– Ти, Валь, на цю квартиру не розраховуй, – діловито пояснював Іван сестрі, – мені тебе розмістити ніде.
У мене дитина, дружина, ще й тебе я годувати буду?
Ні, Валь, мене така перспектива не влаштовує. Іди до батьків!
Ти – неповнолітня, маєш жити з ними за законом. А про квартиру цю забудь, моя вона!
Життя Валі з самого початку складалося непогано. Вона жила в повній родині з мамою, татом і старшим братом у передмісті столиці.
Поруч, у столиці, у власній двокімнатній квартирі жила бабуся Валі, уже старенька, але ще цілком бадьора.
Валентина ходила до школи, старший брат скоро мав іти служити в армію. Життя текло своєю чергою.
Дівчинка була в п’ятому класі, коли бабуся вирішила переїхати в невелике село, там на неї чекав будиночок, старий, але добротний.
А квартиру старенька подарувала Валі та Вані, наказавши, щоб вони жили там, коли закінчать школу.
Поки ж батьки здавали квартиру, отримуючи непогану надбавку до зарплати.
Першим у квартиру заселився брат Валі.
Ваня закінчив школу, а потім пішов в армію. Повернувшись у місто, він зійшовся з дівчиною, яка на нього чекала.
Коли дівчина завагітніла, молоді одружилися і вже сім’єю переїхали в столичну двушку.
Валя запереживала, що в новій квартирі їй місця не залишиться. Набравшись сміливості, вона завела серйозну розмову зі старшим братом.
– Вань, ти ж не забув, що бабуся нам двом квартиру подарувала? Я хочу закінчити школу і вступати до якогось інституту в столиці, – говорила вона братові, – у нас у місті жодних перспектив немає.
– Не переживай, – відповідав Ваня, – як закінчиш, приїжджай до нас. Будемо разом жити, підеш вчитися! З моєю дружиною ви начебто ладнаєте, тому проблем не виникне.
Валя заспокоїлася. Вона продовжувала вчитися, попутно обираючи для себе ВНЗ у столиці.
***
Роки йшли, випускний клас наближався. Коли Валя вчилася в 10-му, її мама і тато вирішили, що жити разом вони більше не можуть.
– Якби ти тільки знала, як ти мені набридла! – кричав батько Валентини на дружину, – усе життя мені зіпсувала!
– Це я? Я зіпсувала?! Та це ти найкращі мої роки забрав, ал.кого.лик! – огризалася мати Валі, – бачити тебе не хочу! Була б моя воля, я б тебе просто зараз би з квартири вибила!
Батьки розлучилися, і Валя опинилася між двох вогнів: вона не знала, з ким їй залишитися. Ніхто з батьків особливо й не намагався переманити її на свій бік.
Одночасно з розлученням відбувся поділ спільної, купленої в шлюбі, квартири. Нерухомість було продано, а натомість куплено дві однокімнатні в різних частинах міста.
Валя залишилася жити з мамою, але не надовго – мати знайшла собі нового коханого, і вже доросла дочка ніяк не вписувалася в її уявлення про нову сім’ю.
Валі довелося задуматися про те, щоб перебратися на постійне проживання до батька.
– Тату, я буду жити з тобою! – звернулася Валя до батька.
– Доню, ти знаєш, я б із радістю. Але в мене з’явилася жінка. Де ж ти будеш спати? На кухні – незручно, а з нами в одній кімнаті – теж не піде, – виправдовувався батько.
Тоді Валя вирішила, що можна закінчити останній клас школи в столиці, а жити разом із братом, у квартирі, яку їм обом залишила бабуся.
Але й тут на неї чекала невдача.
– Ти що! У мене ж сім’я, дитина маленька! Ти будеш нам тільки заважати. І взагалі, у цій квартирі твоєї кімнати немає. Мама оформила її всю на мене!
Шукай собі інше місце, – виявилося, брат уже забув про свою обіцянку.
Валя кинулася до матері, та відпиратися не стала.
