Ольга завмерла в дверному отворі, не вірячи своїм очам. Перед нею стояла Віра Павлівна – свекруха, яку вона не бачила вже три роки. Поруч переминався з ноги на ногу чоловік Сергій, винувато потупившись.
– Що все це означає? – Ольга перевела здивований погляд із валіз на чоловіка.
– Олечко, люба, не сердься, – залепетала Віра Павлівна, прослизаючи до квартири. – У мене невеликі проблеми з житлом, доведеться пожити у вас.
Ольга ошелешено спостерігала, як свекруха впевнено проходить у вітальню, ніби до себе додому. Сергій так само мовчав, уникаючи погляду дружини.
– Сергію, можна тебе на хвилинку? – процідила крізь зуби Ольга, тягнучи чоловіка на кухню.
– Ти що, з глузду з’їхав? – зашипіла вона, щільно прикривши двері. – Яке “пожити в нас”? Ми ж домовлялися!
Три роки тому, коли вони тільки одружилися, Сергій пообіцяв, що вони житимуть окремо від рідні. Ольга виросла в сім’ї, де бабуся постійно втручалася в життя батьків. І вона категорично не хотіла повторення цього сценарію.
– Розумієш, у мами складна ситуація, – винувато пробурмотів Сергій. – Її виселяють із квартири, їй нікуди йти.
– А як же твоя сестра? Або тітка Валя? – Ольга почала загинати пальці, перераховуючи родичів.
– Ну… Вони не можуть зараз, – промямлив Сергій.
– Тобто можемо тільки ми, так? – Ольга примружилася. – І на скільки вона до нас?
– Максимум на місяць, – поспішно запевнив чоловік. – Вона швидко знайде орендовану квартиру, обіцяю!
Ольга важко зітхнула. Вона знала, що сперечатися марно. Сергій завжди йшов на поводу в матері. До того ж виставити свекруху на вулицю було б зовсім уже нелюдяно.
– Гаразд, – знехотя погодилася вона. – Але тільки на місяць!
Повернувшись у вітальню, вони застали Віру Павлівну за роботою. Вона діловито розкладала речі.
– Я тут трохи прибрала, – з гордістю повідомила вона. – У вас був такий бардак!
– Ну ось, уже почалося…
Ольга стиснула зуби. Їхній затишний творчий безлад здавався їй цілком прийнятним, але сперечатися вона не стала.
– Віро Павлівно, ви можете розташуватися в гостьовій кімнаті, – якомога люб’язніше вимовила вона.
– Ой, що ти, мила! – сплеснула руками свекруха. – Там так тісно і душно. Я краще у вашій спальні влаштуюся, а ви поки що на дивані поспите. Потерпіть трохи, тепер ваша квартира буде і нашою, та синку.
Ольга приголомшено втупилася на неї, не в силах повірити своїм вухам. Сергій за її спиною нервово кашлянув.
– Мам, може все-таки в гостьовій? – невпевнено запропонував він.
– Сергію, ну ти ж знаєш, у мене хвора спина, – заохала Віра Павлівна. – Мені потрібен ортопедичний матрац. Ви ж не хочете, щоб ваша мама мучилася?
Сергій винувато знизав плечима, немов вибачаючись перед дружиною. Ольга подумки дорахувала до десяти, намагаючись заспокоїтися.
– Добре, – видавила вона із себе. – Розташовуйтеся.
Віра Павлівна просяяла і, підхопивши валізу, попрямувала до спальні. Ольга безпорадно спостерігала, як свекруха хазяйнує в їхній кімнаті, пересуваючи речі й розвішуючи свій одяг у шафі.
– Олечко, а де у вас чисті рушники? – крикнула Віра Павлівна з ванної.
– У шафці над раковиною, – машинально відповіла Ольга.
– Ой, а що це за баночки? – донеслося звідти. – Такі дорогі креми, напевно? Можна, я спробую?
Ольга заплющила очі й глибоко зітхнула. Цей місяць обіцяв бути дуже довгим.
Увечері, коли вони вкладалися спати на незручному дивані у вітальні, Ольга повернулася до чоловіка.
– Сергію, нам потрібно серйозно поговорити.
– Давай завтра, – позіхнув Сергій. – Я дуже втомився.
– Ні, зараз, – наполягла Ольга. – Так не може тривати. Твоя мама поводиться так, ніби це її квартира.
