– Що ви накоїли, безсовісні! Я вам, значить, житло на блюдечку, а ви? Це що взагалі таке? – свекруха трясла перед носом сина і невістки пухкою пачкою рахунків за комунальні послуги.
– Нічого особливого, мамо! Це борги. – спокійно відповів син.
– Я бачу! Не зрозумію тільки, ви якого дідька не платите?
– Ми забули. – байдуже знизав плечима син, напрочуд точно копіюючи рух матері, який вона продемонструвала їм кілька місяців тому.
Замість відповіді мати впала на диван і схопилася за серце.
Віка дивувалася спокою чоловіка. Сама вона ледь дихати могла, а вже про те, щоб вставити в розмову хоч слово – і мови бути не могло. Свекруху вона боялася з самого першого дня знайомства.
– Ви! Нехристи!!! Я для вас стільки зробила, а ви? Невдячні! Правильно мене мати вмовляла тебе в дитбудинку залишити! Треба було слухатися!
– Ви! Нехристи!!! Я для вас стільки зробила, а ви? Невдячні! Правильно мене мати вмовляла тебе в дитбудинку залишити! Треба було слухатися!
– Не переживай! У тебе є унікальний шанс насолодитися самотністю. Речі ми давно зібрали, залишилися дрібниці. Наприклад, диванчик ми вирішили тобі подарувати, – Денис тримався молодцем.
– Не потрібно мені від вас нічого! – кричала мати слідом, поки Денис відводив дружину з квартири, яка стала для нього чужою, від людини, яка виявилася абсолютно сторонньою, незважаючи на кровну спорідненість.
Матері Дениса, Катерині Михайлівні, надто часто і дуже крупно щастило в житті. Жінка неодноразово розповідала про великі виграші в лотерею, вдалі знайомства і заможних залицяльників. Не пощастило їй лише одного разу, коли вона вирішила захомутати багатого однокурсника вагітністю, але батьки відвезли його за кордон, заборонивши їй шукати з ним зустрічі. Однак, буквально за кілька тижнів, вона познайомилася з молодим лікарем у жіночій консультації, який не тільки став їй чудовим акушером і прийняв у неї пологи, а й став чудовим батьком її синові, виростивши його, як рідного.
На жаль, чоловік не відрізнявся міцним здоров’ям і помер до того, як син закінчив школу. Катерині дісталася квартира від чоловіка, та, в якій вони жили, і маленька однокімнатна квартира, де колись проживала свекруха. Поки син здобував вищу освіту в іншому місті, однушку Катя здавала студентам – виходила непогана фінансова підмога. Ремонтом у квартирі вона ніколи не займалася, тож житло поступово занепадало і невдовзі перестало влаштовувати навіть молоденьких студентів, які зазвичай погоджувалися на будь-який жах, аби тільки подешевше. Квартира так і стояла, поки про неї не згадав дорослий син, вирішивши привести її до ладу і оселитися в ній зі своєю дівчиною.
– Денисе, а ми тут труп випадково не виявимо? – побоюючись, запитала дівчина, коли вони вперше увійшли у квартиру, яка на той момент пустувала кілька років.
– Денисе, а ми тут труп випадково не виявимо? – побоюючись, запитала дівчина, коли вони вперше увійшли до квартири, яка на той момент пустувала кілька років.
– Не знаю, – усміхнувся Денис, переступаючи через купу мотлоху, що валяється на підлозі. – Я тут жодного разу в житті не був. Бабуся померла, коли я ще маленький був, батькові квартира не потрібна була. Тільки комуналку за неї платили. А коли й батька не стало, мати вирішила здавати хату, щоб хоча б борги за неї не накопичувалися. Самій платити їй шкода було, гроші-то не зайві.
– І ти вважаєш, що ми зможемо привести її в божеський вигляд? Не простіше продати її? А нам зняти більш придатне для життя приміщення?
– Ну не скажи, квартира в гарному районі, нам із тобою на роботу ближче добиратися. А тут не так погано! Я на вихідних із хлопцями вивезу весь мотлох, викину все, що не підлягає ремонту. Там видно буде, чи зможемо ми з мінімальними витратами її реанімувати.
Через тиждень Денис змушений був визнати – гра не варта свічок. Квартира була настільки занедбана, вимагала таких фінансових вкладень, які молоді потягнути не в силах.
– Мамо, ти вибач, але ми від твоєї пропозиції відмовляємося. Ми поки що знімемо студію поруч із роботою.
– Чому? – здивувалася Катерина.
