Як далі жити?
Катя боялася і не любила матір чоловіка, свою свекруху. Як прийде та, як очима зиркне, далі порога не пройде, в рідкісний день, коли Сашко, чоловік Катін, уже силоміць заманить, тоді сяде до столу, чай голий поп’є, очей від столу не відриває.
Слово буркне й очі в підлогу.
Неласкава, неговірка.
Лякала вона Катю. Слова від неї не почуєш, не те, щоб поговорити, приголубити.
Сашко зроду не такий, Сашко веселий, компанійський, він так Каті сподобався, коли вона його вперше побачила.
Потім побачить десь і ноги підгинаються, ось такий він Сашко.
Вона й чинити опір не могла, коли він поцілував уперше…
І потім теж…
Веселий він, Сашко і добрий… гостинний, друзів повно.
Прийде з роботи, веселий, візьме гітару, співає і грає, поки Катя на стіл вечерю збирає.
Катя Сергія народила.
Свекруха приходила кілька разів, прийде, на Сергійка гляне, навіть на руки не візьме… Сашко вже понужнув матір чого, мовляв, ти – як чужа…
А одного разу, побачила Катя, як мати над Сергієм стоїть і щось робить, не сподобалося їй, злякалася навіть, підійшла і забрала з люльки Сергія. Ніби як годувати треба…
Не давало спокою Каті, що за маніпуляції робила свекруха над Сергієм.
Якось прийшла свекруха, а Катя з ніг валиться, не спавши три доби, малюк кричав криком, тільки на руках і замовкав трохи…
Взяла Сергія, який криком надривався, оглянула всього, мовчки й пішла.
Прийшла через недовго, взяла на руки, Сергій кричить, а Катя не може, сил немає, сіла і, здається, очі тільки прикрила на трохи…
Прокинулася, на дивані лежить, укрита ковдрою.
-Ой, вибачте…
– Спить Сергійко і ти відпочивай… я їсти зварила…
Ну ось, червоніє Катя скаже тепер усім, що невістка нікудишня, ну як так-то…
– Кольки в нього, та грижу накричав, я прийду ввечері, та завтра на зорі… А ти відпочинь…
Уперше Катя почула стільки слів від свекрухи.
Помітила книжку на столі, дитячу, мабуть, свекруха читала, з картинками барвистими, для Сергія Катя купила, буде розвивати сина.
Як же вона про сім’ю мріяла.
У матері забрали її в п’ять років, нікому не потрібне дівчисько виявилося, всі родичі благополучні, всі відвернулися, в турботах своїх закопалися.
А мати з нормальної на алкоголічку вмить перетворилася, слабка була, після того, як батько кинув їх і завербувався на північ, так з’явилися в матері друзі та подруги, в горі підтримати…підтримали…
Катя все чекала, що приїде тато і все буде як раніше, не приїхав, а мати котилася і котилася в прірву.
З дитячого будинку обіцяла забрати Катю, приходила п’яненька, приносила цукерку, “Гуси – Лебеді” називається…
А потім і зовсім приходити перестала.
Катя після дитячого будинку знайшла її, матір-то.
Жива.
А вона, Катя грішним ділом думала, що немає тієї на землі вже.
Ні, жива, здорова, на тому ж місці живе… Чоловік у неї, діти, а Катя… а для Каті місця немає.
-Це ж і моя квартира, – сказала Катя несміливо, – очі в матері забігали, воно й зрозуміло, пити кинула, по-новому заміж вийшла, нових дітей нарожала…
Плакала мати сльозами фальшивими, вибачення просила… А коли чоловік її з роботи повернувся, та запитав, хто це, сказала племінниця сестри далекої, в дитинстві бачила її, навіть не впізнала, мовляв…
Сказала, що йде Тетяна, Катю так назвала. Невже забула, як доньку рідну звати?
Та ні, не забула, вона його боїться…зрозуміла Катя.
Мати проводжати вийшла, веліла завтра туди-то прийти…
Прийшла Катя, думала, що зараз точно мати в обіймах її укладе, але та сухо, не дивлячись дівчині в очі, попросила їхати і більше не турбувати.
– Сім’я в мене, розумієш, я на хорошому рахунку, чоловік гарний, діти – хлопчик і дівчинка, усе в мене добре, розумієш…
-Мам, а я? А як же я?
