Ось і відслужив Максим, друзі його додому збираються, вже обговорюють, як далі жити будуть.
Гришка одразу одружитися збирається, його дівчина чекає не дочекається. Кирило до своїх батьків їде, у батька свій автосервіс, він буде тепер із батьком працювати.
Максим же навіть не знає, що вдома на нього чекає. Мама одне йому говорила телефоном, бабуся інше, піди з ними розберися.
Коли йшов, бабуся його проводжала і наставляла. Дівчини у Максима поки що немає. Він із мамою живе, батька він не пам’ятає.
Батько Максима під електричку потрапив, коли Максим зовсім маленьким був. Поспішав із роботи, зістрибнув із платформи, хотів швидше до дружини й сина повернутися.
Але так і не повернувся.
Мама молоденька була зовсім, як їй було вдовою залишитися? Але ростила сина, працювала, бабуся з Максимом їй допомагала.
А ще маму підтримував їхній спільний із батьком шкільний друг дядько Паша.
Вони втрьох ще в школі разом навчалися і дружили – батько, мама і дядько Паша. Обидва були в маму закохані, але вибрала вона тата. А дядько Паша їй завжди був просто другом.
– Ти б, Юлю, не мурижила мужика, ні дружини, ні сім’ї, що ти його при собі тримаєш, – бурчала бабуся.
Але мама тільки сміялася, – Та я його й не тримаю, нехай одружується, ми з Пашею просто друзі.
Коли Максим служити йшов, на дядька Пашу дуже сподівався, адже він завжди поруч. А мама у Максима така і залишилася з юності беззахисна, боявся він одну її залишати.
Але поки його не було, схоже, багато що змінилося…
Максим підійшов до дверей, натиснув дзвінок. Тут же почулися знайомі кроки, мама двері відчинила, – Максиме, синку, що ж ти не попередив, що сьогодні вже приїдеш?
Максим обійняв маму, начебто в неї нормальний настрій, не схоже, що щось не так.
Але тут двері маминої кімнати відчинилися і вийшов незнайомий чоловік.
Широко посміхнувся, одразу руку простягнув, – Ну здрастуй, Максиме! Мене Віктор Сергійович звуть. Юлечко, ну-ка збери на стіл, син же додому повернувся, його погодувати треба, та й посидіти поговорити, він удома-то давно не був!
Усе це він говорив радісно, але в його очах Максим зовсім інше прочитав, якусь настороженість.
Від бабусі Максим знав, що в мами чоловік з’явився і що живе з нею. Для нього це не було новиною.
Але бабуся йому крім цього ще багато чого наговорила, та й мама теж. Не зрозумієш навіть, кому й вірити.
Мама говорила крізь сльози, що з бабусею останнім часом щось не те коїться. Що вона навіть не очікувала, начебто бабусі ще не так багато років, і раптом стало з головою зовсім погано.
Стала скандальна, дивні речі іноді говорить.
Нещодавно чайник електричний на газ поставила і він згорів. Імена плутає, а нещодавно навіщось старого знайомого до хати привела і каже, що заміж за нього вийде.
– Ми їй додому лікаря з платної клініки викликали. Лікарка сказала, що пішли процеси незворотні й жити їй одній тепер не можна. Звали бабусю до себе жити – вона ні в яку! Я її просила, плакала, а вона вперлася, ніколи вона раніше такою не була! – мама знову в сльози, а цей Віктор Сергійович її втішає потихеньку.
Мати віддихалася і продовжила, – Вона і на Вітю почала наговорювати, а він же до неї з усією душею! Щойно щось знадобилося – Вітя до мами біжить, він узагалі в мене дуже уважний…
– Уявляєш, Віктор до неї ходив полагодити пральну машинку, то вона таке вигадала, – уже пізно ввечері віч-на-віч йому розстроєно розповідала мама, – Каже, що заміж вийде, а мене спадщини позбавить, ну ти уявляєш?
Максим своїм вухам не вірив, не могла його бабуся так різко змінитися!
– Ой, Максюша, від старості чого тільки не буває, ти просто не знаєш, – махнула рукою мама.
– Юлечко, ти спати йдеш? – почувся голос Віктора Сергійовича.
Якщо чесно, Максиму якось неприємно було чути чужий голос у своєму домі, але заради мами Максим промовчав.
Завтра він до бабусі з’їздить і з нею поговорить. Тоді й буде висновки робити.
Зранку Максим поснідав, сказав, що до друзів піде, а сам до бабусі поїхав. Вона його зустріла радісно, очі веселі, навіть натяку на якісь відхилення немає.
