– Поживеш одна, подумаєш над своєю поведінкою. Надумаєш вибачитися – подзвони, поговоримо. Можливо, я тебе і пробачу!
Алла, як і годиться в таких випадках, півгодинки поревіла, а потім подумала: і якого біса вона засмучується?
Ось уже рік сімейне життя Алли нагадувало якийсь цирк. Її чоловік, Гліб, приблизно 9 місяців тому повернувшись із відпустки, проведеної в товаристві матері, несподівано влаштував їй скандал.
– Але ж мама правильно говорить, – кричав оскаженілий чоловік, – ти мною користуєшся! Мене наше з тобою сімейне життя не влаштовує.
– Це ще чому? – поцікавилася Алла, – три роки, значить, влаштовувало, а зараз різко перестало?
– Так, саме так! Мені набридло за все брати відповідальність. Ти чому не працюєш? Невже тобі не набридло сидіти вдома? Ми скільки разів уже обговорювали це питання?
Алла тут же втратила інтерес до чоловіка. Дійсно, питання її працевлаштування Гліб порушував уже багато разів, він ледь не силою намагався вигнати свою дружину на роботу.
Алла не розуміла, навіщо – у сімейний бюджет вона щомісяця вносила суму, майже в півтора раза більшу, ніж внесок чоловіка.
Саме її пасивний заробіток і становив основу їхньої фінансової стабільності.
До 28 років Алла своєю працею заробила на двокімнатну квартиру.
У 30 років жінка поховала батька, і у спадок отримала до трикімнатну.
Спочатку вона спадкову нерухомість планувала продати, але потім вирішила, що краще здавати в оренду – так до кінця свого життя можна було б отримувати дохід.
Щойно у квартиру в’їхали орендарі, Алла одразу ж звільнилася з роботи і до заміжжя, в принципі, жила безбідно – дохід від здачі квартири покривав усі її потреби. Навіть вдавалося гроші відкладати.
Алла розуміла, звідки у цих скандалів ростуть ноги – Гліба регулярно накручувала мати.
Свекруха, Євгенія Станіславівна, чомусь вважала, що офіційного працевлаштування не мають виключно пропащі люди. Пристойна людина обов’язково має працювати.
Алла розуміла, звідки в цих скандалів ростуть ноги – Гліба регулярно накручувала мати.
Свекруха, Євгенія Станіславівна, чомусь вважала, що офіційного працевлаштування не мають виключно пропащі люди. Пристойна людина обов’язково має працювати.
– А ти, Алло, довго будеш штани вдома просиджувати? – в лоб запитувала в невістки Євгенія Станіславівна, – коли на роботу-то влаштуєшся?
– Навіщо? – у сотий раз меланхолійно відповідала свекрусі Алла, – навіщо мені працювати?
– Щоб гроші отримувати! – дивувалася Євгенія Станіславівна, – щоб із людьми спілкуватися, щоб мету в житті, зрештою, мати! Ти що, не знаєш, навіщо люди на роботу ходять?
– Із грошима, Євгенія Станіславівна, у мене проблем немає. Ви прекрасно про це знаєте.
Тато подбав про моє майбутнє. Дефіциту в спілкуванні з людьми не відчуваю, у мене є подруги, родичі.
Тому я щиро не розумію ваших вимог, Євгенія Станіславівна.
– Чому мій син усе має тягнути на собі? – продовжувала обурюватися свекруха, – він усю зарплату віддає тобі, ти на що її витрачаєш?
– Євгенія Станіславівна, – втрачаючи терпіння, пояснювала свекрусі Алла, – з чого ви взяли, що я існую за рахунок вашого сина?
– Євгенія Станіславівна, – втрачаючи терпіння, пояснювала свекрусі Алла, – з чого ви взяли, що я існую за рахунок вашого сина?
Його гроші покривають далеко не всі витрати. Я регулярно Глібу підкидаю зі своїх то на бензин, то на мобільний зв’язок, то на похід із друзями в бар.
Він працює, при цьому я взагалі ніякої допомоги від нього не бачу. Він удома не робить ні-чо-го!
Щоб кран полагодити, мені доводиться викликати фахівця, полиці вішає “чоловік на годину”.
Гліб приходить із роботи і тут же лягає відпочивати. Вам не здається, що йому взагалі гр.ех скаржитися?
