат, які розподіляють квартири, вони нас поряд записали… У будинку вже закінчують оздоблення. З дня на день тобі зателефонують.
Настя посміхнулася: як добре, що є подруга, яка все пояснить і підкаже! Тепер тільки залишалося придумати план, як бути далі. До того, як Павлуша піде в садок, вона навряд чи зможе вийти на роботу. І тут її роздуми перервав телефонний дзвінок.
– Настя, здрастуй, – це дзвонив керуючий ресторану, де колись працювала дівчина.
– Доброго дня! Щойно думала про вас!
– Невже? Тоді в нас із тобою ментальний зв’язок! Настюш, пропозиція є нестандартна. Ти ще не думала, коли на роботу повернешся?
– Думала, але поки син у садок не ходить, нічого не вийде…
– А бажання-то є?
– Звичайно, але…
– Не перебивай. Тут така справа. Власник ресторану відкриває приватний дитячий садок. Він готовий двох дітей наших співробітників влаштувати туди за бонусною програмою. Може… спробуємо?
– Невже це правда?!
– Так. Ти нам потрібна: гості досі запитують, коли ж повернешся.
Настя поступово повернулася на роботу. Їй ставили тільки ранкові та денні зміни, і з її поверненням кількість відвідувачів у ці години зросла. Заробіток був поки що дещо меншим, ніж до декрету, зате – “білий”. В один із днів на Настю чекав сюрприз.
– Вийди в зал, там гості знову тебе вимагають, – керуючий хитро посміхався.
– Чимось незадоволені?
– Іди, дізнаєшся!
За столиком сиділи подруги Насті. Свєтка, коли побачила її, навіть взвизгнула від радості.
– Настюх, будинок наш прийняли! Тобі дзвонили?
– Так, дзвонили, але давно вже, – і тут у неї задзвонив телефон.
Настя розгублено слухала жінку, яка перераховувала необхідні документи і веліла записати, коли відбудеться вручення ключів.
– Світлано, це просто диво якесь… – у дівчини не було слів.
– Та ні, ситуація зовсім не чудова, – похмуро заявила Свєтка. Вона сиділа обличчям до дверей і бачила, як у ресторан зайшов Дмитро з розкішною дівчиною.
– Щось сталося? – Настю охопило занепокоєння.
– Так. Там твій чоловік. Не один.
Настя швидко, поки чоловік її не помітив, пішла із залу.
***
Ключі від квартири вручали в урочистій обстановці. Настя все ніяк не могла повірити, що в неї тепер є свій дім. У неї й у сина. Залишилося накопичити ще трохи на меблі – і можна переїжджати. І тут на допомогу знову прийшла Світлана.
– Подруго, а ти здай квартиру на пару-трійку місяців. Однаково поки там жити не зможеш. А так – дохід буде.
– Але ж точно. Можна ж без меблів здавати?
– Ну так, у мене, до речі, є знайома. Шукає на кілька місяців квартиру без обстановки.
– Чудово! Зведи нас!
Через три місяці квартиранти з’їхали, і Настя зрозуміла: пора. У них із Дімою відбулася серйозна розмова.
– Давай поговоримо, Дімо. Ти з кожним днем віддаляєшся від мене. Чому?
– Сама не розумієш?
– Ні.
– Ти мені набридла. З тобою нудно. Ти стала страшна. На думці тільки підгузки, дитячі садки та інша маячня.
– Дімо, ти зараз говориш про нашого сина.
– І що? Сама стала якоюсь клушею… І сина мені зіпсуєш. Не дай боже, потім гени твоєї матусі полізуть.
Дмитро розпалювався дедалі сильніше й сильніше. Ксенія давно наполягала на цій розмові, але він ніяк не міг зважитися: постійно згадував слова матері про самотність.
– І що ти пропонуєш?
– Я даю тобі місяць. Приведеш себе до ладу, станеш знову привабливою – житимемо разом. Ну а на ні – і суду немає.
– Добре. Тоді я розлучаюся з тобою, – голос Насті вперше за довгий час був твердим і спокійним.
– Розлучаєшся? Та й котись на всі чотири сторони! – злобно розсміявся Дмитро. – Тільки дитини ти не отримаєш, не сподівайся!
– Помиляєшся, це ти її не отримаєш, – Настя посміхнулася і вийшла з кімнати.
Потім дівчина зібрала свої речі та речі сина. Їх виявилося зовсім небагато. Викликала таксі і поїхала додому. До себе додому.
***
Через два місяці майже колишнє подружжя запросили на засідання суду. Усі доводи Дмитра про те, що син має залишитися з ним, розбилися немов хвилі об скелі. Він розраховував, що бездомній і безробітній Насті суд не віддасть дитину. До того ж історія її сім’ї змушувала думати, що і Настя піде по похилій.
Але виявилося, що в Насті є своя квартира, і опіка вже обстежила її. Є робота і характеристика з роботи. Та й сама Настя мала просто чудовий вигляд: за ці два місяці вона раптово покращала. А ось Дмитро змарнів: його нова кохана виявилася любителькою виносити мозок і жити за чужий рахунок.
– Настя, будь ласка, не забирай у мене онука, – Ольга Павлівна виглядала пригніченою, коли просила колишню невістку дозволу бачитися з онуком.
– Але ж ви підбивали Діму на розлучення, радили позбутися мене. Тому що в мене “гени”. Вони такі самі й у вашого онука.
Ольга Павлівна почервоніла: вона не очікувала, що все так обернеться. Онука жінка щиро любила, а от у Христині, з якою Діма все ж таки зареєстрував шлюб, сильно розчарувалася.
– Я не можу заборонити вам бачитися з Павлушею. Тим більше, що ви – єдина його бабуся. Не буду перешкоджати ні в чому.
– Спасибі, золота моя! – Ольга Павлівна готова була кинутися на коліна і цілувати Насті руки. Зрозуміло, фігурально кажучи.
– Але не здумайте налаштовувати сина проти мене або намагатися якимось чином забрати його.
– Ні, що ти!
Ольга Павлівна дотримала слова. Вечорами вона забирала онука до себе, якщо Настя працювала. Із задоволенням брала до себе на вихідні. Вона жила тепер одна: Дмитро заліз у величезні борги і купив квартиру для себе і Христини.
Настя продовжила працювати в ресторані, отримала підвищення. Зараз вона зустрічається з прекрасним чоловіком. Але тепер не плекає жодних надій чи ілюзій. Вона точно знає: єдина людина, яка може зробити її щасливою – це вона сама. А надійний чоловік поруч – лише прекрасне доповнення до внутрішнього її щастя.
