– Саша, алло! Ну ти де? Ти час узагалі бачив? Що ти робиш у своєї мами так довго? Скільки можна висиджувати? У мене вже сил немає зовсім!
У відповідь у телефонній трубці Настя почула якийсь незрозумілий шум, шурхіт і, як їй здалося, жіночий сміх.
– Саша, та де ти взагалі?
– Та Насть, їду я вже, їду. Не бурчи. У мами я.
Настя продовжувала гойдати на руках маленьку доньку, яка сьогодні була особливо примхливою і ніяк не засинала. Мілані було всього дев’ять місяців. І всі ці дев’ять місяців материнство дуже важко давалося молоденькій Насті. А чоловік, який шалено хотів дитину і був такий щасливий узяти Мілану на руки перший раз, через три місяці кардинально змінився.
Він раптом ні з того ні з сього став злим, дратівливим. Коли Настя намагалася йому щось сказати на цю тему – у відповідь чула роздратоване “Я втомився на роботі!” і “Відчепись, я спати хочу!”. Але найнеприємнішим стало те, що Саша перестав вчасно приходити додому. Причому причин для затримки у нього завжди було безліч. То шеф попросив затриматися, то друг – допомогти в гаражі розібрати важкі запчастини, то сусідові потрібно терміново допомогти пересунути меблі. А останнім часом Саша постійно став після роботи заходити в гості до своєї мами.
– Настю, ну розумієш, мама не молодшає. Їй постійно допомога потрібна. Вона то налаштування на телевізорі зіб’є, то в телефоні щось тикне, і він у неї перестає працювати. Та й узагалі, вона живе одна, чоловіча допомога зайвою ніколи не буде, – виправдовувався Сашко. – Йти до мами з тобою і донькою зовсім не варіант, так я мамі нічим допомогти не зможу, всі будуть тільки няньчитися з Міланою.
– Я, звичайно, Марію Тимофіївну люблю. Але, Саша, мені зараз самій допомога потрібна як нікому іншому. Ти ж бачиш, яка Мілаша примхлива і неспокійна. Вона цілий день у мене на руках. Я сьогодні навіть не вмивалася. Про “нормально поїсти” я взагалі мовчу. А ти який день поспіль ідеш на роботу рано вранці, а повертаєшся, коли я вже сплю. Вірніше, намагаюся спати під плач доньки. Ти навіть до нас у кімнату не заходиш, лягаєш окремо на диван, спиш там один, а вранці знову йдеш. Як це розуміти? Що відбувається?
– Настюш, я думаю, ти просто втомилася і надумуєш. Нічого особливого не відбувається. Я працюю, я втомлююся, мені потрібен відпочинок. Все.
– Настюш, я думаю, ти просто втомилася і надумуєш. Нічого особливого не відбувається. Я працюю, я втомлююся, мені потрібен відпочинок. Все.
– А я? Я не втомлююся, по-твоєму? І взагалі, коли наша ідеальна сім’я встигла перетворитися на це? Хіба сім’я – це ось так, Саш?
Саша мовчки розвернувся і пішов на кухню вечеряти. Настя сіла на ліжко, обняла коліна руками і розридалася. Вона ніяк не могла зрозуміти, що ж вона зробила не так, у який момент її чоловік став таким. Холодним, жорстоким, ніби чужим. Адже вона старалася з усіх сил, і його вона любить, і Мілану…
Тут Мілаша прокинулася, заплакала, і Настя знову поринула з головою в круговерть клопоту з нею.
Гойдаючи доньку, вона спостерігала, як Саша спокійнісінько сидить на кухні, читає щось у телефоні й п’є каву. Це ніяк не вкладалося в голові. Не так вона уявляла собі сімейне життя, не такої реакції чоловіка чекала на появу доньки.
* * *
А Саша тим часом писав пристрасні повідомлення своїй коханці Марині. Марина була його перукарем, він уже кілька років ходив до одного й того ж майстра, але раніше ніколи не звертав уваги на симпатичну дівчину. Адже він був шалено закоханий у Настю і нікого не помічав навколо, крім неї.
І тільки з народженням доньки, коли настали складні часи, та й дружина, вічно змучена турботами про дитину, вже була не такою яскравою і привабливою, Сашко став виявляти знаки уваги Марині. А та й рада. Знала ж, що Саша одружений, і що дитина в нього нещодавно народилася, але її це не зупиняло – занадто сп’янило щастя.
З Мариною Саша і проводив усі вечори безперервно. Марина жила одна, її квартира була повністю в розпорядженні пари. Пристрасна і красива, Марина тягнула його до себе, немов магніт. Саша зовсім голову втратив. Щойно бачив Марину, торкався її плеча, цілував – одразу забував про все на світі.
