– Ти серйозно? Це все, на що ти здатна? – Андрій зустрів Ольгу в передпокої, розмахуючи листком паперу. – Я знайшов ідеальну машину, а ти навіть обговорювати не хочеш?
Ольга акуратно поставила сумку на підлогу, струсила краплі дощу з плаща. Очі Андрія горіли якимось незвичним вогнем, і це відразу насторожило.
– Що значить “ідеальна машина”? – вона ледь стримувала втому в голосі. – Ти не казав, що зібрався щось купувати. У нас немає грошей на це!
– Твої відмовки, Олю, вже не працюють, – Андрій зробив крок ближче, сунувши папір їй під ніс. – Ось, дивись. Усього 800 тисяч. Із кредитом можна легко закрити за три роки.
– Кредит? – Ольга закотила очі. – Ми ледве справляємося з комуналкою, а ти тут зі своєю машиною! Ти хочеш знову затягнути зашморг на нашій шиї?
– Олю, ти мене принижуєш, – голос чоловіка став низьким, хрипким. – Я не можу без машини. Це справа честі. Без неї я – ніхто. Чоловік зобов’язаний мати авто.
– Ти – чоловік? – Ольга усміхнулася, не в силах більше стримувати сарказм. – Знаєш, що чоловік зобов’язаний? Утримувати сім’ю, а не грати в нездійсненні мрії. Ти рік уже не працюєш!
– Це тимчасово! – рявкнув Андрій, різко опускаючи руки. – У кожного бувають труднощі. А ти – ти навіть не намагаєшся мене підтримати! Я щодня слухаю, як твоя мати в телефоні захоплюється тобою, а я? Я для неї – невдаха! Ти розумієш, як це?
З кухні вийшла Тетяна, мати Андрія. Вона прослизнула в кімнату, ніби щойно не підслуховувала розмову.
– У тебе чоловік. Ти маєш бути м’якшою, – її голос був крижаним, але голосові зв’язки тремтіли, видаючи приховану злість. – Якщо він просить про допомогу, ти просто зобов’язана підтримати його, а не пиляти.
– Підтримати? – Ольга повернулася до свекрухи. – Я його підтримую всі п’ятнадцять років нашого шлюбу! Знімаю, мою, оплачую рахунки. Я людина, а не банк, Тетяна Іванівна!
– Банком ти не стала б, – єхидно відгукнулася Тетяна. – Для цього потрібні гроші, а не твої примхи. Машина – це інвестиція в сім’ю.
Ольга відчула, як її руки мимоволі стискаються в кулаки. Мати чоловіка завжди знаходила спосіб встромити шпильку. Вона повернулася до Андрія.
– Я не буду це обговорювати. Якщо хочеш машину, зароби на неї. Не кредитом, а своєю роботою.
– Роботою?! – він стиснув папір у руці. – Я… я піду і куплю її. Хочеш ти цього чи ні. А ти…
– Що я? – Ольга зробила крок до нього. – Відмовлюся від себе, як завжди? Досить. Я більше не дозволю вам командувати моїм життям.
– Ти мені це ще пригадаєш, Ольго, – Андрій різко вийшов із квартири, грюкнувши дверима. Тетяна залишилася стояти на місці, уперши руки в боки.
– Ну ось, усе довела до скандалу, – сухо кинула вона. – Хіба так можна з чоловіком? Він старається для сім’ї, а ти…
– Для сім’ї? – Ольга похитала головою. – Тоді нехай сім’я теж старається для мене.
Вона повернулася, залишивши свекруху та її докори позаду. Кинувши плащ на спинку стільця, Ольга сіла за кухонний стіл, уперше за довгий час відчувши, як втома накриває її з головою. Голова тихо гуділа, ніби в такт невпинним докорам і нападкам.
Несподівано з сумки випав маленький конверт. Це була реклама курсів для підприємців-початківців, випадково прихоплена вранці. Слово “нове життя” на яскравій обкладинці змусило її замислитися. Вона підняла конверт, повільно роздивляючись барвисті літери.
“Може, це знак?” – подумала Ольга, вперше за довгий час відчувши проблиск чогось нового, далекого від звичної рутини.
