Навіщо ти взагалі на цвинтар поїхала?
– Дівчата, я прийшов! – Костя увійшов, обійняв Таню.
– Ти що такий радісний?
– Премію отримав, Полінці новий телефон купимо, вчиться добре, давно просила! Їсти хочу жах як, вечеря готова?
– Твої улюблені перці фаршировані, переодягайся, мий руки, а я на стіл накрию, – Тетяна пройшла на кухню.
– А ти що якась не така? Зі мною їсти будеш? А Поліна що не йде вечеряти? – Костя з апетитом накинувся на перці, дружина їх приголомшливо готує, та зі сметанкою!
– Та щось не хочеться, а Поліна скоро прийде, у подруги була, – присіла поруч Тетяна і стала чоловіка розпитувати про його справи на роботі.
Настрій у неї і справді був не дуже, але чоловікові вона це не хотіла показувати. Почне розпитувати, а їй на цю тему з ним говорити не хочеться. Та й не зрозуміє, тема дуже дивна. Колишнього чоловіка її стосується.
Поліна повернулася теж якась похмура.
– Ти що, двійку чи що отримала? – весело запитав її Костя, – А то ми тут із мамою тобі дещо намітили подарувати, а може не варто?
Костя змовницьки підморгнув Тетяні, але Поліна мляво якось відреагувала, – Усе нормально, дядьку Костя.
І навіть не стала, як зазвичай, випитувати, що за подарунок.
У Кості з Поліною якось одразу склалися дуже хороші стосунки.
Її рідний батько Ігор доньку свою майже не помічав. Міг посміятися, як вона малечею слово не так сказала й одразу ж забути про неї та байдуже відвернутися. Або пообіцяти щось, та й забути про це.
Заміж Тетяна виходила начебто за нормального хлопця. Ігор, щоправда, постійно говорив про красиве життя, а Тані просто кохання хотілося. Але його все більше цікавили гроші.
А після народження Поліни Ігор взагалі майже вдома не жив.
То він у матері ночував, то на роботі залишався, то кудись у відрядження їхав.
А незабаром Ігор переїхав до матері, сказав, що їм краще пожити окремо, та й до роботи йому ближче. Він вліз у величезні борги, намагався навіть грати, але програв і зовсім знітився.
Одного разу прийшов і почав кричати, що старається для Тетяни, що її він нікому не віддасть, а якщо що, він силоміць її відведе, і щоб не надумала його кинути.
Потім Ігор зовсім перестав ходити на роботу, лежав і дивився в стелю. Говорив, що захворів, а одного разу просто помер уві сні і все.
Усе це й справді було, як кошмарний сон.
У Ігоря ще до весілля жили канарки в клітці, яких він любив і ніколи не забував годувати. Ось їх він і до матері відвіз, і тільки про них дбав і хвилювався.
А про доньку і про Тетяну більше і не згадував навіть.
Так і пішов у небуття.
Тетяна після всього цього довго до тями приходила.
Мати Ігоря продала квартиру і поїхала до молодшої дочки в інше місто. Сказала, що не може тут залишатися і в цій квартирі жити. Тут їй усе про сина нагадує.
Про Поліну вона навіть і не згадала, ніби й не було в неї онуки.
Таня її не засуджувала, звісно, таке горе, адже вона сина втратила.
А Поліна про батька зовсім не питала. Його в її житті можна сказати й не було.
Тож, коли з’явився Костя, Поліна дуже зраділа.
У них тільки тоді й почалося нормальне сімейне життя.
У Поліни тепер були улюблені мама і дядько Костя.
Він їй читав, грав із нею, гуляв і так щиро радів її успіхам або засмучувався її невдачам, ніби Поліна була йому справжнісінька рідна донечка.
Тоді це підкупило Тетяну остаточно і розвіяло всі її сумніви. Вона боялася знову помилитися, але Костя був найкращий. Добрий, простий і щирий, він коли з роботи приходив, Полінка одразу до нього кидалася, – Дядьку Костя, йдемо гратися!
І поки Таня вечерю накривала, з кімнати долинав радісний сміх Кості й Поліни.
Ну немов бальзам на її змучену душу.
Але останнім часом щось змінилося. Звичайно донька вже не маленька, їй чотирнадцять скоро, але з нею явно щось не те відбувається.
А ще недавно Тетяні раптом почав снитися її колишній чоловік.
Її це неприємно насторожило, а потім і взагалі стало лякати.
