– Доброго дня. Мені потрібна Степанова Марія, вона тут проживає? – на порозі стояла дівчина років шістнадцяти, у неабияк пошарпаному пуховику і з великим рюкзаком за плечима.
Дівчина виглядала розгублено, і навіть злегка перелякано. У руці вона стискала забруднений папірець з адресою.
– Добрий день. Степанова Марія це я, а ви, вибачте, хто?
– Мене звати Вікторія Юсупова, – зам’ялася дівчина, опустивши очі в підлогу, – І я ваша сестра…
***
…Сімнадцять років тому Тетяна Анатоліївна повернулася додому з нічної зміни. Вона виглядала пониклою і дуже засмученою. Заставши на кухні за столом свого чоловіка, Тетяна Анатоліївна тяжко зітхнула, сіла навпроти і попросила вислухати.Engagement rings for men
– Віть, нам треба серйозно поговорити, – нерішуче сказала вона.
Зізнатися чесно, Тетяна Анатоліївна побоювалася чоловіка. Вони жили як усі: квартиру отримали до перебудови, свекруха поквапилася і “вибила” їм двокімнатну в новенькому панельному будинку. Після перебудови грошей ледь вистачало, чоловік частенько випивав, а Тетяні Анатоліївні доводилося працювати на трьох працювати, щоб тягти і себе, і чоловіка, і семирічну Машеньку.Engagement rings for men
Серйозних розмов Тетяна Анатоліївна боялася як вогню, тому що Віктор був запальним і часом грубуватим. Тому найчастіше жінка приймала рішення з великою обережністю. Але зараз ситуація була особливо гострою.
– Я спізнююся на роботу, Таня. Швидше кажи, що ти там знову наворотила, – різко обірвав її Вітя.
– Я вагітна, – випалила жінка, хоча готувалася виголосити довжелезну промову.
– Я вагітна, – випалила жінка, хоча готувалася виголосити довжелезну промову.
– Від святого духа чи що? – чоловік кинув у Таню грубий смішок.Engagement rings for men
– Ні, Вітя, від іншого чоловіка…
Віктор повільно підняв очі і, не приховуючи злоби, прошипів: “Що ти сказала?”.
Так, Тетяна Анатоліївна працювала на трьох роботах і неабияк втомлювалася. Від безгрошів’я, від жорстокого чоловіка, від побуту, який доводилося тягнути самій. І одного разу, в нічній зміні, прийняла залицяння від охоронця їхнього підприємства. У них закрутився роман, який Таня могла приховувати доти, доки не трапилася затримка.Engagement rings for men
– Я можу позбутися цієї дитини, Вітя! – кричала жінка, сховавшись за дверима в спальні.
– Не доводь до гріха, Таня. Збирай свої речі і вали на всі чотири сторони! До доньки ти на метр не підійдеш, – кричав їй у відповідь Віктор. – Сунешся до нас, уб’ю!
Усього за годину Тетяна Анатоліївна залишилася одна без чоловіка, без житла, без дочки, ще й вагітна. Від відчаю вона пішла до того, з ким зрадила чоловіка. Спроби побачитися з Марійкою були марними. Віктор дотримав свого слова. Кинув пити, пішов працювати двірником у школу і підробляв слюсарем у ЖЕД, щоб завжди бути поруч із донькою. Він люто захищав Машу від матері. Навіть вигадав історію, що мати покинула їх навмисно, бо вона алкоголічка, зрадниця, та й узагалі “більше не любить”. Майже до закінчення школи Вітя проводжав і зустрічав Машу, а прогулянки, походи в кіно і до друзів суворо контролював.Engagement rings for men
Обговорювати матір у родині заборонялося. І Маша, після дванадцяти років, увібравши злість батька на матір, перестала ставити запитання.
Тетяна Анатоліївна ж припинила всілякі спроби побачити доньку і буквально зникла з радарів.
А два тижні тому Вітя зателефонував доньці і сказав, що її мати померла. На похорон Маша не поїхала.
– Навіщо ти мені взагалі про це сказав? Мені все одно, що там із нею сталося. Сама винна, – сказала Маша і повісила слухавку.
– Навіщо ти мені взагалі про це сказав? Мені все одно, що там із нею сталося. Сама винна, – сказала Маша і повісила слухавку.
Їй справді була байдужа доля жінки, яка залишила її, першокласницю, майже сиротою.
Було плювати на жінку, яка не приходила на її виступи в школі. Яка не навчила доглядати за собою, не передала материнську мудрість і знання. Через яку над Машею постійно знущалися в школі. Через що Маші доводилося бути більш жорсткою, різкою і грубою. Зовсім як її батько.
А тепер ще й цей дзвінок у двері з підлітком, який звалився на її голову великою піщаною бурею.
– Це жарт якийсь? Немає в мене сестри, – Маша злегка підштовхнула дівчину в груди, щоб та відійшла, і спробувала зачинити двері.
– Я, напевно, помилилася, – жалібно проскулила Віка, – Мені вашу адресу мама дала. Ось.
Дівчина простягнула Маші пом’ятий аркуш паперу, на якому була написана її адреса. Усе правильно, місто, номер будинку і квартира збігалися. Маша абсолютно не розуміла, що відбувається. Підліток виглядав надто вже дорослим, щоб бути її сестрою.
– Адреса – то моя, тільки в сім’ї я одна дитина. Ваша мати щось наплутала. Сходіть і з’ясуйте в неї, а мені ніколи розбиратися з вашими сімейними проблемами, – буркнула Маша.