– Віка не хоче в ній жити. Каже, що в неї вкласти доведеться багато. А ми поки ще навіть не одружені. – зізнався Денис.
– Віка не хоче в ній жити. Каже, що в неї вкласти доведеться багато. А ми поки ще навіть не одружені. – зізнався Денис.
– Так і не живіть там разом. Нехай вона в себе живе, а ти – у квартирі. Заодно й до божеського вигляду приведеш. А як вирішите одружитися – буде у вас готове сімейне гніздечко.
– Але ми зараз хочемо пожити разом. Придивитися одне до одного. Спробувати спільний побут, так би мовити.
– От ще, придумали моду – жити до шлюбу! Це сором якийсь! Вас битовуха заїсть, тоді взагалі не одружитесь.
Частка здорового глузду в словах матері, безсумнівно, була. До того ж, квартира в будь-якому разі потребувала ремонту, рано чи пізно. А так – до весілля була б уже готова. Денис був упевнений, що Віка та сама, єдина, тому був готовий почекати.
– Добре! Я поговорю з Вікою, і ми вирішимо, як усе влаштувати.
– Ось і чудово! Ти поки почни ремонт, а квартиру я вам на весілля подарую. – переконливо сказала мама.
Денис з величезним ентузіазмом взявся за нелегку справу, якої вистачило на доволі довгий термін. Щоправда, на етапі оздоблення він вирішив зупинитися і почати його знову вже після весілля, адже Віка хотіла сама обирати шпалери, ламінат і меблі. Увесь час, поки тривав ремонт, хлопці жили зі своїми батьками, чекаючи на той день, коли оселяться у відремонтованій оселі й почнуть вести спільний побут.
Щодня мати говорила, як їм пощастило, як її удача перейшла до сина і як легко Денису починати самостійне життя.
– Ось бачиш, синку! Яка в тебе щедра мама! Інші з дітей хочуть грошей отримати, а я вам одразу допомагаю. Ти там на якому етапі зараз?
– Ось бачиш, синку! Яка в тебе щедра мама! Інші з дітей хочуть грошей отримати, а я вам одразу допомагаю. Ти там на якому етапі зараз?
– Вивіз увесь бруд. Рами вийняв і підлоги старі зняв. Думаю, стіну знести й нову поставити. Колишня ледве стоїть. Ти як вважаєш?
– Ламай! Обов’язково ламай і роби нову! Ви ж не хочете жити в аварійній квартирі!
– Так, але це додаткові витрати. Ти не можеш мені трохи допомогти?
– Звідки, синку? Ти ж знаєш, я живу на мізерну зарплату. Мені здається, тобі має бути соромно просити в мене допомоги. Міг би матері сам допомагати, хоч трохи. Я вам і так житло віддаю, яке могла б продати, адже тато квартиру залишив мені. А я її вам віддаю. Багато кому батьки житло дарують? А?
– Гаразд, мам, я зрозумів.
– Віку свою попроси! Вона, як-не-як, теж буде там господинею, могла б і вкластися.
Просити грошей у дівчини Денис не ризикнув, тому викрутився сам.
Просити грошей у дівчини Денис не ризикнув, тому викрутився сам.
Віка частенько приходила до майбутньої оселі й за можливості допомагала нареченому. Катерина у квартирі не була жодного разу відтоді, як там жила її свекруха. З квартирантів гроші збирати можна було і в іншому місці, міркувала вона. Можливо, тому в її уявленні квартира і була чимось вартісним. Що більше сил і коштів у неї вкладав Денис, то сильніше сумнівався, що вчинив правильно, вплутавшись у цю авантюру.
Тепер практично всі розмови стосувалися ремонту, що абсолютно не відміняло інших тем і ніяк не впливало на романтику у стосунках. Через півтора року після початку ремонту Денис освідчився Віці, і пара почала готуватися до весілля. Свою пропозицію подарувати квартиру на весілля мати повторювала кілька разів, гарантуючи, що питання тільки в документах.Найкращі подарунки для коханих
На весіллі вона голосно і вагомо виголосила промову про те, що дарує молодим сімейне гніздечко в центрі міста.
– Таке відчуття, що вона нам пентхаус із краєвидом на місто дарує, а не крихітну однушку, яка ще донедавна нагадувала клоповник, – пожартував новоявлений чоловік.
– Не кажи, як згадаю, в якому вона була стані – аж страх бере! Не віриться, що ти зміг її привести до божеського вигляду. – піддакнула Віка.