Ігор їй снився щодня і говорив, – Я ж обіцяв забрати тебе, чого б мені це не коштувало? Ось і настав час, а ти що, думала можна ось так, без мене жити і радіти?
Начебто це був просто сон, але їй ставало не по собі.
Костя запитує, що з нею, а Тані зовсім не хочеться чоловікові говорити, що їй колишній став ні з того ні з сього снитися. Ще вирішить, що вона згадує колишнього, ось він і сниться.
Ні, краще чоловікові таке не говорити…
– То ти що так пізно, та ще й якась засмучена? – уже перед сном запитала Тетяна Поліну.
– Мамо, я ще раніше тобі хотіла сказати, але він мені не дозволив, а тепер я не знаю, що робити, – відповіла Поля, не дивлячись їй в очі.
– Хто це ВІН? Що значить не дозволив? – не зрозуміла Тетяна.
– Мамо, я сьогодні їздила до тата на цвинтар, він наснився мені кілька разів за цей тиждень. Звав мене подивитися, в якому він тепер багатому і красивому будинку живе, машина в нього там крута, – ошелешила Тетяну дочка.
– У сенсі? Де це – там? Уві сні чи що? – перепитала Тетяна.
– Ну так, у тому світі, де він тепер живе. Тато сказав, що він там усе для нас із тобою облаштував і тепер хоче нас до себе забрати! – Поліна підняла на маму розгублені очі.
– А навіщо ти на цвинтар поїхала? Як ти взагалі дізналася, де він похований?
– Він сказав мені в тому сні адресу і номер ділянки. І ще сказав, що рідного батька не може ніхто замінити, це не за правилами. Тільки він мій тато!
– Господи, що за мана? Та ти його ніколи навіть татом не звала, Поліно? Він же від нас сам пішов! – не знала, як навіть на все це реагувати Тетяна.
– Мамо, можна ти зі мною сьогодні спати будеш? Я боюся одна залишатися! – жалібно, як маленька, раптом попросила Поліна.
Тетяна сказала Кості, що Поля себе погано почуває. Чоловік розхвилювався, може, треба збігати купити що-небудь. Але Таня його заспокоїла, що нічого не треба, просто вона з Поліною побуде. Їм треба про своє, про дівоче, поговорити.
– Ну якщо про дівоче, то звісно, – усміхнувся Костя, – Але якщо що, я поруч, буди мене одразу, не шкодуй.
Костя розцілував своїх улюблених дівчаток – дружину Таню та Поліну, яка була йому, як донька, і спати пішов.
Завтра йому рано вставати, треба до роботи у філію з’їздити за документами…
Ніч минула спокійно, цього разу ні Поліні, ні Тетяні сни не снилися. Обидві чудово виспалися і прокинулися у чудовому настрої.
– Мамо, а мені насправді іноді здається, що мій справжній тато – це дядько Костя. Він завжди був поруч, мені навіть друзі заздрили, який він класний, – з почуттям сказала Поліна.
У вікно світило яскраве сонце, страхи відступили, і Тетяні здалося, що всі ці її та Полінкині сни – просто якийсь дурний збіг. Якась мана, і напевно більше таке не повториться…
Але тут заграв її мобільник.
Таня побачила, що дзвонить Костя, і радісно відповіла йому.
– Костя, доброго ранку, перший раз тобі кажу це не особисто, а телефоном, а ми мало не проспали, а ти як доїхав? …
Але Костя не дав їй договорити, а голос його був стривожений, – Тань, тут якась містика, я ледь в аварію не потрапив. На трасі рано вранці такий туман був, і раптом прямо мені під колеса вискочив мужик якийсь. Я на узбіччя вильнув, але відчув удар об щось, об тіло. Мало сам у кювет не полетів. Машину зупинив, вискочив, а там – нікого, хоча на бампері вм’ятина залишилася. Але найстрашніше знаєш що? Він коли відлетів, його фарою освітило. І взагалі ніби все завмерло, а він близько так і обличчя його у вікні. Вилитий твій колишній, пам’ятаєш, я випадково фото в тебе знайшов, а ти його розірвала. Прямо мана якийсь, слава Богу обійшлося, досі мороз по шкірі!
– Ти то сам нормально, Костя? – Тетяна намагалася не видати свого жаху, у неї зуб на зуб не потрапляв від страху.
– Та нормально, не переживай, і взагалі, напевно, глюк якийсь, хоча, звісно, вразило, начебто був мужик – і нема нікого!