* * *
– Маріє Тимофіївно, здрастуйте! Дайте, будь ласка, слухавку Саші. Я щось ніяк йому додзвонитися не можу. А мені дуже терміново потрібно з ним поговорити. Я щойно помітила, що в нас суміш для Мілани закінчується. Зовсім трохи залишилося. А вона сьогодні плаче і плаче цілий день. І їсть багато. Боюся, мені скоро нічим буде її годувати. Потрібно, щоб Саша скоріше приїхав додому і суміш дорогою купив. Він узагалі скоро закінчить у вас чайник лагодити? Він мені обіцяв сьогодні прийти раніше.
– Здрастуй, Настуню. Сашу? Хм, – свекруха ненадовго замовкла, потім, здається, почала розуміти, що відбувається і нарешті відповіла: – Він зараз ніяк не може відповісти, люба моя. Він вийшов у під’їзд перевірити, чи не вибило в мене пробки. Знаєш, він, мабуть, якось неправильно з’єднав дроти біля чайника, і в нас електрика зовсім пропала. Але щойно він повернеться, я відразу ж йому все передам. Не хвилюйся, люба.
– Дякую вам.
Настя нервувала, Мілана плакала все сильніше й сильніше, а запаси суміші танули. Саша все не відгукувався.
– Як же я могла не простежити за цим, як я могла… – звинувачувала вона себе.
Мама Сашка в цей час люто набирала номер сина. А він уперто не відповідав на її дзвінки. Коли, нарешті, син сам передзвонив мамі, вона була вже в люті.
– Ах ти негідник! Я навіть знати не хочу, де ти зараз перебуваєш! І не хочу слухати знову твої виправдання. Я ще минулого разу тобі сказала! Не смій втягувати мене у свої інтриги. Ти мало того, що сам не поважаєш свою дружину, так ще й мене вплутуєш у свої пригоди. Ти хоч знаєш, що зараз відбувається у тебе вдома? Ти в курсі, що Мілана кричить від голоду, їй терміново потрібна суміш, а ти не відповідаєш на дзвінки своєї дружини?
– Мамо, ну, перестань, будь ласка. Я вже дорослий. Я сам розберуся. Я так розумію, ти мене Насті не здала? Дякую тобі за це. Далі я сам. Без тебе.
– Мамо, ну, перестань, будь ласка. Я вже дорослий. Я сам розберуся. Я так розумію, ти мене Насті не здала? Дякую тобі за це. Далі я сам. Без тебе.
Маму дуже образили ці слова. Вони ще вийдуть боком Саші. Прийде час.
– Сьогодні не здала. Але це був останній раз. Ти мене зрозумів? Ти навіть не уявляєш собі, яке дике бажання в мене було одразу ж після дзвінка Насті поїхати скоріше до неї, купити цю суміш і допомогти їй із малятком. Але що тоді я їй скажу про тебе? Як я можу її так сильно поранити? Ти хоч уявляєш, що буде, якщо розкриється правда, що насправді ти всі вечори проводиш не в мене?
– Мамо, ну не нагнітай ти. Так, мам, я знаю, що не правий. Але нічого не можу із собою вдіяти. Як би я не намагався, нічого не виходить. Ну не люблю я більше Настю, не люблю. Я тепер з іншою. Вона особлива. Вона саме та, що мені потрібна. Я додому йти не хочу. І кинути дружину не можу зараз, і жити з нею не хочу більше.
– Ти хоч на мить подумав про свою сім’ю, про доньку, про дружину? Бідолашна дівчинка, адже їй абсолютно нікому більше допомогти. Батьків у неї немає. Вона завжди думала, що ти будеш ідеальним батьком, а ти виявився зрадником. Я так хочу проводити час зі своєю єдиною онукою, але ти і мене цієї можливості позбавив. Забороняєш мені приїжджати до неї. Тому що постійно брешеш Насті, що ти в мене, і боїшся, що я проговорюся. Боже, кого ж я виростила! – мама заплакала і кинула слухавку.
Через три години Саша з’явився додому. Він купив суміш. Мілана була сита. А Настя була настільки засмучена тим, що недогледіла за харчуванням для малятка, що не мала навіть сил з’ясовувати стосунки із Сашком. Вона лише запитала його.
– Невже так складно було передзвонити? Усього лише один дзвінок. Я ж небагато чого прошу.
– Невже так складно було передзвонити? Лише один дзвінок. Я ж небагато прошу.
