– Усе, я більше не можу! – Лариса з ненавистю дивилася на чоловіка, – жодного дня жити з тобою не буду!
– Ой, налякала, – посміхнувся Михайло, – та я сам бачити тебе не хочу!
– Значить, розлучення?
– Розлучення! – рявкнув Михайло, – завтра ж заяву подам!
***
Вони прожили разом 20 років. Сина виростили. Сильно не розбагатіли, але квартиру, машину і дачу мали: самі на все це заробили.
Спочатку жили душа в душу. Жодні негаразди, а починала сім’я з нуля, без допомоги та підтримки, не впливали на стосунки подружжя. Навпаки: вони завжди відчували плече одне одного, разом долали труднощі, будували плани.
Про кохання не говорили: воно проявлялося в усьому саме собою. Міша дбав про дружину і сина, допомагав по дому. Лариса поважала чоловіка, уміло вела господарство і вважала, що їй дуже пощастило з Михайлом.
Усе стало змінюватися в гірший бік після десяти років шлюбу.
Поступово, але неухильно…
Почалося з того, що Михайло змінив роботу і став часто їздити в тривалі відрядження.
Лариса довіряла чоловікові, сама йому ніколи не зраджувала, але в глибині її душі черв’ячок усе-таки завівся: “Невже він там увесь час один?” – думала іноді Лариса і сама лякалася своїх думок.
Одного разу поділилася ними з подругою, а та розреготалася.
– Ларисо, ти мене дивуєш! Звісно, він не один! Ти що, маленька? Це ж майже місяць!
Лариса намагалася захистити чоловіка, але подруга стояла на своєму і, нарешті, видала.
– Сумніваєшся – перевір!
– У сенсі? – розгубилася Лариса, – як я це перевірю?
– Дуже просто. Він поїде, а ти, через тиждень, за ним. І без попередження! Ось усе і з’ясуєш.
– Ні, – подумавши, відповіла Лариса, – я не буду цього робити. Що, якщо я помиляюся і всі мої сумніви – це просто фантазії. Міша образиться. Вирішить, що я йому не довіряю.
– І нехай. Зате правду дізнаєшся, – безапеляційно заявила подруга, – і я чомусь упевнена: гірку правду.
Лариса до поради не дослухалася і перевіряти чоловіка не стала.
Вона й подумати не могла, що дуже скоро через цю розмову їхні стосунки з Михайлом почнуть руйнуватися буквально на очах.
Річ у тім, що подруга поділилася одкровеннями Лариси зі своїм чоловіком. Природно, сильно перебільшивши ситуацію.
А той, чи то через чоловічу солідарність, чи то через дурість, розповів усе Михайлу.
Ну, а Михайло, замість того щоб поговорити з дружиною, затаїв образу.
Як же! Виявляється, Лариса йому не довіряє! Обговорює його зі своїми подругами! Перевіряти його зібралася! Ну-ну, цікаво, що з цього вийде?!
Але найбільше Михайла напружувала підозра, що оселилася всередині: якщо вона так думає про мене, значить, і в самої рильце в пушку…
Ось так, через необдумані слова і втручання інших людей, між подружжям утворилася тріщина.
Найприкріше – Лариса і Михайло спочатку цього навіть не помітили.
Викрити одне одного у зраді їм не вдалося. Але це було вже не потрібно: будь-яке слово, вчинок, погляд своєї половинки подружжя витлумачувало шкереберть-наповорот, в усьому шукало каверзу, нещирість, презирство і навіть ненависть.
Лариса бачила, що чоловік змінив до неї своє ставлення і знайшла цьому єдине пояснення: він мене більше не любить.
Теж саме про Ларису думав Михайло.
І, якщо вона якось стримувала свої почуття, то він – просто почав пити.
Дедалі частіше повертався додому напідпитку. Дедалі частіше грубо розмовляв із дружиною. Справа дійшла до того, що він перестав віддавати їй зарплату, геть забув про річницю весілля, яку вони святкували щороку.