– Так, я оформила квартиру на Ваню. У нього сім’я, він доросла людина, і робота в столиці в нього вже є. Йому окрема житлоплоща потрібна більше, Валя.
– А де ж мені жити? Куди мені тепер діватися? Я, виходить, нікому не потрібна? Ніхто мені допомогти не хоче? – дивувалася Валя.
– А тебе я в селі прописала, у будиночку, де бабуся жила раніше, – відповіла мати, – туди й їдь. А що? У селі школа є, там одинадцятий клас і закінчиш.
З оформленням документів я тобі допоможу. Тобі сподобається – там тихо і спокійно, заважати ніхто не буде.
Ти доросла вже, Валько, можеш жити окремо!
***
Валю нове місце проживання зовсім не потішило: село було за 60 км від найближчого міста, централізованого водопостачання там не було, тільки свердловина.
Митися потрібно було в лазні, яку слід було заздалегідь підготувати, а туалет розташовувався на вулиці.
Зручностей ніяких, але Валя швидко пристосувалася і воду тягати, і грубку топити. Дівчині себе жаліти було ніколи – покинута батьками і братом, вона навчилася з усіма труднощами справлятися сама.
Наближався новий навчальний рік, і Валя перевелася в сільську школу. Ходити доводилося пішки, навчальний заклад розташовувався за 5 кілометрів від її будинку. Добре ще, що місцевий автобус возив дітвору туди і назад.
Батьки перераховували дівчині по п’ять тисяч щомісяця і всіляко натякали, що їй скоро вісімнадцять і потрібно починати самостійно заробляти собі на життя.
Цих крихт майже ні на що не вистачало, допомагали тільки добросерді сусіди – вони не дали Валі замерзнути взимку, ділилися дровами і зробленими восени запасами.
Жилося Валі важко, вона була морально розчавлена. Чому всі члени її сім’ї знайшли своє місце, а її просто викреслили з пам’яті? Чим вона заслужила таке ставлення? Ночами Валя часто плакала від страху і безвиході.
***
Валя закінчила школу, про вступ до столиці вона тепер навіть і мріяти перестала. Кудись випарувалися всі думки про інститут, роботу у великому місті.
Валя вступила до училища, збиралася стати товарознавцем. А ще, щоб добути хоч якісь гроші на життя, почала вечорами підробляти в продуктовому магазині.
Місцеві жителі намагалися підтримувати міську дівчину. То в гості запрошували, щоб нагодувати, то пригощали чимось, приносили продукти.
А місцева молодь зраділа можливості проводити час не на вулиці, а під дахом будинку, і зачастила до Валі. Так у її маленькому будиночку стали збиратися великі компанії.
У дівчини почали з’являтися хлопці, спочатку один, потім інший. У 19 років вона завагітніла, чого зовсім не очікувала.
Батько дитини і говорити про спільне майбутнє не став.
– Звідки я знаю, що це моя дитина? Може ти її від іншого нагуляла! Виховуй сама, як знаєш! – ось і вся його розмова.
Більше дівчина його не бачила.
Валя у сльозах зателефонувала батькам.
– Допоможіть мені, будь ласка. Я зовсім заплуталася і не знаю, що мені робити, – просила вона.
– Сама нагуляла, сама й розбирайся! Як із хлопцями зустрічатися ти знала, а як розсьорбувати наслідки, то одразу до нас, – відповіли батьки.
Брат сестру теж не підтримав. Валя залишилася зовсім одна, тільки сусіди по селу знову допомагали.
Найближча сусідка, тітка Аня виявилася дуже приємною жінкою. Дітей у них із чоловіком не було, і вони всю любов віддавали Валентині.
Тітка Аня з чоловіком і з пологового будинку Валю з малюком забрали, і до його народження завчасно допомогли підготуватися.
Коли почали розбиратися з будинком, у якому жила Валя, виявилося, що вона в ньому лише прописана. Хоча мама стверджувала, що переписала житло на доньку.