– Не кажи, як згадаю, в якому вона була стані – аж страх бере! Не віриться, що ти зміг її привести в божеський вигляд. – піддакнула Віка.
– Ну так, тепер обживатися треба.
– На чистове оздоблення можна подаровані на весілля гроші витратити, а далі будемо думати. Денисе, а твоя мама вже документи оформила на нас?
– Ні ще, після весілля все зробить. Пообіцяла, значить – зробить.
А далі молодята зробили помилку, яка боляче відгукнулася їм у майбутньому.
Поки молодята перебували в щасливій ейфорії після реєстрації, зробили чистовий ремонт і оздоблення квартири, почали купувати меблі та побутову техніку, мати годувала нескінченними обіцянками ось-ось усе оформити, щоб “усе було як у людей”.
Так минув перший рік, за ним – другий.
– Денисе, ну поговори з матір’ю. Це навіть не смішно! Так пафосно заявити про дарування квартири і так продинаміти – це вміти треба, – засмучена Віка вже втратила віру, що свекруха говорила правду про подарунок.
– Кохана, ти не уявляєш, скільки разів я їй нагадував, вимагав, лаявся. Без толку! Як об стінку горох! То їй ніколи, то захворіла, то забула про запис до нотаріуса. І щоразу розмова зводиться до того, що вона така чудова мати, а ми не довіряємо їй, сумніваємося в її чесності…
– З одного боку, вона має рацію, єдину дитину ж вона не образить? Раз обіцяла, подарує, – підтримувала чоловіка Віка, хоча сумнівалася в порядності свекрухи.
– От і вона на це тисне. Мовляв, усе одно я в неї один спадкоємець. Не зараз так пізніше житло буде нашим. І зайві гроші на переоформлення не треба витрачати. Але мені перед тобою вже соромно. Грошей ми вкладаємо однаково, а право на це житло, зрештою, матиму тільки я.
– Адже ти мене не образиш, – усміхнулася Віка, але в душі її, так само, як і чоловіка, терзали сумніви.
Через п’ять років молода пара вже зі скандалом вимагала від матері оформити квартиру на них, оскільки вкладення в житло вже перевалили досить велику суму. Крім ремонту, довелося виплатити всі борги, які утворилися за роки простою квартири без мешканців. У молодій сім’ї вже встигла з’явитися дитина, було потрібне розширення житлоплощі, однак продавати квартиру мати відмовлялася.Тури для сімейної відпустки
– Ви при своєму розумі? Звідки у мене стільки здоров’я займатися продажем вашої квартири? Давайте самі як-небудь! – відмовлялася Катерина.
– Мамо, ми б із задоволенням, але ти все тягнеш з оформленням! Тому ти продаєш її і віддаєш гроші нам.
– Мам, ми б із задоволенням, але ти все тягнеш з оформленням! Тому ти продаєш її і віддаєш гроші нам.
– Добре, але продажем займайтеся самі.
Таким чином, мати закрила питання з даруванням і плавно переклала на дітей питання з продажем. Однак, щойно знайшлися відповідні покупці, мати знову затягнула свою шарманку: ніколи, не можу, захворіла, не хочу. Скільки не билися діти, продаж так і не відбувся.
Було прикро і прикро від того, як багато сил і коштів вкладено, а все летіло прахом. Без початкового внеску розраховувати на нове житло не доводилося. Про те, щоб просто дати дітям грошей на купівлю нової квартири, мати навіть чути не хотіла.
– Ви з глузду з’їхали? Звідки в мене така сума? Чи ви думали, що я – таємний мільйонер?
– Але ти сама постійно хвалишся своєю фантастичною удачею, кажеш, що виграєш у лотереях. Невже не накопичила? – Денис втрачав терпіння.
– Так, давай ти не будеш рахувати мої гроші! От щойно я перестану дихати, тоді хоч обрахуй! А поки що це мої гроші, і я маю повне право витрачати їх на себе!
– Це без питань, але ти й нас зрозумій. Ти скільки років нас мурижила з цією однушкою. Тепер не даєш її продавати і грошей теж дати не хочеш. Ми за ці роки нічого не накопичили, бо вкладали у квартиру, та й не думали, що ти нас кинеш.
– Фу, сину, слово-то яке гидке знайшов. Кинеш! Ти, взагалі-то, з матір’ю говориш!
– Фу, сину, слово якесь гидке знайшов. Кинеш! Ти, взагалі-то, з матір’ю говориш!