– Ну здрастуй, онучку мій дорогий, дочекалася тебе я нарешті! – обійняла його бабуся.
– Ба, привіт, ну як ти?
– Ну що тобі, наговорили вже? Налаштували? Ну який же мамі твоїй негідник зустрівся, а вона немов осліпла. Він їй квіточки дарує, по ресторанах водить, а Юлька на це повелася, ну що ж баби такі дурні! Хоча звісно, щастя бабського не було в неї, а тут такий гоголь поруч з’явився.
– Бабусю, а в чому справа то, розкажи, – попросив Максим.
– Звичайно розповім, ти руки мий, я все твоє улюблене наготувала. Чайник ось новий мені Петро Миколайович купив. Паразит цей Вітька чайник мій спалив, на газ спеціально сам поставив, а потім матері твоїй набрехав, що це я така ненормальна стала. Сідай, Максимушко, їж і слухай, до чого ми тут без тебе дожили!
Бабуся сіла поряд, і почала розповідати. І чим далі, тим більше дивувався Максим, ну і ну…
Коли Максим служити пішов, до мами часто Павло заходив. Адже він досі її любить, ні на кого більше не дивиться.
Але мама випадково десь із Віктором Сергійовичем познайомилася. Він її одразу кудись запросив і став гарно залицятися, не рівня Павлу. Ось і дала вона Павлу від воріт поворот, щоб не заважав їй особисте життя влаштовувати.
А Віктор цей взявся за неї всерйоз.
У квартиру їй щось купив, потім із бабусею, матір’ю своєї коханої, захотів познайомитися. Показав, що наміри у нього найсерйозніші.
І одного разу в ресторані зробив їй пропозицію.
Юлія була його галантністю просто зачарована, нарешті їй зустрівся справжній чоловік.
Бабусі спочатку він теж начебто сподобався. Хоча Паша, звісно, свій, надійний, але Юля його так другом і вважає, не більше того.
А Віктор був ввічливий, уважний, та й не цурався допомогти.
Він Ніні Михайлівні телевізор налагодив, цифрове мовлення в неї не йшло.
Та й справи чоловічі без проблем по дому робив, прийде й одразу запитує, – Ніно Михайлівно, що треба допомогти?
Загалом, втерся в довіру, адже він їй майже зять уже.
Але незабаром Ніна Михайлівна почала помічати, що… речі у неї зникати стали. Вона шукає, у Юлі питала, а потім раптом на найвиднішому місці це знаходить.
Юля вирішила, що мама стала забудькувата, а сама Ніна Михайлівна одного разу побачила, як Віктор навіщось прибрав її речі, переклав зовсім в інше місце.
Далі більше.
Вона Юлі сказала про це, а донька обурилася, мовляв, мамо, та навіщо це Віті потрібно?
А потім ще гірше, Віктор її чайник електричний нишком на газ поставив і пішов. Вона думає – чим пахне, прийшла на кухню – божечки, що коїться! А тут і Віктор повернувся, нібито щось забув.
Ну тут і почалося!
Наговорив він Юлі, що мати не в собі вже, що може спалити або затопити квартиру, або не ті ліки випити. І що треба щось робити.
Тепер Ніна Михайлівна до Віктора з побоюванням стала ставитися. Навіть свого старовинного знайомого Петра Миколайовича почала в гості кликати частіше, щоб не самій бути вдома. Тоді то їй Петро Миколайович і запропонував зробити вигляд, що вони одружитися збираються. Може тоді цей Віктор відчепиться.
Але Віктор продовжував заходити, демонстрував Юлі, що про її матір піклується. Одного разу Петра Миколайовича у Ніни Михайлівни не було, а Віктор зайшов її провідати.
Йому хтось подзвонив, він вирішив, що Ніна Михайлівна погано чує, а вона почула, як Віктор обіцяв, що скоро все поверне, що в нього скоро буде багато грошей, тому що він свою “бабу” майже вмовив.
Тут Ніна Михайлівна всерйоз злякалася, адже виходить, що “бабою” він Юлечку назвав!
Тим більше, що Юля днями раптом стала вмовляти Ніну Михайлівну продати цю квартиру. Мовляв, будинок поганий, аварійний, краще купити їй однушку, а потім вона Максиму перейде у спадок.
А Юля з Віктором машину хочуть купити, поїздити скрізь, вона так мало де була. Ще зовсім молода, а немов і не жила, поки Віктора не зустріла…
– Це ж значить він хоче, щоб ми квартиру продали, гроші в неї виманити, а мене відправити до будинку для літніх людей, чує моє серце! Слава Богу, що ти вчасно повернувся, – закінчила свою розповідь Ніна Михайлівна.