– Ну, що ти вигадуєш, – пробурмотів Сергій, заплющуючи очі. – Вона просто намагається адаптуватися.
– Вона перебрала всі мої речі, розкритикувала моє готування і заявила, що наші штори “несмачні”! – обурилася Ольга. – Так гості себе не поводять.
– Мама просто піклується про нас, – сонно пробурмотів Сергій. – Уранці поговоримо, гаразд?
Ольга хотіла заперечити, але зрозуміла, що чоловік уже засинає. Вона повернулася на інший бік, вдивляючись у темряву. Як же так вийшло, що за один день їхнє затишне сімейне гніздечко перетворилося на “поле битви”?
Ранок почався з аромату млинців і дзвону посуду на кухні. Ольга насилу розплющила очі і подивилася на годинник: було лише шоста ранку. Вона зі стогоном уткнулася обличчям у подушку.
– Сергію, вставай! – пролунав бадьорий голос Віри Павлівни. – Я спекла твої улюблені млинці!
Сергій одразу ж схопився, як за командою. Ольга здивовано подивилася на чоловіка. Зазвичай його було не добудитися раніше восьмої. А у вихідні й зовсім міг проспати до дванадцятої.
– Ти йдеш? – запитав він, натягуючи халат.
– Я ще посплю, – пробурчала Ольга, накриваючись ковдрою з головою.
Вона лежала, прислухаючись до звуків із кухні. Сергій і його мати про щось жваво розмовляли, зрідка перериваючись на сміх.
Раптово Ольгу осінило – сьогодні ж субота! День, коли вони з Сергієм зазвичай відсипалися, а потім влаштовували ледачий сніданок у ліжку. Ця думка змусила Ольгу остаточно прокинутися. Вона зітхнула і попленталася на кухню.
– О, прокинулася, соня! – вигукнула Віра Павлівна. – А ми вже поснідали. Але не хвилюйся, я залишила тобі парочку млинців.
Ольга мовчки сіла за стіл, розглядаючи гору брудного посуду в раковині.
“Цікаво, хто буде це все мити?” – похмуро подумала вона.
– До речі, Олечко, – як ні в чому не бувало продовжила свекруха, – я тут подумала, може, перефарбуємо стіни у вітальні? Цей бежевий колір такий нудний.
Ольга поперхнулася чаєм. Вони з Сергієм півроку вибирали цей відтінок!
– Віра Павлівна, – почала вона, намагаючись говорити спокійно, – ми не збираємося нічого перефарбовувати. Це наша квартира, і нам подобається, як тут усе влаштовано.
– Ну що ти, мила, – посміхнулася свекруха. – Я ж для вас стараюся. Ось побачиш, стане набагато затишніше!
Ольга кинула погляд на чоловіка, чекаючи на підтримку, але Сергій втупився в телефон, вдаючи, що не чує розмови.
Дні потягнулися один за одним. Віра Павлівна, здавалося, міцно влаштувалася в їхній квартирі. Вона переставляла меблі, міняла фіранки, і навіть примудрилася “випадково” викинути улюблену вазу Ольги, заявивши, що та “не вписувалася в інтер’єр”.
Сергій дедалі частіше затримувався на роботі, уникаючи конфліктів удома. Ольга відчувала, що віддаляється від чоловіка, але не знала, що робити.
Одного вечора, повернувшись додому раніше, Ольга почула розмову на кухні.
– Сергію, ну скільки можна терпіти цю дівчину? – пролунав голос Віри Павлівни. – Вона ж абсолютно не вміє вести господарство!
– Мамо, перестань, – втомлено відповів Сергій. – Ольга – моя дружина, і я її люблю.
– Любов любов’ю любов’ю, а про майбутнє подумати треба, – не вгамовувалася свекруха. – Ось Оленка, донька моєї подруги, така хазяйновита…
– Бачив я твою Олену – без сліз не глянеш, не дивно, що одна. Була б хоч фігурка в неї або при грошах, можна було б подумати. А так, навіщо мені це гидке каченя здалося. Знову притиратися потрібно, з дружиною звичніше буде.
Ольга завмерла, не вірячи своїм вухам. Невже свекруха намагається звести Сергія з іншою жінкою? І чоловічок добре, ще прицінюється!
– Мамо, досить, – різко обірвав її Сергій. – Я не збираюся це обговорювати.