– Ну поясни тоді, чому ти так поводишся? Мені вже соромно перед дружиною…
– Ви – одна сім’я, тобі не має бути соромно! А раз у вас такі стосунки, чи не час їх припинити? Вистави її і знайди щось краще! Тури для сімейної відпустки
Денис оторопів. Мати так легко, немов граючись, перевела розмову з теми грошей на тему його розлучення з коханою дружиною, що він на деякий час втратив дар мови.
– Мам, ти при своєму розумі? Яке розлучення? Я кохаю дружину! У нас дитина. Тулитися на сорока метрах утрьох дуже складно. Ти он одна в трійці живеш! Батько тобі її до царського вигляду привів перед смертю.
І тут Денису спала на думку смілива ідея, якраз у дусі його матері за рівнем нахабства.
– Мам, а може, поміняємося?
– Що? – насупилася вона.
– Ти чула. Поміняємося. Ми переїдемо в твою трійку, нам місця багато треба. А ти в нашу однушку, все одно живеш в одній кімнаті, а тепер прибирати в трьох не доведеться. Усім добре буде! Ми від тебе відстанемо, нам не доведеться нове житло купувати, а тобі витрачатися на оформлення. До того ж, ми квартиру в ідеальний стан привели. Дорогий ремонт, сучасна техніка. Заходь і живи!
– Ти з глузду з’їхав? – милостиве обличчя матері раптом стало непроникно кам’яним. – Ти дурь-то говори, але не заговорюйся! З чого я маю своє житло вам віддавати? Ви самі хоч щось можете? Чи тільки матір мучити вимогами? Двоє здорових, молодих і вимагаєте віддати вам безкоштовно квартиру? А з чого це раптом? Ні вже, дорогий, самі попрацюйте, тоді й подивимося, як вам захочеться своїм майном розкидатися.
Денис слухав і не міг зрозуміти, яку квартиру зараз має на увазі мати – їхню чи свою.
– Мам, ну, припустімо, щодо обміну я пожартував, погарячкував. Але однушку ми вже давно відпрацювали. Вона коштує менше, ніж ми в неї вклали. І це я не рахую своїх сил, оскільки ремонт майже весь нашими руками зроблено. Ну оформи ти її на нас, будь ласка, і забудемо цей багаторічний скандал. Ти ж її нам подарувала, недобре це.
Обличчя матері не змінило виразу.
– Ти не почув мене? З чого раптом я маю вам щось віддавати? Заробіть собі самі! Не хочете працювати – не скигліть. Я вас не жену зі СВОЄЇ квартири, живіть, але нічого оформляти або продавати не планую! Це моє майно, вас воно ніяк не стосується!
– Ти не почув мене? З чого раптом я маю вам щось віддавати? Заробіть собі самі! Не хочете працювати – не скигліть. Я вас не жену зі СВОЄЇ квартири, живіть, але нічого оформляти або продавати не планую! Це моє майно, вас воно ніяк не стосується!
Денис не вірив своїм вухам. П’ять років! П’ять років вони з дружиною, як два сліпі кошенята, вірили його матері, чекали виконання обіцянки, сподівалися, щось планували, вкладали свої гроші. Мати весь час була мила, балакуча, усміхнена. При цьому й не збиралася виконувати свою обіцянку. Тільки сьогодні він побачив її справжнє обличчя. Влаштовувати скандал Денис не став. Вирішив добре обміркувати ситуацію, порадитися з дружиною і вирішити, як їм далі бути.
– Чого?! – Віка після розповіді чоловіка почувалася ошпареною окропом, а потім кинутою в замет. – Не хоче? Ми самі маємо заробити? Так ми самі й заробили! Я не розумію, а хіба так можна?
– Мабуть, можна. – поник Денис. – Її обіцянки ж не можуть бути підставою для отримання майна. Тож, ми з тобою глибоко в …! Що робитимемо?
– Я не знаю! У мене зараз голова не розуміє, – Віці хотілося плакати.
– Ти знаєш, а давай з нею вчинимо так само, як і вона з нами? – раптово запропонував Денис.
– Це як? У нас нічого немає, щоб роками обіцяти подарувати.
– Ні, ти не зрозуміла, давай повернемо їй цю квартиру в тому ж вигляді, в якому вона нам її віддала. Як виявилося – у тимчасове користування.
– У сенсі? Роздовбати тут усе, чи що? Ну ні, я занадто багато праці вклала в кожен сантиметр цього житла.
