Мама відчинила шафу для одягу і вийняла звідти доньчину шубу – практично не ношену, подаровану чоловіком на річницю весілля.
І стала трясти шубою перед незнайомою дамою. Та мацала шубу з явним інтересом.
Жінки про щось перемовлялися і, нарешті, дама дістала з кишені гаманець, вийняла з нього гроші.
Лариса прийшла з роботи, відчинила вхідні двері і без сил опустилася на пуфик у коридорі. Зараз чоловік привезе із садка дітей, і вдома почнеться розгардіяш.
А поки що в неї є законні 5 хвилин тиші. Саме про них вона мріяла з гудячою головою від роботи.
– Чому в тебе посуду гора в раковині? – порушив тишу гучний верескливий голос, від якого в Лариси миттєво занили зуби. – Підлоги, звісно ж, не миті? І білизну з машинки у ванній я розвісила, поки не смерділа.
– Мамо, це мій дім! Я сто разів тобі казала – не потрібно нічого за нами робити і переробляти!
– Та яка різниця? Я ж мати твоя, не чужа людина. Хто тобі ще скаже, Ларочка, що господиня ти просто огидна?
Тільки я ж можу правду в очі висловити, хіба ні? Тож, цінуй мою щирість і користуйся, поки я жива, моїми порадами!
– Мамо… – буквально благала Лариса. – Просто нічого не чіпай у моєму домі, будь ласка, ніколи! Я сама прийду і все зроблю. Це дуже просте прохання, хіба ні?
– Ну як не робити? Я не можу. Якщо я бачу бруд – треба ж мені помити? Це тобі нормально, а я ось у такому хліві жодного дня не прожила.
І взагалі, тут мої онуки ростуть. Що вони бачать? Матір, яка нічого не встигає? І нічого не робить?
– Мамо, тобі додому пора. І, будь ласка, приходь, тільки тоді, коли ми вдома. Не потрібно цих ось візитів-ефектів. Я мало не померла від переляку. Ти ж сидиш тихо, як миша, навіть світло не вмикаєш!
– Світло треба економити! – повчально вимовила мати Лариси, Тетяна Сергіївна. – Гаразд, я піду, мені ще до брата твого заходити за цим же.
Варто було мамі покинути квартиру, Лара взяла в руки телефон і швидко написала повідомлення.
Дружину брата про таку раптову інспекцію краще було попередити. Та відповіла підморгуючим смайликом, як зазвичай. Але Ларисі було не до усмішок.
Найбільшу помилку вони з чоловіком зробили, коли, в’їжджаючи в нову квартиру, дали мамі ключі від неї.
Взагалі, Ларисині батьки жили за годину їзди від них, і їм було зовсім не по дорозі. Але будинок доньки, а потім і сина, притягував маму, немов магніт.
Її мама все ще працювала кухарем на підприємстві, а іноді навіть підробляла на виїзних заходах і весіллях, але турботу про дорослих дітей не полишала.
Практично щодня, за відсутності Лари з чоловіком удома, мама приходила до них, і знаходила, що можна помити, покращити чи виправити.
У підсумку, меблі вічно опинялися не на своїх місцях, дитячі колготки доводилося шукати зранку мало не з навігатором.
Мама могла раптово проінспектувати що завгодно. Наприклад, чи почищено унітаз, чи винесено сміття, чи помито кавові кухлі.
Ларисин чоловік, Федір, над цим тільки посміювався, і взагалі говорив, що з тещі вийшов би непоганий вічний двигун.
Але Ларису це все більше дратувало. А розмови на маму не діяли.
Ключ повернувся в замку, до хати вбігли веселі діти, слідом увійшов чоловік.
– А ти чого тут у темряві сидиш зовсім одна? – запитав Федір. – Знову мама приходила, поки нас не було?
Лариса кивнула і поскаржилася чоловікові.
– Так, Федь, ну може я не подорослішала просто й насправді погана господиня? Адже начебто вона щиро піклується і доглядає за мною і за нами? А мені просто погано після таких візитів.