Ольга тихенько прокралася в спальню, відчуваючи, як усередині все кипить від образи і злості. Вона вирішила, що час діяти.
Наступного дня Ольга взяла відгул на роботі і вирушила до своєї подруги Насті, юриста за професією. Детально описала ситуацію зі свекрухою.
– Так, давай по порядку, – сказала Настя, вислухавши історію Ольги. – Квартира у спільній власності?
– Так, ми купили її в іпотеку відразу після весілля, – кивнула Ольга.
– Добре, це вже плюс, без тебе нічого зробити не зможуть! – задумливо промовила Настя. – А тепер головне запитання. Ти готова до радикальних заходів?
Ольга на секунду задумалася, потім рішуче кивнула.
– Готова. Я більше не можу так жити.
– Тоді ось, що ми зробимо…
Увечері, коли Сергій повернувся з роботи, Ольга чекала його у вітальні. Віра Павлівна поралася на кухні, наспівуючи щось собі під ніс.
– Сергію, нам потрібно поговорити, – тихо, але твердо сказала Ольга.
– Може, потім? – спробував ухилитися Сергій. – Я втомився…
– Ні, зараз, – наполягла Ольга і простягнула чоловікові папку з документами. – Ознайомся, будь ласка.
Сергій нерозумно втупився на папери.
– Що це? – запитав він, пробігаючи очима по рядках.
– Це угода про розподіл майна, – спокійно відповіла Ольга. – Я подаю на розлучення.
Сергій зблід.
– Що? Але чому?
– Тому що я втомилася жити в будинку, де мене не поважають, – Ольга намагалася говорити рівно, хоча всередині все тремтіло. – Я не можу більше терпіти постійні причіпки й маніпуляції твоєї матері. А ти… Ти навіть не намагаєшся мене захистити.
– Але, Олю, ми ж можемо все обговорити… – почав Сергій, але Ольга перебила його.
– Ми вже намагалися обговорити. Багато разів. Нічого не змінилося. Два місяці вже минуло, а мати твоя досі тут. Мені вже здається, що вона тут оселилася навічно.
У цей момент до кімнати увійшла Віра Павлівна.
– Що тут відбувається?
Ольга повернулася до свекрухи.
– Віра Павлівна, вам доведеться з’їхати. Негайно.
– Що за дурниці! – обурилася жінка. – Сергію, скажи їй!
Але Сергій мовчав, ошелешено дивлячись то на дружину, то на матір.
– Якщо ви не поїдете добровільно, я викличу поліцію, – твердо сказала Ольга. – Це і моя власність. Бачити вас тут я не хочу!
– Сергію! – взвизгнула Віра Павлівна. – Ти дозволиш їй так зі мною поводитися?
Сергій нарешті отямився.
– Мамо, Оля має рацію. Тобі потрібно виїхати.
– Що? – Віра Павлівна не вірила своїм вухам. – Ти вибираєш цю дівчину замість рідної матері?
– Я вибираю свою сім’ю, – сказав Сергій. – Вибач, мамо, але так далі тривати не може.
Віра Павлівна вибухнула сльозами і докорами, але Ольга була непохитна. Через годину, зібравши речі, свекруха поїхала, наостанок кинувши.
– Ви ще пошкодуєте про це!
Коли за Вірою Павлівною зачинилися двері, у квартирі запанувала тиша. Ольга і Сергій стояли в передпокої, не дивлячись один на одного.
– І що тепер? – нарешті запитав Сергій.
Ольга глибоко зітхнула.
– Розлучення. Сергію, за ці місяці я зрозуміла, що ти так і не подорослішав. Зараз ми позбулися твоєї матері. Але варто Вірі Павлівні захотіти щось провернути за моєю спиною, ти одразу ж почнеш танцювати під її дудку. Я не можу жити з постійним відчуттям тривоги, страху. Ми спокійно розлучимося, розділимо майно і почнемо все спочатку. Але вже порізно.
Майже місяць, поки тривав шлюборозлучний процес, Сергій намагався повернути Олю. Він умовляв її, благав. А під кінець навіть заговорив фразами свекрухи. Сергій погрожував, що Оля залишиться сама, ніхто на неї більше не подивиться і не полюбить.
У цей момент Ольга зрозуміла, що зробила правильний вибір. Іноді потрібно залишити позаду тих, кого любиш, щоб знайти своє щастя.
