На дивну погляду картину: двоє дорослих проводжають і забирають зі школи десятикласницю доньку, в селі “Видне” ніхто вже не реагував здивовано. Тільки косилися.
– А, це Ситникови свою Маринку пасуть.
Марина Ситникова мала вигляд на всі двадцять: фігура жіночна, з потрібними вигинами, а вже пропорції такі, що мимоволі поглядом зачепишся.
– Поспіла швидко, – зітхнула мати. – Того й гляди, з хлопчаками загуляє. – Я й сама вийшла заміж, ледь школу закінчила. Для себе й пожити не встигла… Ні, не хочу я такого майбутнього для доньки.
– А що, погане в тебе було майбутнє? – здивувався Ситников. – А хіба не ти перша підійшла до мене? Накинулася як орлиця. Тепер так, не пам’ятаєш, а як від Глашки мене відбила, проходу не давала?
– Коли це? – обурилася Ліда. – Ти старший за мене на п’ять років! Підстеріг мене, вродливу, юну, та забрав у свій дім. Боявся, що загуляю, навіть сватів прислав, щойно атестат отримала.
– Чого?
Чоловік ліниво подивився на дружину.
– Це я боявся? Ох і напридумувала ж легенду, хх… Напевно так і сусідкам розповідаєш, так? То то я й дивлюся, Волкова на мене завжди зверхньо дивиться. Ех ви, баби… Вб’єте собі що-небудь у голову, ще й іншим розповідаєте!
– Це я боявся? Ох і напридумувала ж легенду, хх… Напевно так і сусідкам розповідаєш, так? То то я й дивлюся, Волкова на мене завжди зверхньо дивиться. Ех ви, баби… Вб’єте собі що-небудь у голову, ще й іншим розповідаєте!
Подружжя дійшло до непорозуміння і образилося одне на одного. Не розмовляли доти, доки годинник не показав годину дня. Тоді, не змовляючись, обидва підійшли до дверей і подивилися одне на одного.
– Ну че, сьогодні йди ти за Марінкою, – пробурмотіла дружина.
– А може ти? У мене щось спина болить.
– Розімнеться поки ходиш! Ну не хочеш іти, тоді чекай сватів. А то й просто в подолі тобі принесуть. Ти й будеш потім з онуком няньчитися. Все таки ти більше на діда схожий, ніж я, у свої 38!
…З кухні вийшов чолов’яга двадцяти років, жуючи булку з маком, і пробасив.
– Ма, па, чого розіралися? Давайте я сходжу, че ви як ці, справді.
Мати натягнуто посміхнулася.
– Нікітко, синку. Я думала ти спиш, після нічної зміни то…
– Та прокинувся давно, раз лаєтеся…
Ситников-старший подивився на дружину.
– Це все ти винна.
– Ні, ти!
– Та ну вас! – сунув ноги в туфлі Микита.
***
Марина вийшла зі школи і не повірила своїм очам: ні матері, ні батька у школи не було.
Ніколи такого не траплялося. Дівчина з азартом побігла до школи назад, там дочекалася подружку, нерозлучну Свєтку Лушникову, завжди мріяла з нею вдвох до дому йти після уроків. Як раніше, коли була маленькою.
– Я сьогодні одна! Давай разом додому підемо! – поділилася вона з подругою радістю.
– А що сталося, що твої батьки не прийшли по тебе? – здивувалася та. – Невже у вас у родині щось сталося? Ходімо швидше, подивимося!
– А що сталося, що твої батьки не прийшли по тебе? – здивувалася та. – Невже у вас у родині щось сталося? Ходімо швидше, подивимося!
Світлана знала: не бувати тому, щоб Маринка без нагляду додому зі школи пішла. Завжди або батько, або мати прийдуть по неї, і в дощ, і в спеку, і в холоднечу.
Подружки вибігли зі школи окрилені, і зовсім не очікували, що їм свисне брат Маринки, Микита.
