Ще до весілля ми з Петриком шукали квартиру, в якій житимемо, доки не накопичимо на власне житло. Нам хотілося щось у центрі, але водночас у тихому місці. І Валентина Борисівна, мама мого нареченого, підібрала нам такий варіант.
Вона знайшла квартиру в будинку, який розташований у районі, де вона сама проживає. Я спочатку навіть зраділа такому варіанту.
Мені здавалося, що чоловікові поступово треба відвикати від життя з матір’ю. А якщо вона буде поруч, то йому буде легше.
Але тільки після весілля мені довелося пошкодувати про те, що Валентина Борисівна перебуває зовсім поруч.
Свекруха постійно до нас заходила, була в нас по кілька годин. І мене це поступово стало дратувати.
Річ у тім, що Валентина Борисівна стала багато зауважень мені робити.
– А ти посуд не миєш? Мені здається, що він завжди в тебе брудний стоїть. Ти тільки після мого нагадування до раковини йдеш.
– Мамо, Віра миє посуд, – заступився за мене чоловік. – Не вигадуй.
– І ванну не завадило б відмити.
– Ці плями вже нічим не прибереш, – сказала я. – А поміняти ванну нам господиня не дозволить. І сенсу я не бачу, бо в цій квартирі ми тимчасово живемо.
– Ти не знаєш, який засіб використовувати! Як ти взагалі можеш вести господарство?
Я на такі запитання не відповідала. Мені було простіше проковтнути образу, ніж влаштовувати скандал.
Одного разу я повернулася пізніше, ніж звичайно, з роботи. На годиннику було близько 22.00. І свекруха в цей час була в нас у гостях.
А як ти, Петрику, можеш терпіти такі пізні повернення дружини? Де вона була?
– Мамо, у Віри сезон звітів, вона не може все встигнути за робочий день.
– Пізно вже.
– Саме, – сказала я. – Чому Ви ще не відпочиваєте, а в нас перебуваєте?
– У сенсі? – незадоволеним голосом запитала Валентина Борисівна. – Ти мене виганяєш?
– Мамо, тобі насправді час іти.
Свекруха пішла. Мені здалося, що вона образилася, що більше не прийде. Я лише подякувала чоловікові за те, що він став на мій бік. А він сказав, що інакше не міг вчинити.
Ще кілька років ми збирали гроші. Ми відкладали кожну копійку. І нарешті ми змогли купити будинок у передмісті.
Ми не сказали про це Валентині Борисівні заздалегідь. Ми поставили її перед фактом.
– Спеціально так далеко від міста вирішили жити? – запитала свекруха. – Не хочете, щоб я до вас приїжджала?
– Мамо, туди ходять автобуси.
Валентина Борисівна пішла в засмучених почуттях. Ми ж стали займатися переїздом. Речі ми змогли перевезти за день. А наступні кілька днів ми прибирали, наводили лад у будинку.
Свекрусі ми брехали, що ще займаємося переїздом. Ми не хотіли, щоб вона порушувала наш спокій.
Через місяць після переїзду свекруха до нас нагрянула в гості. Я попередньо скрізь прибрала, помила всі 2 поверхи. Я ще й стіл шикарний накрила, щоб жінці не було, до чого причепитися.
Валентина Борисівна була не в дусі, коли переступила поріг нашого будинку. Я зрозуміла пізніше, що вона була зла, бо довелося довго їхати громадським транспортом.
– А як ви дітей своїх майбутніх будете в садок і в школу відправляти?
– Тут садок і школа поруч, – сказала я. – До речі, про них відгуки хороші.
Свекруха замовкла. Зайвого вона не говорила й тоді, коли ми сиділи за столом. Мене навіть вразило, що критика з її вуст не звучала.
Але перед самим відходом Валентина Борисівна все ж вирішила “здивувати” нас.
– Я до вас переїду, – сказала жінка. – У вас місця багато, тому я цілком можу тут оселитися, а свою квартиру здавати.
Ні, у нас Ви не будете жити, – сказала я.
– Як це? А хто за моїм сином буде дивитися? Ти ж нормально готувати не вмієш, в антисанітарії жити його змушуєш. І шлюбу вашому ще не так багато років, щоб ви з Петром могли самі всі рішення ухвалювати. Помилок наробити можете без моєї участі.
Петру не сподобалося втручання матері. І він їй сказав усе, що думає. Він попросив її не лізти більше до нас із такими пропозиціями.
Свекруха образилася і пішла.
– У тебе немає більше матері, – сказала жінка на прощання. – І не дзвони мені, Петрику.
Я не хотіла, щоб чоловік посварився зі своєю матір’ю. Але вийшло так, як вийшло. Зате тепер свекруха не приїжджає до нас, не наводить свої порядки.