***
– Світлано, ну що робити? Він з глузду з’їхав! – Ольга опустила голову на руки, не помічаючи, як її кава остигає. – Машина йому потрібна, як повітря. Рік без роботи, а я все тягну.
– Ти тягнула і будеш тягнути, поки не скажеш “досить”. – Світлана поставила свою чашку на стіл так різко, що чай розплескався. – Ти ж знаєш, як усе у вас влаштовано. Андрій звик, що ти все вирішуєш. А він? Йому зручно.
– Ти не розумієш, він себе втратив. Для нього ця машина – не просто примха. Він хоче відчувати себе чоловіком.
– Чоловіком? – Світлана саркастично хмикнула. – Чоловік добуває для сім’ї, а не вимагає від неї. Це його проблеми, Оль. Не твої.
Ольга подивилася на подругу. Світлана завжди знала, як сказати прямо і безжально. Ольга бачила в ній ту впевненість, якої їй самій так не вистачало.
– Свєт, але якщо я відмовлюся? Ти не уявляєш, що почнеться. Тетяна вчепиться мені в глотку. Знову почнеться цей хор звинувачень. Ти знаєш, як вона вміє тиснути.
– Та кинь ти її! Вона вже доросла людина, нехай дивиться за своїм сином, а не за твоїм життям. – Світлана нахилилася ближче. – Знаєш, у чому річ? Ти завжди жила для інших. Заради дітей, заради нього, заради цієї… “сімейної ідилії”. А тепер подумай: заради кого ти живеш?
– Ну, діти… – Ольга потягнулася за цукром, не дивлячись на подругу.
– А що діти? Вони виростуть, підуть. А ти? Де твої мрії? Пам’ятаєш, як ти говорила мені років десять тому, що хочеш свою справу? Якийсь магазинчик чи інтернет-магазин?
– Так уже. – Ольга усміхнулася. – Хотіла. А потім почалася іпотека, діти, Андрій… І все. Забула про це.
Світлана не поспішала заперечувати. Вона дивилася на Ольгу, дозволяючи її словам осісти. За хвилину Ольга заговорила знову.
– Знаєш, може, я й справді не права. Усі вважають мене егоїсткою, але ж я справді… я втомилася. Ти маєш рацію, я весь час відмовляюся від себе. Тільки не знаю, як це змінити. Як ти це робиш, Світлано?
Світлана посміхнулася.
– Я просто знаю ціну собі. А ти знаєш ціну собі, Оль?
Ольга задумалася. Це запитання вдарило сильніше, ніж усе, що вона чула за останні дні. Її думки знову повернулися до маленького конверта з яскравими словами: “Почни зараз”. Вона згадала, як кілька років тому мріяла про свою справу, але страх перед сімейною відповідальністю загнав її мрію в кут.
– Світлано, а якщо я спробую? Що, якщо я зроблю щось для себе?
– Якщо спробуєш, то нарешті дізнаєшся, що означає жити, а не виживати. – Світлана кивнула, підштовхуючи її поглядом. – Але це твій вибір, Олю. Ніхто за тебе його не зробить.
Ці слова ще довго звучали в її голові, коли вона поверталася додому. Андрій не прийшов, на його місці лежала пом’ята газета із зображенням автомобіля. Ольга прибрала її в шухляду, вперше відчувши, що хоче йти вперед, а не стояти на місці.
***
Андрій увірвався у квартиру, кинувши куртку на диван.
– Усе, Ольго. Я домовився з продавцем! Машина майже наша, залишилося тільки підписати договір, – його голос тремтів від збудження.
Ольга повільно повернулася від плити, намагаючись зберігати спокій.
– Із продавцем? Ти навіть не запитав моєї думки? – вона стиснула край столу, щоб приховати тремтіння в руках.
– Твою думку? – Андрій фиркнув. – Та я щодня слухаю твої відмовки. Досить! Я втомився бути пішаком у твоїх іграх. Мені потрібна машина. Усе вирішено.
– Вирішено? – Ольга відчула, як у ній закипає злість. – А кредит хто платитиме, Андрію? Я? Чи ти знайдеш роботу?
– Ти ж завжди все тягнеш, от і потягнеш, – різко відповів він, але погляд його уникав її очей.