Коли Лариса йому нагадала про це, він не вибачився, а заявив, що баба має знати своє місце і що він, мужик, робитиме все, що йому заманеться. Дружина йому – ніякий не указ.
Лариса терпіла, сподівалася, що все це скоро закінчиться.
Але кошмар тривав. Кілька років…
До того ж що більше часу минало, то гіршою ставала обстановка в будинку.
Уже накопичилося безліч взаємних образ, пролунали найнепристойніші образи, одного разу справа ледь не дійшла до бійки.
Останньою краплею для Лариси став її день народження. Михайло не тільки про нього не згадав, він з’явився додому майже вночі й абсолютно п’яним.
Побачивши дружину, яка стояла перед ним і дивилася з огидою, він скривився, відштовхнув її і, пройшовши, похитуючись, до спальні, звалився на ліжко, в чому стояв…
Уранці Лариса заявила чоловікові, що жити з ним вона більше не може. Він – погодився на розлучення. Причому, з полегшенням: сам втомився від такого життя.
Заяву на розлучення подали, і на поділ майна – теж. Щоправда, потім передумали і домовилися: квартира залишиться Ларисі з сином, машину забере Михайло, ну, а дачу вони продадуть і гроші розділять навпіл. І тільки потім, коли все поділять, розлучаться.
– Я чула, що восени дачі дорожче коштують, – сказала Лариса, коли питання про продаж уже було вирішено.
– Я в курсі, – буркнув у відповідь Михайло, – і що ти пропонуєш? Осені чекати? Зараз тільки квітень. Я не хочу терпіти тебе так довго!
– Михайле, розлучення відбудеться в будь-якому разі, не переживай. А дачу треба до ладу привести, тоді за неї більше дадуть, – максимально дружелюбно, намагаючись не викликати агресії з боку чоловіка, відповіла Лариса.
– Що означає “привести до ладу”?
– Пропоную посадити найнеобхідніші овочі: морквину, буряк, цибулю, зелень, огірки, помідори…
– Понеслося! – не дослухав Михайло, – навіщо нам усе це?
– Город буде доглянутий, відповідно і ціна за дачу з урожаєм вища, – парирувала Лариса, – раптом покупці знайдуться в липні або в серпні.
– Припустимо, – погодився Міша, – що ще?
– Я б ще паркан пофарбувала, шпалери в будиночку замінила. Зовсім інший вигляд буде. Квітів насадимо…
– Гаразд, умовила, – Михайло розумів, що дружина має рацію, – питання тільки одне: хто все це робитиме?
– Самі зробимо, – упевнено сказала Лариса, – так дешевше. Тільки домовленість: вкладаємося однаково. Я замість тебе працювати не збираюся. Ну що, домовилися?
– Домовилися, – кивнув Михайло, попрощався і пішов: він уже знімав квартиру, оскільки вдома йому перебувати було несила.
Ну й понеслося…
Лариса думала, що вони з майже колишнім чоловіком про все домовилися, але на ділі з’ясувалося, що Міша на дачі майже не буває.
– Хочеш, щоб я одна гарувала? – якось запитала Лариса в колишнього, коли виявила, що обіцяні ним грядки досі не зроблені, а первоцвіти не политі, – тоді гроші поділимо відповідно: один до трьох.
– З якого дива? Мені теж гроші потрібні! – обурився Михайло, – я все-таки нове життя починаю!
– Тоді будемо робити все разом, – заявила Лариса, – і ніяк інакше.
Міша погодився.
Тепер на дачу вони приїжджали разом. Міша копає, грядки робить, Лариса – сіє, поливає.
Відсіяли город, побілили дерева, поправили дах на альтанці, облагородили клумби і дачна ділянка набула зовсім іншого вигляду.
Потім почалося прополювання…
Лариса в житті не думала, що Михайло (її Михайло!) буде разом із нею стояти зігнувшись, щоб прополоти картоплю! Він ніколи не вирізнявся любов’ю до городництва!