– Ну, давай ключі в неї заберемо? Це, звісно, не дуже гарний вчинок буде, але зате ти перестанеш нервувати. – чоловік Ларису дуже любив, і взагалі був людиною неконфліктною. – Ну або можу просто замки поміняти? Хочеш?
Лара лише негативно похитала головою, уявивши масштаби бурі, яка в цьому разі обрушиться на її голову.
Нагодувавши сім’ю вечерею, Лара вирушила розбиратися з білизною, яку мама розвісила на свій манер, натягнувши по всій ванній кімнаті павутину з мотузок.
Лариса дістала портативні сушарки, розклала їх і почала розплутувати це імпровізоване макраме.
– Мамо, до нас знову чи що приходила людина-павук? – жваво зацікавився змінами Тимко. – Он які сітки наплів?
– Бабуся-павук до нас приходила. – втомлено сказала Лариса. – Але вона теж у якомусь сенсі супергерой. Тільки негативний. Тож ти, Тімо, маєш рацію.
Тут із дитячої пролунав крик, і вся сім’я побігла туди.
– Де мій космодром із коробок від яєць? – кричав Ромка. – Я його з татом два тижні будував, ми хотіли відео зняти і змонтувати, та й у школі на виріб чекають! Там же трохи залишилося зовсім?
Мамо, це ти його прибрала, зізнавайся?
Лариса приголомшено похитала головою – ні, це точно не вона. Ромка тим часом почав ридати, і ніяк не заспокоювався. Лара взяла телефон і набрала номер мами.
– Мам, а ти в дітей у кімнаті щось чіпала?
– Звичайно, ви ж там сміття схоже рік не прибирали? Чи два роки? Добре, що я туди нарешті зайшла! – пішла в атаку Тетяна Сергіївна. – Що взагалі за ідея складувати коробки від яєць у дитячій?
Там же сальмонельоз може бути або ще якась зараза? Ви з твоїм Федором узагалі з глузду з’їхали, якщо таке допускаєте?
Ну не бо…мжи ж, віднесіть на смітник. Ну, добре хоч таргани не бігали, але скоро й до цього дійде.
– Взагалі-то це була Ромчина саморобка. Куди ти її поділа, мамо? Дитина плаче ридма. Два тижні її роботи пропали даремно.
– Та хто б мені сказав, що це саморобка? На смітник віднесла я цю конструкцію дивну, їй там саме місце. Шукайте біля баків, якщо вам треба! – безапеляційно заявила Тетяна Сергіївна.
Лара поклала слухавку і почала натягувати чоботи та куртку.
– А ти куди? – запитав її Федір.
– На смітник піду, спробую вашу саморобку врятувати, мама ж її викинула.
– Та не ходи, Ларочка, ми вирішили нову зробити. Антивандальну і з сигналізацією від бабусь. Так, Ромко?
Засмучений син кивнув.
Лара налила йому молока, видала улюблене печиво, посадила разом із молодшим братом за стіл.
Але, вклавши дітей, Лариса знову відчула знайоме роздратування. Чому мати вважає, що вона має право робити що завгодно в їхньому домі? Невже це вона сама допустила таке? І тепер доведеться терпіти цю поведінку все життя?
Федір, як міг, втішав дружину. Але поведінка тещі його теж засмутила. А сльози старшого сина він і зовсім важко переносив. Але вступати у відкритий конфлікт ніхто не хотів.
Через тиждень в офісі компанії, де працювала Лара, запровадили часткову віддалену роботу. Лариса була цьому неймовірно рада, нарешті можна було спокійно посидіти вдома і зайнятися не тільки роботою, а й домашніми справами.
Вдома Федір давно обладнав їй гарне робоче місце на балконі, туди майже не проникав шум із кімнати та й узагалі створювалося відчуття усамітнення.
Загалом, умови були райські. А ще можна поспати довше, відправивши чоловіка на роботу і дітей у садок разом із ним.
Приблизно кілька днів Лариса просто блаженствувала. А потім, захоплена роботою, одного разу просто пропустила прихід мами. Та теж не зрозуміла, що дочка вдома.