Тишу розірвав дзвінок телефону. Ольга машинально потягнулася до свого. Андрій різко зупинив її жестом.
– Це мій. Не заважай.
Розмова була короткою, але Ольга почула достатньо: “Так, звісно. На риболовлю виїдемо одразу, як усе оформимо. Нехай Ольга порадіє, що в неї чоловік за кермом”.
Вона завмерла. Машина потрібна не для роботи. Для риболовлі. Для іміджу. Її терпець увірвався.
– Риболовля? – її голос зірвався на насмішку. – Значить, це все заради риболовлі? Не заради роботи? Не заради сім’ї?
Андрій обернувся, його обличчя стало блідим.
– Ти підслуховувала? – огризнувся він.
– Підслуховувала? Ні, Андрію. Я чула. Чула, як ти знову хочеш витратити наші гроші на свою забаганку, щоб почуватися “чоловіком”. А я? Я маю пахати, щоб ти міг красуватися перед друзями?
– Ти не розумієш! – його голос піднявся на октаву. – Це мій шанс повернути себе. Ти хочеш, щоб я знову працював на цьому заводі за копійки?
– Так, хочу! Тому що це робота. Тому що це краще, ніж паразитувати на моїй зарплаті. Досить, Андрію. Я більше не буду твоєю “підтримкою”. Якщо хочеш машину – зароби на неї.
– Ти смієш мені вказувати?! – він зробив крок до неї, але Ольга підняла руку, зупиняючи його.
– Так, смію, – її голос був крижаним. – Тому що я більше не дозволю вам – тобі і твоїй матері – використовувати мене. Я втомилася. І якщо ти думаєш, що погрозами змусиш мене підписати цей кредит, ти помиляєшся.
– Тоді я йду, – Андрій кинув погляд на двері, але завмер, немов очікуючи її благання.
Ольга мовчала.
– Ти це чула, Ольго? Я йду! – він голосніше грюкнув дверима, але її обличчя залишалося непроникним.
У сусідній кімнаті зашурхотіла газета. На порозі з’явилася Тетяна, її обличчя перекосило від злості.
– Що ти робиш? Ти руйнуєш сім’ю! – вона накинулася на Ольгу. – Хіба так можна з чоловіком? Ти зобов’язана поступитися йому!
Ольга підняла очі й уперше спокійно вимовила.
– Я не зобов’язана. Ви обидва звикли, що я вирішую всі ваші проблеми. Це закінчується тут.
Тетяна голосно зачинила двері за собою, залишивши Ольгу у квартирі, де раптом стало разюче тихо. Ольга сіла на диван, відчуваючи, як у ній міцніє впевненість.
Її погляд упав на конверт із курсами. Рішення вже формувалося в її голові.
***
Ольга сіла за комп’ютер, пальці злегка тремтіли, коли вона набирала на клавіатурі адресу курсів. Перед очима промайнули барвисті банери: “Зроби перший крок до своєї мрії”. Вона натиснула “Зареєструватися”, вклавши в цей рух усе накопичене за роки втоми і пригніченого невдоволення.
Через тиждень у поштовій скриньці лежав перший навчальний матеріал. Ольга не могла повірити, що наважилася. Вона відкрила зошит, щоб почати планувати. Однак спокій тривав недовго.
– Ти серйозно? Ти що, тепер вирішила стати бізнесвумен? – Андрій стояв у дверях, втупившись у папери на столі. Його голос був сповнений отрути.
– Так, Андрію. Вирішила, – її голос був тихим, але твердим. Вона не відводила погляду, дивлячись прямо в його очі.
– Це що за дурість? У нас немає грошей на твої примхи! – він зробив крок до столу, схопивши конверт із курсами. – Ти краще на машину їх витратила б, хоч користь була б!
Ольга встала, відбираючи в нього конверт.
– Це мої гроші. Я працювала, щоб їх заробити. І я вкладу їх у те, що важливо для мене.
– Для тебе? – його сміх пролунав гірко і голосно. – А що важливо для нас? Для сім’ї? Ти взагалі думаєш про когось, крім себе?
– Думаю, Андрію. Весь цей час я думала тільки про вас. Про тебе. Про твою матір. Про всіх, крім себе. Але це закінчилося.