– Ні, ти не зрозуміла. Усе, що ми купили, ми, звісно, вивеземо, коли будемо переїжджати. А зараз будемо просто економити на квартплаті. Накопичимо боргів за комуналку стільки ж, скільки тут і було, коли ми заселилися. Нехай розрулює. Вона себе розумною вважає, а ми розумніші. – широко посміхнувся чоловік.
– Але вона дізнається, вона ж господиня.
– Як? Квитанції на цю адресу приходять. Ми їй просто не будемо говорити. А потім влаштуємо сюрприз.
– Вона явно буде не рада, може, не варто? – Віка була дівчиною неконфліктною і не любила вирішувати проблеми скандалом. Їй завжди хотілося дійти мирної згоди.
– Вона явно буде не рада, може не варто? – Віка була дівчиною неконфліктною і не любила вирішувати проблеми скандалом. Їй завжди хотілося дійти мирної згоди.
– Варто! Як вона з нами, так і ми з нею. Тим паче, вона запропонувала нам самим заробити на своє житло. Будемо заробляти і збирати. Економія на комуналці стане чудовою підмогою!
Перший час було складно приміряти на себе роль злісних боржників. Віка бачила на квитанціях слово “боржник” і насилу стримувалася, щоб не оплатити рахунок. Але чоловік був непохитний. Поведінка матері його не просто образила. Вона показала, що син і його сім’я для неї нічого не значать. Мати завжди була егоїсткою, але він і подумати не міг, що настільки.
З’їхати з квартири довелося тоді, коли співробітники комунальних служб відрізали квартиру від газопостачання, електрики та водопостачання. Переїжджали тихо, не ставлячи матір до відома. При цьому, син продовжував телефонувати їй, базікаючи як ні в чому не бувало. Від її візитів доводилося категорично відмовлятися, поки одного разу вона не зателефонувала і не запросила в гості. З голосу Денис не зрозумів, що кличуть їх не в гості, а на розправу.
– Ви чого накоїли, нелюди! Я вам, значить, житло на блюдечку, а ви? Це що взагалі таке? – свекруха трясла перед носом сина і невістки пухкою пачкою рахунків за комунальні послуги.
– І тобі привіт, мамо! Ти прямо з порога з гарними новинами, а ми тобі їх хотіли пізніше повідомити, – усміхався Денис.
– Пізніше? Це коли? Коли борги перекриють вартість квартири? Ви чому не платите? Отже, жити безплатно на всьому готенькому вони можуть, а платити хоча б за рахунками – ні. І ще мовчали! Як вам не соромно?
Віка втиснулася в стінку, намагаючись злитися з фоном. Свекруху вона боялася, а чоловіка таким злим ніколи не бачила.
– Ми забули. – спокійно знизав плечима син, напрочуд точно копіюючи рух матері, який вона продемонструвала їм кілька місяців тому. Очі його при цьому метали такі блискавки, що можна було сірники запалювати.
– Забули? Як про це можна забути? Про те, що втекли з квартири, теж забули сказати?
– Ми не втекли, ми звільнили приміщення. До речі, воно зараз у значно кращому стані, ніж коли ми в нього в’їхали. Розвісивши вуха від твоїх шикарних обіцянок!
– Ви! Нахлібники! Я для вас стільки зробила, а ви? Безсовісні! Правильно мене мати вмовляла тебе в дитбудинку залишити. Треба було слухатися! Стільки грошей! Даремно! Ви не думайте!
Я на вас до суду подам, я з вас кожну копійку здеру!
Я на вас до суду подам, я з вас кожну копійку здеру!
– Яким чином? Ми не власники. Жили ми з твого дозволу, ми ж не загарбники. А те, що не було оплати багато місяців, так ми з’їхали. Ой, забули тебе до відома поставити. Але це вже твої проблеми, треба краще за СВОЇМ майном стежити.
– Я тебе позбавлю спадщини! – Катерину трясло від злості. – Я все майно по світу пущу! Витрачу на подорожі! А ви ні з чим залишитеся! Краще самій, ніж із такими безвідповідальними людьми, замість родичів!
– Мамо, не переживай. У тебе є унікальний шанс насолодитися самотністю. Речі ми давно зібрали, залишилися дрібниці. Тож можеш сміливо вирушати подорожувати. Мені не шкода. Я собі ще зароблю. І свою дитину я ось так не кину. А от ти іншого сина й інших родичів не знайдеш.
Денис узяв Віку за руку, і вони пішли. Катерина залишилася сама, вважаючи, що має рацію в усьому. Їй і на думку не спало, що вона втратила єдиного сина, який має гордість і більше не дозволить обманювати себе. Навіть матері.
