Перед ранковим обходом в ординаторську зайшла медсестра Ніна і довірливо повідомила.
– Галино Сергіївно, Істоміна з п’ятої палати весь вечір умовляла мене дати їй одяг і відпустити додому. Ви просили повідомити, якщо що.
– Дякую, Ніно, я розберуся. – Галина поправила локон, що вибився з-під шапочки, і пішла в п’яту палату.
На ліжку біля вікна лежала дівчина, відвернувшись до стіни.
– Здрастуй, Настя, що сталося?
Настя різко повернулася і сіла на ліжку.
– Випишіть мене, будь ласка. Не можу більше лежати. Удома хоч відволікатися зможу, робити що-небудь, а тут… – Вона схлипнула і з благанням подивилася на Галину.
– А ось плакати не треба. Дитині нашкодиш. Чи ти передумала народжувати? – суворо запитала Галина.
– Ні, не передумала. Я себе добре почуваю. Я обіцяю, що вдома буду лежати, гуляти і нічого не робити. Будь ласка, випишіть мене. На вулиці така гарна погода, а я цілими днями лежу в задушливій палаті. – Дівчина боязко посміхнулася.
– Добре. Завтра здаси аналізи, зробимо УЗД і подивимося. Якщо все гаразд, то випишу, – пообіцяла Галина.
– Дякую! – Настя склала руки в молитовному жесті. – Я обіцяю, що буду берегтися, а якщо що, відразу ж зателефоную вам.
Галина Сергіївна вийшла з палати. Вона досі не могла зрозуміти, як її син міг закохатися в цю бліду непоказну Настю. Її видатний син працює у великій фірмі…
Працював. Галина подумки поправила себе. Це його вибір, а вибір сина вона має поважати. Якщо Сергій кохав цю дівчину, вона теж постарається полюбити її.
Ще на третьому курсі університету Сергій закохався в яскраву і симпатичну Олену, та так, що голову втратив.
Красива була пара. Але через рік Альона кинула Сергія заради якогось іноземця. Син довго страждав, перестав ходити на заняття. Галина боялася, що закине навчання.
Поступово Сергій заспокоївся, закінчив університет, влаштувався працювати в престижну компанію. Але довго ще не міг дивитися на дівчат.
І ось зустрів цю Настю – світловолосу, худеньку і непримітну, – повну протилежність яскравої Олени. Може, Сергій вирішив, що така не зрадить.
– Мамо, познайомся, це Настя, – сказав він, коли вперше привів дівчину додому.
І Галині було важко не поморщитися. Усі Насті, з якими вона коли-небудь мала справу, були якимись дволикими.
Зовні – інфантильні слабкі створіння, а всередині собі на умі. Галина сподівалася, що їхні стосунки з Сергієм не триватимуть довго, занадто вони різні.
Коли Сергій сказав, що одружиться, і тоді Галина стрималася.
– Ви вже заяву подали? – лише запитала вона замість привітання.
– Поки що ні. А ти не рада? – неспокійно запитав син.
– Головне, що ти б радий, – відповіла Галина.
Сергій подарував Насті каблучку з діамантом, яка і зараз красувалася на її тоненькому пальчику. Весілля вирішили відкласти до серпня. Галина сподівалася, що за цей час щось трапиться, і Сергій передумає або розлюбить Настю.
І накаркала. На дні народження друга Сергій випив, за кермо не сів, на таксі відправив Настю додому, а сам пішов пішки, щоб провітритися.
У темному провулку він побачив, як двоє хлопців запихали дівчину в машину. Вона чинила опір і кликала на допомогу.
Сергій втрутився. Один із хлопців ударив його ножем у живіт. Машина поїхала, разом із хлопцями та дівчиною, а Сергій залишився лежати на асфальті. Його знайшли тільки вранці, врятувати не вдалося.
Галина мимоволі звинувачувала Настю. Чому не наполягла, щоб він поїхав із нею, а потім повернувся додому на таксі? Винила і себе. Адже це вона виховала його таким.
Думала, не оговтається від втрати, не виживе. А потім усе ж таки вийшла на роботу. А нещодавно у відділення поступила Настя з терміном вагітності десять тижнів і загрозою викидня. З усього виходило, що це дитина Сергія. Настя підтвердила.
Галина давала Насті найкращі ліки, які були, стежила, щоб та виконувала всі рекомендації.
Вона раділа, що в неї буде онук і робила все, щоб він народився. Добре, якби народився хлопчик. Але й доньці буде рада, адже це дитина Сергія.
Перед випискою Галина запитала в Насті, чи зустріне її мама.
– Мама не знає, – зніяковіло відповіла Настя.
– Як? Чому ти не сказала їй? – здивувалася Галина.
– Мама ростила мене одна. Завжди боялася, щоб я не народила без чоловіка. А тепер…
– Але Сергій зробив тобі пропозицію. Ви ж збиралися одружитися. Якби ми знали, що ти вагітна, ми не стали б відкладати весілля, – гаряче виправдовувалася Галина.