Найцікавіше, що мама була не одна – звично бурчачи на те, що вдома не гасять світло, вона клацала вимикачами. А слідом за нею йшла якась незнайома дама, яку Лариса ніколи не бачила раніше.
“Це ще що за новини?” – подумала вона.
Залишаючись “невидимою” для гостей, господиня квартири спостерігала за ними. Вихід на балкон якраз був із їхньої з чоловіком спальні, куди й привела незнайому жінку її мати.
Про щось жваво теревенячи, вона миттєво застелила покривалом постіль Лариси та її чоловіка, вочевидь, бурчачи про безгосподарність доньки. А потім відчинила платтяну шафу, і вийняла звідти її, Ларину, шубу – практично не ношену, подаровану чоловіком на річницю весілля.
Через скло жінка з подивом спостерігала за тим, як її мама розгладжує хутро і трясе шубою перед незнайомою дамою. Та мацала шубу з явним інтересом.
Жінки про щось перемовлялися і, нарешті, дама дістала з кишені гаманець, вийняла з нього гроші. Тут нерви Лариси не витримали. Вона увірвалася в кімнату і закричала.
– Так, що тут узагалі відбувається? Навіщо ти приводиш у мій дім незнайомих людей, мамо? І що робиш із шубою? Це не твоя річ!
Оторопіла Тетяна Сергіївна не відразу знайшлася, що відповісти. А ось незнайома жінка вважала за краще уточнити.
– Так це ви господиня шуби? І про продаж нічого не знаєте? Ну звичайно, а я думаю, ну не може норка так дешево коштує. Мало не влипла. Я йду, можете не проводжати!
Гостя ретирувалася. А Лара залишилася наодинці з мамою.
– Доню, а чому ти не на роботі? – поцікавилася Тетяна Сергіївна, як ні в чому не бувало. – Я думала, тебе до вечора не буде.
– Це що взагалі зараз було? – задихаючись від люті перепитала Лариса. – Ти хотіла продати мою річ? Шубу, яку мені Федір подарував?
Та ти знаєш, скільки вона коштує? І взагалі, це моя шуба, і носити її буду я!
Я, між іншим, продавати її не збиралася. Чого ще ми про тебе не знаємо, дорога моя мамо?
– А чого вона в шафі висить? Ти її не носиш, я ж не бачила жодного разу. Значить, річ непотрібна. А викинути її шкода. Ось я вирішила продати. Хотіла тебе копійчинкою порадувати – показати, що навіть за непотрібні речі можна щось виручити. А ти, невдячна, знову кричиш.
– Де ти цю покупчиню знайшла?
– Я в минулий прихід твої речі сфотографувала, і виклала в інтернет. Ось, на туфлі он ті, в коробках, теж є охочі, сьогодні мають під’їхати.
Скажи спасибі матері, що я з твоїм барахлом розбираюся. А то так і загрузнете в мотлоху.
– І скільки ти за неї хотіла виручити, за шубу мою?
– Десять тисяч. Чого ти, вона ж штучна напевно?
– Мамо, вона коштує триста тисяч! – тільки й вимовила Лара. – Це норкова шуба, Федя мені її з річної премії купив. Та ще й грошей протягом року відкладав.
– Як це триста тисяч? – сівшим голосом промовила Тетяна Сергіївна. – Ось чому ця жінка так поспішала її купити?
– Так, усе, ключі мені сюди, і геть із мого будинку! – проричала Лариса, бліднучи. – І більше без мене або Феді, щоб ноги твоєї тут більше не було!
Хоча ні, ключі собі залиш, бо замки ми все одно поміняємо!
Обурена таким вчинком дочки, Тетяна Сергіївна буквально вибігла геть. А Лара почала голосно сміятися, розуміючи всю абсурдність ситуації.
Більше раптових візитів мами в її житті не було. Федір замки поміняв. А мама хоч і пообурювалася, але все ж таки зрозуміла, що в домі доньки їй не варто поводитися, як господиня.
Автор: Катерина Коваленко