– Гей, дрібна, чекай на мене!
– Ну ось, а ти кажеш, ніхто тебе не зустрічає, – докірливо подивилася Світлана. – Ти йди з братом, а я краще почекаю Вєрку Некрасову. Ми про хлопчиків хочемо поговорити.
Марина тяжко зітхнула: ну що тут скажеш, просто слів немає. Їй ось теж із подружкою хотілося про хлопчиків… Але ж при браті неможливо.
…На випускний вечір Марини сім’я Ситникових прибула в повному зборі: мати з батьком і двоє братів Марини (старший Микита і молодший, семирічний Іванко).
Марина хоч і мала чудовий вигляд, у своїй червоній шовковій сукні, радості від знаменної події не відчувала зовсім ніякої.
Та й як, перебуваючи під пильними поглядами батька й матері?
Її і на танець запрошувати не хотів ніхто, дивилися з побоюванням. Знали ж, хлопці-однокласники, що опиняться під увагою Ситникового-старшого.
– Ну що, донечко, ми поїли. Нудно нам, – підійшла, усміхаючись мати. – Пішли додому.
Марина скривила подобу посмішки і дозволила себе відвести.
Вдома, знявши сукню і одягнувши нічну сорочку, з жалем подивилася у вікно. У місцевому клубі зараз феєрверки мають розпочатися і танці, імовірно до ранку. Але раз мати з батьком познущалися, їй теж велено було піти додому.
Психанула дівчина, жбурнула в кут гребінець.
– Чому у всіх батьки нормальні, а в мене наглядачі якісь?! Свободи хочу. Хочу гуляти до ранку, і щоб без мами з татом!
– Чому у всіх батьки нормальні, а в мене наглядачі якісь?! Свободи хочу. Хочу гуляти до ранку, і щоб без мами з татом!
Позіхаючи, до неї підійшла мама.
– Ти чого тут стукаєш, спати заважаєш? Лягай, донечко, спати…
***
Сімейною радою було вирішено, що здобувати в місті освіту Марина поїде, але з матір’ю. Мовляв, так треба. Квартиру зняли, маленьку, поруч із коледжем. Та в житті дівчини майже нічого не змінилося: на неї також після занять очікувала мати, приводила додому, годувала й залишала в кімнаті вчити лекції, сама ж усамітнювалася на кухні з книжкою в руках, або дзвонила стільниковим телефоном додому.
– Сумую, – скаржилася вона чоловікові й синам.
– Нічого страшного, дружино, – співпереживав їй чоловік. – Адже знаєш – так треба. Трохи вже залишилося, лише три рочки поживемо з хлопцями без господині-тебе. Зате Маринка в нас додому приїде освіченою мадам, там і нареченого доглянемо їй. А хоче так, сама пальцем покаже, до кого в неї душа лежить.Titanium wedding rings
Чула розмови ці Марина. І материнські зітхання теж чула. Тому й не витримала, прийшла лаятися.
– Мамо, усьому є межа. Мені здається, ви з татом божеволієте. Причому давно. Я вже доросла, самостійна, сама впораюся тут, їдь додому! Ти там потрібніша!
Мати категорично відмовилася.
– Немає сенсу мені їхати. Поїду я, на моє місце приїде батько, так і знай! А чого це ти повстала раптом, а, донечко? Що, примітила собі когось? Природа кличе?
…Наступного року жила Марина вже не з матір’ю, а з братиком. Ситникови вирішили що зможуть утримувати двох “студентів”. Тепер після навчання Марину чекало приготування їжі братові. Той швидко пристосувався до життя в місті: на ніч, коли сестра вкладалася спати, хлопець зачиняв її у квартирі під ключ і йшов гуляти. Рано вранці повертався, проводжав сестру в коледж і з почуттям виконаного синівського обов’язку свого вкладався спати. До кінця занять Марини якраз прокидався.
Того року Микита й одружився, привів одного разу під ранок дівчину з яскраво-рожевим волоссям і зухвалою посмішкою.