– Мама моя …наша…померла два тижні тому, – тихо сказала Віка.
Ноги Маші стали ватяними і їй захотілося присісти. Цього просто не може бути!
Ноги Маші стали ватяними і їй захотілося присісти. Цього просто не може бути!
– Скільки тобі років? – запитала Маша в новоспеченої сестри.
– Шістнадцять. Нещодавно виповнилося…
– І що тобі від мене треба?
– Можна я у вас поживу, недовго, чесно? – взмолилася Віка.
– Жартуєш чи що? Ні, звісно. Іди до своєї сім’ї. Моя мати померла ще задовго до її реальної смерті. Мені брати-сестри не потрібні. Мати зробила вибір давним-давно, тому – до побачення. Нам нема про що більше розмовляти, – Маша сильніше відштовхнула Віку і зачинила перед її носом двері.
Взявши телефон, вона підійшла до вікна, спостерігаючи, як підліток хиткою ходою виходить із під’їзду і сідає на лавочку поруч. Маша набрала номер батька і відразу, без привітання, запитала.
– Тату, а що за нісенітниця відбувається?
– Привіт, донечко. Ти про що?
– Ось сиджу я вдома, а тут у мене на порозі намалювалася шістнадцятирічна сестра. Розповісти ні про що не хочеш?
По той бік дзвінка повисла гробова тиша. Не було чути навіть дихання батька.
– Тату, ну? Раз замовк, значить щось знаєш! – Маша перейшла на підвищені тони, не приховуючи явного роздратування.
– Виходить, народила… – вимовив нарешті Віктор.
– Тату, ну? Раз замовк, значить, щось знаєш! – Маша перейшла на підвищені тони, не приховуючи явного роздратування.
– Виходить, народила… – вимовив нарешті Віктор.
– Хто народила? Ти про матір чи що? Тату! – уже почала кричати в трубку донька.
– Маш, я з твоєю матір’ю бачився востаннє років чотирнадцять тому, на відстані, ми з нею навіть не говорили. І я думав вона позбулася дитини, як говорила… – зізнався батько і почав розповідати історію. – Про смерть сусіди розповіли, і то випадково, адресу намагалися всунути, щоб на похорон сходили, але ти знаєш, як я до неї ставився… – закінчив батько.
Маша повільно сповзла на стілець, нудота підкочувала до горла. Вона повірити не могла, що мати не кинула її, а батько наполіг, щоб та відмовилася і від батьківських прав, і від неї. І перестала приходити. Усі ці роки Маша думала, що вона не потрібна матері, що та вибрала інше життя, без неї. Знаючи характер свого батька і його тотальний контроль, пазл склався. Почуття змішалися – образа, злість, ревнощі. З телефону долинав голос батька, який просив її пробачити його, адже він “не зміг допустити, щоб жінка, яка його зрадила, виховувала дитину”…
Маша виглянула у вікно і побачила, як Віка продовжує сидіти на лавочці під вікнами. Дівчина кинула телефон і побігла сходами вниз у капцях і домашньому одязі. Проліт за прольотом Маша боялася, що вийшовши з під’їзду, вона не побачить сестру, єдине, хто пов’язував її з матір’ю. Усе, що залишилося від неї… Але Віка сиділа на місці нерухомо, тримаючи телефон у руках, вочевидь не знаючи, кому зателефонувати.
– Тобі мати розповідала про мене? – запитала Маша, намагаючись віддихатися.
– Тобі мати розповідала про мене? – запитала Маша, намагаючись віддихатися.
– Раніше ніколи, перед смертю розповіла, – розридалася Віка.
– Чому ти сюди прийшла? – Маша сіла поруч на лавочку і подивилася в очі сестри, які були точнісінько як у матері.
– Мама довго хворіла, онкологія… Ти, напевно, знаєш. Тато мій помер дуже давно, мені було п’ять років. Ми жили весь цей час у квартирі батька. Погано жили, мама давно лікувалася, кілька разів у ремісії виходила, працювати майже не могла. Та й бабуся мамі постійно дорікала в усьому. Вічно лаялися, вічно скандалили. А коли мами не стало, бабуся сказала, що я байстрючка і виставила мене за двері. Мені нікуди йти… Я взагалі не знала, що за адресою ще хтось живе, – знову заплакала Віка. – Рідня батька мене бачити не хоче, наче я в чомусь винна!
Життя з почуттям провини було Маші знайоме. Вона й сама довгі роки намагалася знайти причини відходу її матері. І найчастіше думала, що саме через Машу мати не змогла жити з батьком. А тепер перед нею сиділа дівчинка, яку теж покинула мати, не давши нічого, крім жалю.
– Залишишся в мене, а далі подивимося, – сухо сказала Маша і встала.
– Залишишся в мене, а далі подивимося, – сухо сказала Маша і встала.
Віка, кивнувши і явно зрадівши, зіскочила з лавки, накинула рюкзак на плечі і швидко покрокувала за сестрою.
– Я звикла жити одна і в мене є свої правила, зрозуміла? – буркнула Маша дівчині, не повертаючись.
Відчиняючи залізні двері і пропускаючи Віку вперед, Маша посміхнулася. Але так, щоб новоспечена сестра не бачила її емоцій.
Уперше за останні роки Маша посміхнулася щиро, ніби піщана буря в її душі нарешті вщухла.