Поморщилася мати, намагаючись видавити хоч сльозинку, та не вийшло…
Поклала грошей у руку, озираючись.
-Ось… візьми, тут є трохи, вибач… так вийшло, я не винувата, він мене витягнув із ями… вони не знають про тебе.
-Як? Невже ніхто не сказав, що тут жила дівчинка, твоя дочка?
– Сусіди поїхали старі, а нові не знають…
Поїхала Катя… куди подалі, більше й не приїжджала. Дірка в серці, там де мати має жити в нормальної людини…
Батька й шукати не стала…
Сама в житті влаштовувалася, як могла, ніхто не навчив, як треба, за натхненням жила дівчина.
Вивчилася на швачку, пішла працювати.
Потім ось Сашка зустріла, на танцях.
Живуть, сина ростять… Начебто добре живуть, не сваряться, щоправда, Сашко іноді випиває, але він нічого, нормальний, не щодня.
Сашко з роботи прийшов, удома чисто, наготовано.
Їсть та нахвалює, мовляв борщ, як у матері.
– Так це не я варила, Саша… це вона…
-Хто вона? – насупився, – сусідка чи хто?
-Ну мати твоя.
-Мати, – Сашко подивився на Катю, – що ти, сама безрука, мати мені їжу готуватиме, ходитиме? А ти спати?
-Так Сергій же…
-Що Сергій? Заповила і в люльку, а то ти одна така, перша на землі народила? Королева…
Лаявся Сашко, кулаком по столу стукав… Перший раз таке…
А потім усе гірше почалося і руку на Катю піднімати, то не так, то не так…
Став бити, потім просив вибачення.
Одного разу вона знепритомніла, на підлозі лежала, а він просто спати влігся.
Свекруха прийшла, побачила.
Мовчки підняла, доглядала, ходила, Сашко плакав, цілував руки, просив вибачення, взяв відгули, щоб значить із Сергієм водитися.
Катя вірить, усміхається запеченими губами, сльозинка з куточка ока котиться. Сашко ту сльозинку цілує, кається.
Свекруха незадоволена ходить, звісно… кому хочеться за хворим доглядати.
Катя ж бачить, зла ходить мати Сашкова…
Три місяці жили як раніше, а потім знову, і знову… Дедалі гіршим і гіршим ставало життя Катіне, Сергій від страху пісяти почав.
Сказали Каті, коханка в Сашка завелася розлучена Антипкіна, розбитна бабця, вона, мовляв, Сашкові щось мізки промиває.
Намагалася поговорити з ним, та тільки гірше зробила… Прийшов п’яний, із сокирою ганявся за Катею, а після… сказати страшно, схопив Сергійка і кричав, що об стінку його зараз…
Як заснув, Катя швидко речі зібрала свої якісь і сина і на вулицю вийшла.
Куди йти?
Як далі жити?
Нічого не знала, але що так не буде жити – це точно… Пішла в бік вокзалу, вечір уже, темно, страшно, у приватному секторі з Сашею жила, собаки брешуть, швидше б на освітлені вулиці вийти.
Грошей є трохи, проживуть якось.
Як?
Не знає, ні про це зараз голова болить, а як би на Сергію не позначилося. Заснув бідненький, схлипує.
Куди з дитиною податися?
У дитячий будинок точно не віддасть, ні тимчасово, ніяк…
Йде повз будинок свекрухи, темно у вікнах, похмурий будинок, як і сама господиня.
Ну все, позбулися непотрібної, невесело думає.
Чує, окликнув хтось, навіть ноги підкосилися.
-Катя… а ти куди?
Дивиться, свекруха стоїть, шаль поверх ночнушки накинута, похапцем, мабуть, вискочила.
Махнула Катя рукою, а свекруха вже поруч, схопила Сергія на руки, побігла в бік будинку, Катя слідом…
Сидять, Сергій спить, Катя говорить, говорить, свекруха мовчить, головою хитає.
Про все говорить Катя, про дитинство, про те, як мати її… про зустріч із Сашком, як думала, що ось, прийшло її щастя…
Вислухала свекруха, дала виплакатися Каті, а потім підійшла, обійняла несміливо, рукою по волоссю провела.
Катя пуще, ніж раніше, заревіла, ніхто давно не обіймав, як мати…
А свекруха притиснула до себе, гойдає тихесенько і заговорила раптом.