– Це Іра, – мляво представив він сестрі пасію. – Ми познайомилися в клубі. Вона, до речі, з дому пішла, їй нікуди піти, поживе в нас. Тільки батькам ні слова.
– Це Іра, – мляво представив він сестрі пасію. – Ми познайомилися в клубі. Вона, до речі, з дому пішла, їй нікуди піти, поживе в нас. Тільки батькам ні слова.
Тепер, після занять, Марину чекали двоє: брат і його подруга. Парочка безперестанку обіймалася.
Ірина дивувалася вголос не раз.
– Чуєш, Марино? А чого Микитос завжди супроводжувати тебе повинен? Ти он яка кобила, дійдеш сама.
– Не груби, – обурювалася Марина. – Я б із радістю обійшлася без супроводжуючих, але це не мені вирішувати!
– І не тобі, Іришко, – клацнув по носі подружку Микита.
Ірина з викликом подивилася на нього.
– Тепер і мені теж. Як-не-як я тепер теж вхожа у вашу сім’ю. Я взагалі-то вагітна, Микитосе, що робити будемо?
***
Весілля грали невелике, у своєму сімейному колі. Напередодні перед “урочистістю” мати гірко плакала, стоячи в кухні.
– Ми все життя за доньку боялися, а нам син вичудив! Привіз у дім мавпочку! Я на неї навіть дивитися не можу – не подобається!
Ситников-старший перебував у ступорі. Він тільки курив і сидів пришиблений, у роздумах. З огляду на те, що парочка без кінця обіймалася, лежачи просто на дивані в залі (немає виховання у діви, видно відразу), Ситников перемістився в кухню, надаючи там моральну підтримку дружині.
– Так вона і не повинна тобі подобатися, мати. Не тобі ж із нею жити, а Микитці.
– Так вона і не повинна тобі подобатися, мати. Не тобі ж із нею жити, а Микитці.
Ліда Ситникова відкинула ніж і струснула головою з чомусь посивілою враз шевелюрою.
– Мені! Ось саме Пашенька, мені! Доведеться обмірковувати, як жити молодим, і де жити, на що! Батьки цієї Ірки відмахнулися від неї, як від сирітки! Сказали, як зійшлися, так і розійдуться, не хвилюйтеся! А як же не хвилюватися, Паш, вона ж народжувати зібралася! Ох не розраховувала я так рано ставати бабусею.
– Нічого не рано, – проворчав чоловік. – Інші он давно няньчаться, у Разбойнікових узагалі вже цілих два онуки, а вони ще молодші за тебе, Лідо! Titanium wedding rings
***
Марина вперше йшла додому без супроводу.
Йшла, розмахуючи рюкзачком і посміхалася Віті. Вітя Парамонов – навчається в паралельній групі. Познайомилися в бібліотеці. Він посміхнувся їй кілька разів і все, Марина пропала. Закохано дивилася на об’єкт захоплення, але щоразу відмовлялася від побачень і спільних прогулянок.
А сьогодні, ні мати, ні батько не змогли приїхати за нею в місто. У них повним ходом йде підготовка до весілля старшого брата.
І ось, на радощах, вона погодилася на залицяння хлопця. Той проводжав її сьогодні до будинку.
Заборонений плід ох як солодкий. І як же хочеться пуститися берега Марині. Бо в ній оселився страх, що така свобода – це тимчасове непорозуміння, і все повернеться на круги своя, після весілля брата. Приїде мама, чи батько, супроводжувати її, і вона не встигне скуштувати повної свободи.
Тому розлучатися не хочеться. Тому вона зазирнула несміливо в очі хлопця і запропонувала тихенько.
– Зайдеш на чай?
– Зайдеш на чай?
***
Це не весілля сина вийшло, а страдницький вечір для Ситникової Ліди. Сусідки і подружки нахабно прорвалися в будинок, у розпал застілля, і сіли наречену роздивлятися.