– Так і має бути, – продовжувала вчити невістку життя Євгенія Станіславівна, – ти – жінка, на тобі все господарство. На Русі так споконвіку заведено.
Невже ти хочеш, щоб Гліб приходив із роботи, мив посуд, готував їжу?
А ти чим у цей час будеш займатися? З подругами по магазинах шастати чи просто на ліжку лежати?
Так справа, дорога моя, не піде! Давай-но берися за розум, знайди собі роботу і живи, як усі нормальні жінки!
***
Алла, звісно, на поводу у свекрухи йти не збиралася, її спосіб життя повністю влаштовував.
Гліб все частіше і частіше став чіплятися до дружини з різних приводів – чіплявся чоловік до кожної порошинки.
– Ти, Алло, не працюєш, грошей не заробляєш, весь день сидиш удома і прибратися нормально не можеш? Подивися, який шар пилу на підвіконні!
– Я сьогодні квартиру провітрювала, а ми поруч із проїжджою частиною живемо, тому трохи пилу й осіло. Зараз протру. Чого ти паніку наводиш?
– Мені набридло повертатися додому з роботи в хлів, – кричав Гліб, – невже складно прибратися до мого приходу?
– Мені набридло повертатися додому з роботи в хлів, – кричав Гліб, – невже складно прибратися до мого приходу?
Я сьогодні на роботу в м’ятій сорочці пішов, ти чому з вечора її не попрасувала?
Піджак навіть в офісі зняти не міг, боявся, що пальцем на мене колеги тикатимуть і не хихикатимуть за спиною!
– А в тебе що, рота немає? Ти попросити не міг? Коли тобі потрібно, я завжди одяг прасую! Сьогодні був вівторок, я тобі в неділю костюм випрасувала. Що з сорочкою сталося за один день?
– От ти навіть цього не знаєш! Я тобі вчора казав, що пляму посадив, коли обідав. Попередив, що в прання сорочку брудну кинув. Так і валяється, напевно, досі в кошику?
Ти, Алло, маючи вдома машинку-автомат, навіть речі мої вчасно випрати не можеш! Це нікуди не годиться!
Алла розуміла, що Гліб до неї чіпляється навмисне, і робила все, щоб не піддаватися на провокації й не влаштовувати скандал.
До чоловіка ще були живі почуття, Аллі б не хотілося через дрібні побутові розбіжності руйнувати шлюб.
***
Місяць тому подружжя дуже посварилося. Справа дійшла до того, що Гліб зібрав свої речі і з’їхав від дружини.
Алла затіяла генеральне прибирання. У планах було розібрати шафи, позбутися непотрібного одягу, викинути купу коробок, яка височіла в коморі.
В одній із них жінка виявила гроші. Перерахувала їх і здивувалася – майже 200 тисяч! Свої заощадження Алла зберігала на карті, з чого випливав висновок, що заначка належить Глібу.
Алла чоловіка запитала спокійно, спочатку вона не збиралася з Глібом сваритися і взагалі не претендувала на ці гроші.
– Це твоє? Я сьогодні в коморі знайшла.
– А що ти риєшся там, де тебе не просять? – раптово розлютився Гліб, – що ти винюхуєш?
Алла образилася.
– Я давно хотіла поклади в коморі розібрати, простір звільнити. Там же все вповалку: і твоя зимова гума, і якісь речі старі, і коробки порожні.
Добре, що не викинула, заглянула. Це ти від мене гроші ховаєш, чи що?
– Віддай сюди, – закричав Гліб і силою висмикнув із рук Алли коробку, – це мої гроші! Ти до них жодного стосунку не маєш, цілий рік я їх відкладав.
– Так, будь ласка, – спокійно відповіла Алла, – я начебто в тебе їх і не просила. Просто якось трохи прикро. Міг би сказати про те, що гроші на щось відкладаєш. Я своїх доходів від тебе не приховую.
– У тебе немає доходів, – відчеканив Гліб, – ти не працюєш, на моїй шиї сидиш. Теж мені, стоїть ще й міркує.
– Це я на твоїй шиї сиджу? Та як прожити в столиці на одну зарплату вдвох можна?
Хоча почекай, зарплата у тебе, напевно, зовсім не така, якщо ти ще й збирати примудрявся. Брехав, виходить?
Хоча почекай, зарплата в тебе, напевно, зовсім не така, якщо ти ще й збирати примудрявся. Брехав, виходить?