– Закінчилося? – він кинув на стіл свою куртку. – Та ти без мене нічого не варта. Ти пошкодуєш про це.
– Можливо, – вона кивнула, зберігаючи спокій. – Але я готова ризикнути.
– Ну й живи сама! – він схопив свої речі й кинувся до дверей, голосно грюкнувши ними наостанок.
Її серце стиснулося, але замість звичної тривоги прийшло відчуття легкості. Вона не кинулася за ним. Вона не плакала. Вона повернулася до зошита, заповнивши першу сторінку планом: “Інтернет-магазин. Почати з невеликих інвестицій. Продумати рекламу”.
Минуло два місяці. Ольга стояла в новому приміщенні – невеликому, але затишному. На полицях акуратно розставлені її товари. Світлана, її подруга, зайшла, оглядаючись.
– Ну що, міс Підприємець? – Світлана посміхнулася, кладучи на стійку коробку з квітами. – Успіх відчувається просто в повітрі.
– Поки ще рано говорити про великі успіхи, – Ольга посміхнулася у відповідь. – Але знаєш, Світлано, я вперше відчуваю, що роблю щось для себе.
Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явився Андрій. Він виглядав розгубленим, навіть трохи пригніченим.
– Ольго… – почав він, оглядаючи приміщення. – Це ти все сама?
– Так, сама, – вона дивилася на нього з легкою посмішкою. – Чого ти хочеш, Андрію?
– Повернутися. Я зрозумів, що був неправий. Весь цей час я просто боявся… боявся, що без машини я нічого не значу. Але тепер бачу, що ти… ти стала такою сильною. Може, почнемо все спочатку?
Вона подивилася на нього, оцінюючи. Потім повільно похитала головою.
– Ні, Андрію. Мого життя вистачить тільки для мене. Бажаю тобі удачі.
Андрій опустив плечі й вийшов. Світлана поклала руку на її плече.
– Ти впевнена, що зробила правильно?
– Абсолютно. – Ольга посміхнулася. – Це не було слабкістю. Це була свобода.
Вона озирнулася на своє маленьке царство і вперше за довгі роки відчула, що тримає своє життя у власних руках.
***
Минуло півроку. Ольга сиділа за своїм робочим столом у затишному офісі, переглядаючи звіти. Її бізнес розвивався швидше, ніж вона очікувала: замовлення зростали, клієнти залишали вдячні відгуки. Вона почувалася впевненою, сильною і вільною.
У двері постукали. Ольга підняла очі й усміхнулася. Це була Світлана, її вірний порадник і подруга.
– Ти просто сяєш, – сказала Світлана, заходячи з коробкою. – Тримай, це для тебе. Маленький подарунок від мене.
Ольга відкрила коробку і побачила всередині щоденник із золотим тисненням на обкладинці: “Життя, яке ти обрала”. Вона посміхнулася, обіймаючи подругу.
– Світлано, ти не уявляєш, як я вдячна тобі за все. Ти була поруч, коли мені потрібно було зробити цей крок.
– Ти зробила це сама, Ольго. Я просто нагадала тобі, що ти можеш, – Світлана злегка підштовхнула її до вікна. – Подивися. Бачиш?
На парковці стояв новенький автомобіль, і поруч із ним – менеджер автосалону, який чекає на неї.
– Світлано, ти жартуєш? – Ольга обернулася зі здивуванням.
– Це твоя машина. Замовлена й оплачена твоїми грошима. Бізнес іде в гору, ти заслужила цей подарунок собі. Тепер ти можеш їхати, куди хочеш, і коли хочеш.
Ольга відчула, як клубок підкочує до горла. Це було більше, ніж просто машина. Це був символ її нового життя, свободи і досягнень.
Коли вона сіла за кермо, впевнено взявшись за кермо, минуле ніби відступило. Андрій більше не дзвонив. Його тінь пішла з її життя, поступившись місцем світлу і можливостям. Вона знала, що її рішення залишатися вірною собі було правильним.
На світлофорі вона побачила своє відображення в дзеркалі заднього виду: впевнена, спокійна жінка, яка більше не боїться обирати себе.
Ольга натиснула на газ, залишаючи позаду не тільки дорогу, а й те життя, в якому вона жила заради інших.
Найкращі розповіді про сімейні драми.