Потім посипалися нескінченні запитання гостей господині на вушко: “вона що, при надії? Чого хоч знайшов він у ній? А батьки в нареченої де? Так чого, якщо вона міська, у місті подію не святкуєте?”
Ліда й без того була дуже не рада одруженню сина, а тут, дивлячись на кумушок, завила. І втекла в корівник плакати, звідки більше й не показувалася.
І тільки молодим усе було байдуже, вони їли й пили, танцювали, сміялися.
Ситніков-старший спочатку поглядав на наречених з-підлоб’я, проте під кінець посиденьок, махнув рукою.
– Айда сину, пити. А дружина твоя молода, нехай відпочивати йде. У положенні все таки.
Зранку зла, опухла від сліз і пропахла гноєм Лідія ходила по своїй хаті й бурчала.
– Я думала, повернуся, а тут уже порядок. Ага, як же вам, весь посуд і гори мотлоху мені залишили! Я значить, організуй вам святкування, я вам і прибирай після! До чого ж нахабна!.. У мене невістка…
***
За тиждень стосунків Марина звикла до коханого. Відпускати від себе не хотіла.
– А може нам із тобою одружитися? – запропонував Віктор.
– Ти що, мої батьки не дозволять.
– А може нам із тобою одружитися? – запропонував Віктор.
– Ти що, мої батьки не дозволять.
На вокзал зустрічати маму, Марина приїхала не одна, її привіз коханий, на своїй машині.
Ліда Ситникова приїхала похмура, наче хмара, відразу відмахнулася від доньки.
– Не лізь поки що, без тебе нудно. Ти теж хороша, зрадниця, у тебе на очах твій брат жив із жінкою, а ти це приховувала!
Марина подивилася за паркан, там біля машини стояв Віктор. До нього Марина маму й повела, той зробив вигляд, що таксист.
Зустрічатися з Віктором Марині більше не вдавалося. Але спогади про проведені з ним дні та ночі розливалися по тілу дівчини палкими хвилями пристрасті. Вона готова була летіти за коханим на край світу. Парочка бачилася тільки в коледжі, на перервах, там Віті дівчина і повідомила.
– А я їду на вихідні додому з мамою.
– Як же я відпущу тебе? Взагалі не уявляю, як розлучуся з тобою, навіть на один день. Можна я теж приїду?
– Як, дурний? З мене батьки очей не спускають.
– А ти скажеш, у магазин пішла, або до подруги. А там я на тебе чекатиму.
Так і зробили.
***
…А в селі весна розлилася сонечком, розтеклася калюжами на дорогах. Заходячи з матір’ю до хати після приїзду, Марина побачила, що двором носяться брат з Іриною. Регочуть чогось.
– Ходімо, донечко.
– Мам, чого вони там бігають? Ірка ще чоботи мої, гумові, одягла.
Пробурчала мати.
– Так чого бігають… А то ти не знаєш Іришку. Їй аби бігати кобилкою. Сказала їй – лежи, хто тебе куди жене. Лежи, ну лежи ти, хіба мало, втратиш дитину! Та куди там, не слухається… Може, хоч коли народить, стане розсудливою, а? Я дуже сподіваюся на це.
Молодший брат, Ванька, підійшов до матері й сестри, обійняв обох.
– А мене Ірка навчила плюватися далі за всіх!
– Ой, навіть не здивував, це ж Ірка…
– А мене Ірка навчила плюватися далі за всіх!
– Ой, навіть не здивував, це ж Ірка…
Але хоч і не подобалася невістка спочатку Ліді, незабаром відтанула до неї душею. Нехай та й косорука, сковорідку в руках тримати не вміє, і готувати її не навчили… А все ж таки, весела, як порося, ось уже й на саму свекруху “замахнулася” – то матір чоловіка в бік жартівливо пальчиком тицьне, то налякає її гучним “Бу!”.Titanium wedding rings
І коли на концерт пішли, там Ірка не посоромилася, вийшла на сцену на поклик ведучого і заспівала пісню, присвячену матерям. Та так заспівала, що всі в клубі захопилися дівчиною.