– Я сама не була впевнена. Думала, коли знатиму точно, тоді й скажу. І не встигла. Виходить, що теж буду ростити дитину одна, – сумно сказала Настя.
– Але в тебе є ми. Ти носиш дитину Сергія, нашого онука чи онучку. Ми допоможемо тобі. Ти не сказала їй, що лежиш у гінекології? – раптом здогадалася Галина.
Настя кивнула і низько опустила голову.
– Може, не варто тобі поспішати додому? Полежала б ще у відділенні? – уже м’якше запитала Галина.
– Ні. Я хочу додому. Я обіцяю, що скажу мамі. Галино Сергіївно, спасибі вам велике. Я думала, що після смерті Сергія я не буду вам потрібна.
– Дурна. Що ти таке кажеш? Обіцяй, що ти будеш дзвонити і приходити до нас.
– Обіцяю, – легко пообіцяла Настя.
Галині не подобалося, що Настя не сказала матері про вагітність. Людина, яка обманює в одному, може брехати і в іншому. Надто вони різні з Сергієм. І вкотре Галина подивувалася, як сина примудрилося закохатися в неї.
Кілька днів Галина намагалася додзвонитися, дізнатися, чи все гаразд, але Настя не відповідала. І вона пішла до неї додому. Двері ніхто не відчинив.
Настя не приходила і не дзвонила. І Галина сильно хвилювалася за неї і свого онука чи онучку. А через два дні повернулася з роботи після чергування і ще з передпокою почула голоси і жіночий сміх. Скинула туфлі й пройшла на кухню. За столом сиділа Настя, а чоловік Галини стояв поруч і щось розповідав їй.
Настя не виглядала засмученою, заплаканою чи вбитою горем, скоріше, навпаки. Вона перша помітила в дверях Галину і розгублено втупилася на неї.
– Я не чув, як ти прийшла. А я пригощав Настю чаєм. Чому ти босоніж? – Чоловік перевів погляд на Настю. – Ах, так, – змішався він.
Настя сиділа в капцях Галини.
– Здрастуй, Настя. Я дзвонила тобі, – сказала Галина, заспокоївшись, що з нею все гаразд.
– Я телефон десь залишила або загубила. Тому вирішила зайти, щоб ви не хвилювалися. Я розповіла все мамі. – На очах Насті заблищали сльози.
– Галочка, – чоловік безпорадно перевів погляд із Насті на Галину, – її мама влаштувала скандал і виставила дівчинку за двері.
Галина сіла навпроти Насті.
– Не плач. Можеш залишатися в нас. Ти нам не чужа. – Галина зітхнула, передчуваючи проблеми.
– Так, звісно, залишайтеся, Настя, у нас, – попросив і чоловік.
Галина проводила Настю в кімнату сина. Півночі вона не спала, думала, що треба поговорити з її мамою. З іншого боку добре, що Настя житиме в них, під наглядом.
Наступного дня, після роботи Галина поїхала до матері Насті. Двері їй відчинила чорнява симпатична жінка, приблизно того самого з нею віку. Мимоволі подумалося, що в молодості вона була фатальною красунею. І звідки в неї така непоказна донька?
– Ви до кого? – між тим запитала жінка.
– Ви мама Насті?
– Так. Її немає вдома.
– Я не до неї, я до вас. Я лікар із лікарні. Вона сказала, що ви вигнали її з дому. Це правда? – прямо запитала Галина.
– Ніколи не чула, щоб лікарі без виклику додому до пацієнтів приходили, – жінка усміхнулася.
– Я справді лікуючий лікар Насті. Крім того, я мама Сергія, молодого чоловіка, за якого Настя збиралася заміж.
– Ось воно що. Я його ніколи не бачила. Настя нас не познайомила. Мені дуже шкода, – щиро поспівчувала жінка. – Що ви від мене хочете?
– Настя чекає дитину від Сергія. Вона зараз у нас.
– Не виганяла я її. Полаяла, так. Може, чого й наговорила під гарячу руку. Але я ж мати, за неї, дуреху, переживаю. Зрозумійте мене, я ростила її одна. Ні допомоги ні від кого, ні розуміння. Не хотіла їй такої долі.
– Ми не кинемо її, будемо допомагати. Насті зараз потрібні ваша підтримка і розуміння, – сказала Галина.
– Вона потайлива. Кліщами з неї не витягнеш нічого. Вона не така слабка, як на перший погляд вам могло здатися. Собі на умі. Повірте, вже я її знаю краще за вас, – усміхнулася мама Насті.
Дорогою додому Галина розмірковувала над словами матері Насті. Суворою чи грубою вона їй не здалася. Згадала, як різко змінилося обличчя Насті, коли помітила її в дверях кухні. “Не така слабка, як вам могло здатися. Собі на умі”, – повторила про себе Галина. – Подивимося”.
Настя не поспішала повертатися додому, а Галина її не квапила. Жила вона в кімнаті Сергія, спала, їла, дивилася телевізор і гуляла. Іноді смажила картоплю. Суп пересолила, і Галина більше не просила її готувати.