Ех, знала б Настя в той момент, де насправді був її чоловік!
Саша з відчуженим виглядом плюхнувся на диван, відвернувся до стіни і всім своїм виглядом явно дав зрозуміти Насті, що не збирається відповідати.
***
Наступного дня свекруха сама зателефонувала невістці. Марія Тимофіївна всю ніч розмірковувала над словами сина. Вона вирішила, що більше не дозволить Саші так знущатися над Настею.
– Настюшо, привіт. Можна я до вас у гості приїду сьогодні? Допоможу тобі.
– Звичайно, я буду дуже рада.
Бабуся була така щаслива довгоочікуваній зустрічі з онукою, що ні на мить не спускала її з рук. Настя в цей час встигла привести себе до ладу, приготувати обід, попрасувати білизну і навіть попити чаю зі свекрухою.
Коли малятко заснуло, Настя сказала свекрусі.
– Треба ж, ви всього-то кілька годин у нас. А мені вже так добре і легко, Маріє Тимофіївно, – сльози щастя і вдячності блиснули на очах у Насті. Вона так давно нормально не спала, що розплакатися могла буквально від чого завгодно.
– Мила моя… Я тепер завжди буду тобі допомагати. Більше я слухати свого безсовісного сина і йти в нього на поводу не буду.
– Ви про що? Що зробив Саша?
– Настя, я маю з тобою серйозно поговорити. Тільки прошу тебе, вислухай мене спокійно.
– Настя, я маю з тобою серйозно поговорити. Тільки прошу тебе, вислухай мене спокійно.
Марія Тимофіївна розповіла невістці всю правду про свого сина, нічого не приховуючи, як на духу. І що в нього з’явилася інша, і що він постійно бреше Насті, коли залишає її саму з маленькою дитиною.
– Настя, ну не плач, хороша моя… Не переживай так. У тебе все буде добре.
– Добре? Ви серйозно? Та в мене ні грошей немає, ні роботи, квартира ця – ваша! У мене навіть свого кута немає. Ні-чо-го! Тільки немовля на руках. Що в мене може бути добре?
– У тебе є я. І якщо вже мій син не зумів оцінити тебе належним чином і берегти те, що має, то я зроблю це за нього. Я прийняла рішення. Квартиру, в якій ви живете, я подарую онуці. Це буде найкраще, що я можу для неї зробити. І ще, я йду на пенсію. Я давно про це думала, а тепер точно вирішила. У мене пенсія буде хороша, плюс є накопичення, я не пропаду, ще й вам із Мілашкою допоможу. Я займатимуся онукою, я і так занадто багато часу втратила. Тобі буде легше. А потім можеш і на роботу спокійно виходити, я завжди буду поруч.
Настя обійняла свекруху і розридалася.
– Спасибі вам величезне! Я поки й сама не розумію, що відбувається зі мною і з моєю сім’єю. Така каша в голові. Як Саша взагалі міг? Як Марина могла? Я ж сама його до неї привела колись давно, мені її порадили як дуже хорошого чоловічого майстра. А тепер що? Як я буду? Як Мілана без тата? Що ж відбувається… – вона схлипнула і судорожно перевела подих. – Але після ваших слів мені стало легше. Хочеться далі жити!
* * *
Настя сама подала на розлучення. Саша з радістю зібрав речі і переїхав до Марини. Він допомагав доньці хіба що аліментами, навіть спілкуватися з нею перестав.
Настя через півроку влаштувалася на роботу в банк. Дуже вдало все склалося. І вона розквітла. Бабуся взяла на себе майже всі домашні клопоти і маленьку онуку. Настя багато працювала і займалася собою. Вона знову стала тією пустотливою дівчинкою з палаючими очима, в яку колись закохався Сашко. Йому потрібно було всього лише трохи почекати і допомогти дружині, а він одразу побіг до іншої.
Настя навіть познайомилася з дуже хорошим хлопцем. І він, до речі, сподобався Марії Тимофіївні. Вона практично перестала спілкуватися з сином і повністю занурилася в турботи про онуку.
Одного разу в їхній квартирі пролунав дзвінок…
– Мамо, – Марія Тимофіївна не відразу впізнала голос сина, – можна я в тебе трохи поживу?
Сашко не дзвонив матері майже рік. Мабуть, насолоджувався своїм новим життям і був дуже зайнятий. Лише зрідка вітав зі святами.
– А що таке, синку?
– Мене Маринка вигнала. Сказала, що я не її принц. Тупа.
– Ах, он воно що. Ні, Саш. Ти хлопець дорослий. Давай тепер як-небудь сам. Без мене.