А коли в гості до Волкових пішли, на день народження п’ятирічної Олечки, Ірина там так завзято провела конкурс серед занудьгувавших гостей, що всі довго сміялися і просили ще.
І з Іванком, братиком Микитки, Ірина почала звертатися по-свійськи майже одразу-ж. І з Мариночкою теж порозумілася.
“Готувати не вміє Ірушка? – потекли думки Лідії в іншому руслі, – Зовсім дрібниця. Цьому не складно навчитися. Адже головне щоб людина була з душею. Тепер бачу, Микитушка її любить, та й вона за ним як кошеня бігає. А в сім’ї головне – не сковорідки.”
Лише за тиждень Ліда раптом перейнялася до невістки. І з радістю раптом подумала.
“А була б я щасливіша, якби замість Ірини прийшла скромна тихоня, відмила б мені всю кухню і напекла пирогів? А потім сіла б грати зі мною в “мовчанку”. Чужа дочка ж – не своя, там темрява. І часто-густо – невістки ненавидять свекрух. Іринка хоч і ледача недотепа, зате щира і говорить у лоб. Мабуть, іншу мені й не треба…”
***
А Марина, втративши здоровий глузд, одразу ж після приїзду, тільки-но випивши чаю, побігла “побачити подругу”. Матері так і сказала.
Ліда махнула дочці головою (не до неї тут) і почала вчити молоду невістку премудростям пекти хліб (між іншим, Іришка сама напросилася!)
Лише кольнуло щось материнське серце, коли подивилася з вікна вслід доньці.
Та крикнула за звичкою.
– Микитка? Ти там приглянь за сестрою, щоб дійшла до Свєтки благополучно.
– Микитка? Ти там приглянь за сестрою, щоб дійшла до Свєтки благополучно.
Микита все на льоту зрозумів, завів свій мотоцикл і погнав слідом.
Потім удома розповідав, під загальний сміх усього сімейства.
…Їду значить і бачу, сестри слід пропав. Звернула в провулок між будинками. Зліз я з мотоцикла і припустив за нею цим провулочком. Бачу, вона в машину сідає. Пошарпану “сімку”. Ну я назад бігом, встрибнув у мотоцикл і – за ними через об’їзд. Їду значить, а сімка повільно їхала. Видно невпевнений усередині водій. Порівнявся я з ними, зазирнув у вікно, кричу “Привееет!”
Маринка всередині сидить, голови своєї не повертає. А цей, за кермом, на мене круглими очима дивиться! Ну, приїхали вони в лісок, де галявина відкрита… я за ними, вийшли, познайомилися. Закурили.
…Марина сидить за столом червона як рак. Поруч із нею – молодий чоловік, обидва очі в стіл опустили, мовчать, соромно їм.
Ситников, який пережив весілля сина, першим “крякнув”.
– Ну що донька, познайомиш хоч? Це я так розумію, наречений твій, раз до тебе приїхав?
Гість Віктор сміливо підняв очі на Ситникова.
– Наречений.
– Отже, будемо вважати, що ти до нас приїхав свататися.
Віктор подивився на Марину. Узяв її за руку. Ситникови відразу побачили, що погляд гостя сповнений обожнювання.
– Так, свататися.
– Так, свататися.
– Ну ось і добре, – посміхнувся Ситников.
Лідія промокнула очі хусткою – сльози раптом навернулися. Ірина, яка сиділа поруч, обійняла її радісно і поцілувала в щоку.
– Ви чого, мамо? Маринку будемо видавати заміж! Це ж щастя.
Ситников встав з-за столу і потиснув руку майбутньому зятю.
– Ну ось, для тебе берегли доньку. Нарешті ми тебе дочекалися. Тепер ти будеш за нею наглядати!