Через два тижні Галина поїхала на конференцію. У перший же день вона виступала з доповіддю, яку добре зустріли. Увечері в ресторані заплановано фуршет.
Галина не могла пояснити, чому відчувала на душі тривогу і рвалася додому. Начебто все добре, зателефонувала, і Настя весело відповіла, що смажить курку і чекає Ігоря Веніаміновича з роботи.
Курку? Галина здивувалася. Вона ж за весь час, що живе в них, кілька разів картоплю посмажила, не рахуючи ще пересоленого супу.
Наступного дня планувалися ще виступи колег. Але Галина вирішила замість фуршету поїхала на вокзал. Усі вип’ють, ніхто не помітить її відсутності. Завжди можна сказати, що відчула себе погано і поїхала додому.
Вона повернулася о пів на першу ночі. Обережно відчинила двері, щоб не клацнув замок, скинула туфлі й пройшла в кімнату. Навіть не вмикаючи світла, зрозуміла, що ліжко в їхній із чоловіком спальні порожнє.
Це могло означати тільки одне, але Галина вмовляла себе, що помиляється. Вона підійшла до кімнати сина, різко відчинила двері й увімкнула світло.
Першою відреагувала Настя. Вона підняла голову з голого плеча Ігоря, мружачись від яскравого світла. Потім помітила Галину і різко сіла, прикрившись ковдрою. Ігор заворочався і теж розплющив очі.
– Ти… приїхала? – розгублено запитав він.
– Що ти тут робиш? – відчеканила Галина.
– Я… – чоловік зам’явся на мить. – Це зовсім не те, що ти подумала. Я розумію, як це виглядає, але нічого не було, – виправдовувався чоловік. – Настя плакала, я прийшов її заспокоїти…
– Усе я подумала правильно. Ти навіть не одягнувся і ліг до неї в ліжко. У ліжко нашого сина. Вона його наречена, вагітна від Сергія. Ти забув? – Галина задихнулася від спазму в горлі.
Вона вибігла з кімнати на кухню. Сліз не було. На душі було бридко й гидко. До болю гидко.
– Галь, я справді не розумію, як так вийшло. Приліг і заснув. – У кухню прийшов чоловік уже одягнений у спортивні штани і футболку.
– Залиш мене, будь ласка, піди, – різко попросила Галина.
Усю ніч вона просиділа на кухні, навіть спала, поклавши голову на складені на столі руки. А рано вранці пішла на роботу. Удень чоловік намагався додзвонитися до неї, але вона не брала слухавки, відключила звук.
Галина думала, що робити. Вигнати Ігоря? Він, може, був не найкращим чоловіком і батьком, але вони прожили разом двадцять сім років. У них квартира, спільні спогади, син, буде онук.
З’явилася ця Настя і весь налагоджений світ завалився. Спочатку помер Сергій, тепер Ігор… А може, й справді, нічого між ними не було? Мати сказала, що Настя потайлива, не така, якою здається. А якщо в неї дитина не від Сергія?
Від цієї думки всередині все похолоділо. Галина ніяк не могла позбутися сумніву, що запав у душу. “Нехай народить, а там розберемося. А Ігор? Зробити вигляд, що нічого не було, не вийде. Але й вигнати його на вулицю не зможу”.
Коли Галина прийшла з роботи, Насті вдома не було. Чоловік із виглядом побитого собаки сказав, що пішла додому, просив вибачення. Галина не пробачила, але й не вигнала. Відтоді жили як сусіди.
Через кілька місяців Настя народила доньку. Галина взяла матеріал у дитини для тесту на батьківство. Вона зберігала молочні зуби сина, знайшла в шухляді столу волосинку, що прилипла до зошита.
Через два дні в ординаторську вбігла збуджена Ніна.
– Галино Сергіївно, з пологового відділення дзвонили, ваша… знайома Істоміна втекла і залишила записку з відмовою від дитини, – випалила Ніна скоромовкою.
Галина весь час очікувала чогось подібного. Може, це й на краще. Вона не пішла до Насті додому, не стала вмовляти забрати дитину. Якщо не хоче ростити її без чоловіка, що ж, це її рішення, нехай так і буде.
Прийшла відповідь, яка підтвердила батьківство Сергія. Галина з Ігорем удочерили дівчинку і назвали Яною, що означає “Богом дана”. А Настя поїхала кудись зі своїм колишнім однокласником, з яким зустрічалася до Сергія.
І Галина сподівалася, що Настя ніколи не з’явиться більше в їхньому житті.
“Все, що ми втрачаємо, обов’язково до нас повернеться, тільки не завжди так, як ми очікуємо”
Джоан Роулінг “Гаррі Поттер і Орден Фенікса”
“Існує закон збереження енергій: ніщо не зникає безслідно і ніщо не береться з нізвідки. Але зрозуміти, наскільки великими є втрати і надбання, можна лише через деякий час”
Сергій Бодров