Про те, як мама рідна померла, маленькій Насті тоді три роки було, нічого не зрозуміла – зима, холодно, двері відчинені, мамка спить, чужі дядьки у взутті ходять…
Потім татко іншу мамку привів, спочатку начебто нічого, а потім рідних народила і все закінчилося дитинство Настине.
Освіти так і не здобула, батько на фронт пішов, яка там освіта, війна…
А як прийшов пив, бився, мачуха потім на Насті зло зганяла…
Вискочила заміж за першого хто покликав, за Сашкового батька.
Теж веселун був, а потім… як підмінили: пив і бив смертним боєм, Сашка собою закривала.
Потім Сашко підріс, здачі став давати, присягався матері, що нікому в образу не дасть…
Казав, що одружиться, на руках носити дружину буде, а як народить, то взагалі…
Раділа вона, Настя, як Катю привів, а вже як Сергій народився, то півночі біля ікони стояла, Матінку Богородицю дякувала…
Думала, що й справді Сашко ні як батько його буде… той до самої смерті бився і пив…
Аж ні… усе дитинство з цим… нелюдом видно щось надломилося…
Півночі проплакали дві жінки.
– Залишайся Катруся, я нікуди вас не пущу.
-Що ви, він же сюди прийде, ще вам дістанеться.
-Нехай спробує…
-Ні, не дасть Сашка життя…
-Хорошо, я з тобою тоді поїду, не зможу без вас, без тебе і Сергія. Я завжди про доньку мріяла та батько Сашкін не дав мрії здійснитися, велику вже дівчинку виколотив чобітьми своїми.
Як же я сумувала Катя, як плакала, а мені свекруха сказала, що воно й на краще, то з одним бігаю ховаюся, а то з двома ба…
Ось і чатувала я, Сашку, придивлялася, молилася, щоб нутро прокляте не вилізло назовні, ні… не зберегла…
Не приходив Сашко, на роботу йшов, а потім до зазноби своєї, гулювали.
Поки суть та діло, свекруха Каті допомогла влаштуватися на швейну фабрику, а сама будинок продала та добре так, сусіди для доньки відразу ж купили.
Свекруха ж будинок в іншому місці купила, на Катю з Сергієм переписала.
Сашкові не говорила де живуть, приїжджала сама до нього раз на тиждень, жаліла, не сварила, а що сварити? Немає від цього толку.
-Мати… де Катька з сином моїм? Я заберу все одно паццана…
– Проспись, іди, Саша. Що ж ти так, обіцяв же мені, пам’ятаєш?
-Я обіцяв, я і зроблю… С… с… с… слово дотримаю…
Так і жили.
Катя з Сергієм із Сашковою матір’ю, а він то з однією, то з іншою.
Мати приїжджала раз на тиждень, обстіривала, готувала… А куди його подіти, син же.
Іноді й Катя приїжджала, Сергія привозила, радів, обіймав сина, перед Катею повзав, але… не пробачила, страшно їй було, то й правильно, так свекруха сказала.
Катя на фабриці працювала, а вечорами шила для модниць місцевих, гроші були завжди.
А ще… ще навчила читати свекруха. Раніше-то, вона тільки картинки дивилася.
Так і прожили все життя.
Сергія вивчила, свекруху поховала, до Сашка вже сама їздила, раз на тиждень, як до цього свекруха. До самого його кінця…
Сергій одружився з дівчинкою гарною, Танечка звуть.
Дивиться на них Катя, посміхається, не лізе зі своїми порадами, підтримує господиню молоду, показує, як що робити ненав’язливо…
-“Яка мама в тебе хороша, – шепоче Танечка Сергію, – треба її потішити чимось, дівчата мене лякали свекрухою, а в тебе он яка…”.
Дочекалася онуків Катя і правнуків.
Все стежила за хлопцями, щоб погані гени не передалися, та ні, бог милував…
Невісткам усім наказувала, за хлопчаками стежити і в разі чого бігти, не переробиш уже…
Але більше не було такого повторення, та й часи інші настали.
Катю всі нащадки пам’ятають, а також бабусю Настю, тільки плутають, думають, що Настя мама Катіна була, ні… Свекруха вона їй була, свекруха, а краща за маму рідну, ось тобі й неласкава…