– Давай ввечері обговоримо, мені на роботу пора, – якомога спокійніше сказала Таня.
Сама ж вона вирішила, що треба щось із цим робити. Нехай вона у все це не вірить, але дивні факти в наявності!
Колишній казав їй, що її забере до себе, чого б йому це не коштувало. А тепер він ніби лякає її, зазіхає то на Поліну, то на Костю.
У Тетяні на роботі була стара її подруга Надія. Вона завжди знала, як вчинити, в її житті і похлеще містика була.
Надя іноді такі про себе пристрасті розповідала, та ще підкріплювала їх слівцями хитромудрими, що мурашки по спині.
І хочеш вір, хочеш не вір, але історія про її сонний параліч дуже правдоподібно звучала, жах просто.
Надія вислухала Таню, око примружила, – Я тебе правильно зрозуміла, ти вирішила собою пожертвувати, щоб врятувати доньку і чоловіка?
– Звідки ти знаєш? – здивувалася Таня.
– Та в тебе ця рішучість на фізіономії написана. Та тільки це не працює, він не відчепиться, це неупокоєний дух твого колишнього мається. У кімнаті, коли він снився, холод був? – суворо запитала Надя.
– Був, жах як було холодно, як у підполі, і повітря таке було…
– Ось ось, насамперед тобі його пробачити треба. Прочитай вдома тричі молитву прощення про відпущення гріхів, адже він із тобою в цьому будинку жив?
– У цьому, – кивнула Тетяна.
– Ну ось, молитви я тобі дам, а потім треба обряд панахиди за душею здійснити, він незвичайний, його в хаті роблять і щоб не було вдома більше нікого.
– Зрозуміла, – тихо прошепотіла Тетяна, – Ніколи не думала, що буду цим займатися.
– Нічого з тобою не зробиться, так треба, – знову суворо сказала Надія, – Прочитаєш слова про позбавлення від митаря і про його прощення. Зі свічкою хату обійди і загаси, а стопку і хліб на вулицю винеси. Стопку на землю вилий, хліб птахам згодуй. У храмі постав за здоров’я свічки собі і своїм, а йому – за упокій. Усе зрозуміла?
– І звідки ти тільки все це знаєш, Надь? – здивувалася вкотре Тетяна.
– Бабця в мене була, вдова, небіжчиків обмивала, ну й допомагала людям, якщо якісь були випадки схожі. Іди, дій, – скомандувала Надія, – І головне – завжди вір у те, що ти робиш.
Тетяна повернулася додому і, не відкладаючи, зважилася одразу провести все, як веліла Надя. Зателефонувала чоловікові й доньці, переконалася, що вони на роботі й на заняттях, налаштувалася, і…
– Надю, що ж ти мене не попередила, що я його побачу? Я думала, живою не залишуся! – наступного дня висловила Тетяна старій подрузі.
– Так ти б злякалася і не стала, – посміхнулася та їй у відповідь, – Значить впоралася? Він із тобою назовсім попрощався? Подякував за позбавлення? Значить усе в тебе вийшло і не бійся більше нічого!
*****
Більше колишній не турбував ні Тетяну, ні Поліну, ні Костю.
Поліна про нього не згадувала, ніби й не було нічого, та й Костя забув той дивний випадок на трасі. Може погано спав перед цим, не виспався без дружини під боком, от і привиділося, всяке ж буває!
А Поліна, коли привела додому в дев’ятнадцять років свого хлопця знайомитися, так і сказала: “Познайомтеся, це Кирило, а це мої мама і тато, Тетяна Андріївна і Костянтин Миколайович.
Хоча, Поліна почала називати Костю татом ще раніше.
Коли їй було п’ятнадцять, у мами і дядька Кості народився син Денис, її братик. І Поля йому сама й говорила, – А ось і наш тато прийшов, наш тато Костя! А це – наша з тобою матуся!
Звичайно ж тато, а хто ж іще, адже справжній тато – той, хто не спав ночами, переживав і радів, допомагав і всього навчив. І завжди був і є поруч, щоб підтримати, втішити і допомогти, якщо треба…
Тетяна тепер дуже щаслива, у неї дружна сім’я, коханий чоловік і чудові діти.
А ще Тетяна дуже рада, що в неї є чудова подруга Надія.
Хіба мало що, в житті всяке буває.
А Надія завжди підкаже, що робити у важку хвилину. І Таня їй вірить, навіть якщо на перший погляд те, що радить Надя, здається ну просто неймовірним!