А як вони її підгортали! Весело, завзято, наввипередки: Лариса з одного боку, Михайло – з іншого.
Поки працювали, згадали, як Лариса загубила обручку на городі батьків Михайла. А потім, через кілька років, знайшла її, коли копала картоплю на тій самій ділянці.
– Так і бачу твоє здивоване обличчя: Михайле, подивися, там щось блищить! згадував чоловік, – я пішов дивитися, а ти за мною, на четвереньках!
– Точно! – розсміялася Лариса, – дуже вже хотілося побачити швидше, що ти там знайдеш!
– Ага, тому на четвереньках! – реготав Михайло, – щоб напевно!
– Не смішно, – надула губки Лариса.
Подружжя переглянулося і дружно розреготалося.
Увечері їхали додому в піднесеному настрої. Розлучатися не хотілося.
– Слухай, – запропонував Михайло, – у тебе ж відпустка? А в мене відгули накопичилися. Давай поїдемо на дачу на три дні. Я передбанник дороблю, а то стоїть як обрубок. Матеріал-то давно куплений.
– Давай, – погодилася Лариса і відчула, як серце забилося частіше.
– А ввечері шашлики забацаємо, – продовжував Михайло, – а то я забув, коли їв нормальне м’ясо.
– Чудово! Я – за! – зраділа Лариса і раптом осіклася, згадавши, що вони з Михайлом скоро розлучаються. “Треба бути стриманішою”, – подумала вона і зняла посмішку з обличчя.
Так, у працях, турботах і спільному відпочинку пролетіло літо.
Наприкінці серпня знайшовся покупець. Радості подружжя не було меж. Особливо спочатку.
Але, коли покупець приїхав дивитися дачу, настрій Лариси й Михайла чомусь змінився. І чоловік, який як господар розгулював по їхній дачі, їм дуже не сподобався.
Вони проводжали його сумним поглядом і ніяк не могли дочекатися, коли все це закінчиться.
– Ну що, – сказав, нарешті, покупець, – мені все подобається. Сьогодні ввечері поговорю з дружиною, а завтра вранці – до вас. Будемо оформляти угоду.
– Так-так, звісно, – відповів Михайло, проводжаючи гостя.
У якийсь момент він мигцем глянув на Ларису.
І не повірив своїм очам: його майже колишня дружина плакала!
– Ларисо, ти чого? – акуратно запитав Михайло, – щось болить?
– Душа в мене болить, Міш! – Лариса перестала стримуватися, – так шкода дачу продавати! Та ще ось цьому… Дивись, яка вона в нас затишна…
– Заспокойся, якщо тобі не подобається цей покупець, ми почекаємо іншого.
– Та я взагалі не хочу її продавати! – вигукнула Лариса крізь сльози, – який же ти твердолобий!
– Не хочеш? – тільки й запитав Михайло, заглядаючи в очі майже колишній дружині, – чому?
– Та тому що мені тут було так добре, особливо…, – Лариса прикусила губу.
– Що особливо? – Михайло не відводив від неї очей.
– Особливо, коли ти був поруч, – видихнула Лариса і заплющила очі. Вона зовсім не збиралася нічого такого говорити, – і мені так сумно, що скоро ми станемо зовсім чужими…
– То, може, не будемо нічого продавати? – несподівано запитав Михайло.
Лариса глянула на нього і розплакалася ще більше…
Михайло підійшов ближче, обійняв свою майже колишню дружину.
– Я теж не хочу з тобою розлучатися, – сказав він і почав цілувати заплакане обличчя Лариси…
Розлучення не сталося.
Дача врятувала своїх господарів від необдуманого кроку, який, найімовірніше, зробив би їх обох нещасними.
А ще довела, що праця, тим паче спільна – справа шляхетна і дуже корисна!
P. S. Ставте лайк і підписуйтесь на наш канал