– Ба, ну це просто жах якийсь, а ти його прізвище знаєш? – обурився Максим.
– Може це негарно, але я його паспорт підгледіла і все записала, – і Ніна Михайлівна Максиму продиктувала всі дані.
Максим одразу ж друга свого набрав, у нього батько в органах служить.
Виявилося, цього Віктора Сергійовича давно шукають, від його залицянь уже не одна жінка матеріально постраждала. Та тільки нема за що було зачепитися, вони самі йому все віддавали. Хто на розвиток бізнесу, хто на організацію весілля, хто на що, і все без розписки…
Вирішилося все швидко, Віктор Сергійович зрозумів, що через Максима з квартирою не вигорить, питань буде багато. Розписав Юлії, що йому машина майже нова підвернулася і треба внести завдаток. А він, мовляв, сам залишок виплатить, просто все поки що в бізнес вкладено…
Взяв пристойну суму і хотів змитися.
У Юлії швидко очі відкрилися, коли вона почула свідчення інших потерпілих. Соромно стало, що так попалася, повірила першому зустрічному.
– Не переживай, донечко, і не такі люди обманюються, ці шахраї знають, як людей обдурити, – втішала доньку Ніна Михайлівна, – Шкода мені тільки, що ти такого чоловіка від себе відштовхнула, адже Павло ще зі школи тебе кохав без пам’яті, а ти його так образила!
Юлія і сама тепер розуміла, яку людину вона втратила, але, мабуть, тепер пізно вже про нього думати…
Тільки втративши, вона зрозуміла, що про такого, як Пашка, вірного і люблячого, багато хто мріє, а вона нехтувала. Але ж Паша для неї завжди був найближчою людиною, здавалося, що він і так нікуди не дінеться, завжди поруч буде… А ось Ніні Михайлівні та Петру Миколайовичу так сподобалося вдавати з себе нареченого і наречену, що вони й справді вирішили жити разом.
– А ти, онуку, щойно собі наречену знайдеш, та одружитися надумаєш, я відразу до Петра переїду, – запевнила Максима бабуся, – Я тобі цю квартиру берегла.
– Дякую, ба, мені поки що від мами не можна з’їжджати. А то вона знову дурниць наробити може! – подякував бабусі Максим.
А сам поїхав до дядька Паші.
Треба з ним поговорити, він однолюб, так і не одружився, може, треба йому ще раз спробувати й переконати своє кохання, що він його гідний?
Але дядя Паша несподівано відмовився.
– Годі, Максиме, досить із мене. Не буду я більше їй нічого доводити.
І скільки Максим його не переконував, усе було марно…
Одного разу Максим застав маму зі старим шкільним альбомом.
На одному фото вона з татом і Павло стояли обійнявшись, такі юні, веселі!
– А ти знаєш, я ж тоді обирала, мені й Паша теж подобався, але він скромний був, а батько твій – сміливий і зухвалий. Такі, як твій тато, завжди дівчаткам подобаються, – і мама закрила альбом.
Наступного дня вона затрималася на роботі.
Максим уже хотів їй дзвонити, але раптом побачив у вікно, що вона йде не одна, маму проводжав дядько Паша…
Максиму вона нічого не говорила, він сам здогадався, що вона до Павла ходила і, схоже, вони тепер таємно зустрічаються.
Якщо це так, то, можливо, у них і складеться?
І Максим не помилився, минуло небагато часу, і Павло з’явився у них вдома.
Він змінився, упевнений став, чоловік, який знає собі ціну. Але коли він дивився на кохану, погляд його змінювався.
Павло був явно серйозно налаштований.
Прийшов із квітами, не ходив більше навкруги, як раніше, не вдавав просто друга, адже це він із поваги до загиблого товариша так губився перед Юлею.
– Порада вам та любов! – благословила доньку і Павла Ніна Михайлівна, – Дай Боже вам щастя, ось тепер я за Юлечку спокійна. Залишилося тільки на весіллі онука погуляти, та правнуків понянчити, тоді вже нам із Петром Миколайовичем і на спокій можна. Але до цього ще дожити треба, – завзято посміхнулася бабуся… Благополуччя, щастя і любові всім у прийдешньому році.
А тим, хто самотній, ніколи не пізно придивитися. Можливо, поруч є скромні та вірні друзі, яких ви просто чомусь недооцінювали… Дякую вам за лайки, відгуки та підписку!
Діліться, будь ласка, розповідями, що сподобалися, у соцмережах – це приємно автору!