Слово за слово, і подружжя посварилося. Гліб почав збирати свої речі. Чоловік розраховував на те, що дружина його зупинить, але Алла тільки мовчки за ним спостерігала.
– Я до тебе більше не повернуся, – прокричав Гліб, вискакуючи з квартири, – поживеш одна, подумаєш над своєю поведінкою. Надумаєш вибачитися – подзвони, поговоримо. Можливо, я тебе і пробачу!
Алла, як і годиться в таких випадках, півгодинки поревіла, а потім подумала: і якого біса вона засмучується?
Гліб пішов, а замість нього до неї повернулася свобода! Можна спати до обіду, можна з подругами зустрічатися тоді, коли їй заманеться.
І не доведеться тепер ні в кого за тиждень до зустрічі дозвіл випрошувати.
Принадність життя без чоловіка Алла оцінила відразу. Гліб витримав лише 5 днів – він якось увечері зателефонував дружині і запропонував.
– Давай зустрінемося? Напевно, нам потрібно поговорити.
– Навіщо? – меланхолійно відповіла Алла, – все обговорити можна і телефоном. Мені зараз ніколи, через півгодини до мене подруги прийдуть, у нас тут сабантуйчик невеликий намічається. А ти що хотів?
– Та я подумав і вирішив, що тебе досить покарано. Я зараз приїду!
– Так, стоп! Почекай, – зупинила чоловіка Алла, – я тебе назад не кликала, куди ти зібрався?
– Так, стоп! Почекай, – зупинила чоловіка Алла, – я тебе назад не кликала, куди ти зібрався?
– Ну як… Додому, – зам’явся Гліб, – до тебе, до дружини своєї.
– Не треба, – усміхнулася Алла, – я поки що не готова. Давай-но ми з тобою пару-трійку місяців гостьовим шлюбом поживемо? А там подивимося.
Як, до речі, життя спільне з мамою?
– Вона мені набридла, – зізнався Гліб, – ніякого спокою! Поводиться ще гірше, ніж ти! Шкарпетки не там поклав, кухоль за собою не обполоснув, роззувся не там.
Гаразд тобі виїжджатися, давай я приїду?
Алла наполягла на своєму, і Гліб був змушений погодитися.
Щоб не жити з матір’ю, чоловік зняв собі студію за 30 тисяч. Тепер Глібу доводилося самому піклуватися про себе, дружині він практично щодня телефонував зі скаргами.
– Я нічого не встигаю, я тут голодую! Ні їжі приготувати собі, ні одяг випрати, ні попрасувати не можу!
Дві сорочки вже праскою пропалив. Щоб квартиру оплачувати, довелося в заначку влізти, вже 70 тисяч звідти витратив. А це двох місяців ще немає, як ми з тобою окремо живемо! А далі що буде?
– Ну ось бачиш, як усе складно, – посміхалася Алла, – я без тебе прекрасно живу, і при цьому не працюю, а ти на свою зарплату сам себе прогодувати не можеш. Парадокс, Гліб, тобі не здається?
– Ну ось бачиш, як усе складно, – посміхалася Алла, – я без тебе прекрасно живу, і при цьому не працюю, а ти на свою зарплату сам себе прогодувати не можеш. Парадокс, Гліб, тобі не здається?
Невістці стала надзвонювати і свекруха – Євгенія Станіславівна вмовляла Аллу пробачити її сина.
– Ну гаразд, посварилися, з ким не буває? Давайте, миріться! Чого один одного мучите? Глібушка за тобою вже скучив. Ну хіба, Алло, не можна компроміс знайти? Зробити так, щоб усіх усе влаштовувало?
– А я тепер, Євгеніє Станіславівно, сумніваюся, думаю, потрібен мені ваш син чи ні?
Як виявилося, мені одній прекрасній живеться! На колишніх умовах я його точно не прийму.
Можливо, зійдемося, якщо Гліб на себе частину домашніх турбот візьме – сміття виносити почне, або посуд мити після вечері. Тільки так!
Гліб був готовий на все, тільки аби Алла його прийняла назад. Подружжя знову зійшлося, і тепер чоловік беззаперечно робить усе, про що попросить його дружина.
Більше розмов про пошук роботи з дружиною Гліб не веде, розуміє, що левова частка їхнього сімейного бюджету складається з грошей Алли.
Тільки Євгенія Станіславівна залишилася незадоволена – вона вважає, що її син – підкаблучник.