Потрібно було якось жити далі. Грошей катастрофічно не вистачало, а дитина вимагала багато чого. Довелося Валі швидко дорослішати.
Вона домовилася із сусідами і вирушила на заробітки до Фінляндії.
У далекій країні дівчина збирала полуницю. Там Валя пробула місяць, повернулася додому і знову ж таки вирушила шукати іншу роботу.
Вона обрала працювати кухарем вахтовим методом.
Увесь цей час за дитиною дивилися сусіди, вони немов знайшли онука, якого у них ніколи не було.
А Валя їздила на заробітки і знову поверталася до дитини, привозячи гроші на її утримання і свою материнську любов, якої виявилася позбавлена сама.
Орала Валентина кілька років без продиху. Зароблених грошей їй вистачило на купівлю власного будиночка.
Син підріс, і Валя вирішила спробувати заробляти гроші в рідному селі або в найближчому місті, щоб мати можливість дитину ростити самостійно.
Довго не могла знайти справу до душі, поки знайома не запитала.
– А чому б тобі не зайнятися вирощуванням і продажем ягід чи овочів? Город свій є, далеко ходити не потрібно.
Ідея була цікава, тож Валя взяла її на озброєння і вже наступного літа продавала власноруч вирощену полуницю.
Потім пробувала ростити зелень і цибулю, огірки й помідори, навіть тюльпани розводила.
Жити самостійно Валі було складно. Весь час здавалося, що ось зараз її покличуть назад, у сім’ю, вона знову знайде брата і батьків, буде їм потрібною.
Мати, батько і брат першими навіть не дзвонили, вони жодного разу за весь цей час не приїхали провідати онука і племінника.
Із соціальних мереж вона дізналася, що її мати знову вийшла заміж і навіть сина народила.
Батько так само жив із жінкою, щоправда, з іншою, змінив їх уже кілька.
Брат про сестру і не згадував.
Спільні друзі Валі донесли, що батьки говорили про неї.
– Вона гуляща, постійно до себе мужиків водить. Не вийшло з неї користі… А ми ростили, старалися, стільки грошей і зусиль у неї вклали! А вона по руках пішла.
***
Коли Валі виповнилося тридцять років, вона нарешті знайшла свою долю і вийшла заміж за Миколу.
Чоловік був на чотири роки старший, у село переїхав після
розлучення разом із сином.
Життя стало набагато повнокровнішим, чи що. Валя в особі Миколи знайшла опору, тепер вона знала, що не одна.
Через півтора року у пари з’явився спільний син, стали жити вп’ятьох. Чоловік працював трактористом, Валя розводила кіз, варила сир.
Мати зателефонувала несподівано.
– Привіт, донечко, давно не зустрічалися. Може, хоч у гості покличеш, з онуками б побачитися! А то чого ми не спілкуємося зовсім? Давай я приїду?
Батько теж захотів побачитися з донькою.
– Валюшо, мені сказали, що в тебе другий синок народився? Ну вітаю! Хотів запитати дозволу приїхати до тебе… Заодно і з дружиною коханою тебе познайомлю!
А тут і брат пише.
“Давай частіше зустрічатися. Може на шашлик покличеш, у лазні скупаємося, поговоримо?!”
Валя була здивована. Понад десять років не спілкувалися, нікому було нецікаво, як і чим вона жила.
У них прокинулися родинні почуття саме в той момент, коли вона виїхала з розваленого будиночка, живе в новому котеджі з усіма умовами.
Над пропозицією родичів Валентина думала довго, а потім взяла і змінила номер телефону.
Так і не змогла жінка змусити себе відновити спілкування з матір’ю, батьком і братом. Навіть попри те, що іншої рідні, окрім чоловіка та дітей, не мала.
Думаючи про них, завжди згадувала, як кинули її, неповнолітню, в селі напризволяще. І хоч би раз приїхали провідати! Сина старшого за онука не вважали, ображали позаочі, а тепер дружити хочуть.
Ні вже!
Автор: Катерина Коваленко
