– Я люблю Іллю, він любить мене. Ми вже давно разом. А про вас він навіть не говорив ніколи. Відмахувався тільки, як від чогось непотрібного і неважливого. Я думаю, буде справедливо, якщо ви не будете нам заважати.Найкращі подарунки для коханих
– Ну й толку від твого закордону? – усміхався Ілля. – Десять років коту під хвіст!
Микита відкрив рот, що заперечити, але не встиг.
– Бізнесу немає, будинку немає, дружини й тієї немає! Як їхав десять років тому з порожніми кишенями, так із ними ж назад і повернувся.
– Я світ подивився, – вставив фразу Микита.
– Ой, невидаль! Я по телевізору його теж подивився – нічого цікавого!
– Ну, не скажи…
– Гаразд тобі! Зізнайся чесно, поїхав по шерсть, повернувся стриженим! Усе! Тобі зараз усе з самого початку починати потрібно. Вважай, тільки з інституту випустився!
– А ось тут готовий сперечатися, – сказав Микита, піднявши палець, – досвід, тим паче закордонний, він теж дещо значить!
– У твоєму закордоні, може, й означає, а в нас тут зовсім інші закони! Ось я, – Ілля приосанився, – з інституту випустився і не поїхав за океан, хоча мене теж кликали! Ні-ні! Я пішов за профілем у держконтору!
Спочатку стажистом, потім фахівцем, доріс до ведучого, потім начальник групи і тепер перед тобою сидить начальник відділу! Статус, становище, зарплата!
– Радий за тебе, – уражено промовив Микита.
– А ще в мене квартира, машина і дружина! Мало того, що вона на шість років молодша, так ще й господиня зразкова! Котлетки, борщі, сорочечки! І при цьому працює! А ти маєш її пам’ятати… – Ілля задумався. – Ми, коли останній рік навчалися, вона на перший курс прийшла. Маруся-дизайнер!
– Це з косою, яка? – запитав Микита пригадуючи.
– Точно!
– Тиха, спокійна, розважлива…
– Так-так! Вона і зараз така. Тихоня. Я її тоді підібрав, щоб вона в погану компанію не потрапила.
– Підібрав чи полюбив? Тут я щось не зрозумів, – Микита насупився.
– А яка різниця? – усміхнувся Ілля. – Головне, що вона мені зразкова дружина! Усе розуміє, запитань не ставить, обов’язки виконує. Що ще потрібно від дружини?
– Любов, – як само собою зрозуміле, сказав Микита.Найкращі подарунки для коханих
– А ось для кохання в мене є Жанна! – Ілля вигнув спину в гордовитій поставі. – Вісімнадцятирічна ци.почка! Стр.астная! Активна! А яка вигадниця! А вже якщо я чого вигадаю, то відмови від неї не чую. Зараз розповідаю, а сам уже до неї рвуся.
– Ілюхо, а це нормально? – запитав Микита. – Ти ж одружений. Це нечесно, якось, ти не знаходиш?
– Чуєш ти, поборник моралі! – Ілля нахилився до Микити. – А хто нашу Батьківщину із закордоном десять років зраджував? – лютість у погляді змінилася радістю, а сам Ілля розреготався в голос.
– Та пішов ти, – образився Микита.
Не за себе більше, а за двох жінок, яких друг обманює. Але ж, коли вчилися, нормальним хлопцем був.
– Микито, згадай слоган: “Не замість, а разом!” Так мені краще і їм спокійніше. Одна дарує мені красу і молодість, інша – домашній затишок і спокій. Я б їх разом звів, але, думаю, це буде перебір. Все-таки в багатоженстві було щось таке справедливе!
Микита був не згоден. Та й узагалі пошкодував, що вирішив зустрітися з Іллею.
А Марія, яка стала дружиною Іллі, ось щодо неї в Микити були думки.
Якби він не їхав за океан, сам би почав зустрічатися з нею. Тільки десять років і все, що за цей час сталося, так просто не замажеш.
– Гаразд, Ілля, – Микита піднявся, – приємно було зустрітися! – збрехав він.
– Треба буде повторити! – у відповідь збрехав Ілля.
***
Благодушність випромінювала кожна клітинка організму Іллі. На роботі все йшло своєю чергою, Жанна на вихідних обіцяла влаштувати веселий марафон. Квартира повнилася запахами їжі, а ще він буквально розмазав старого приятеля.
– А колись же я тобі заздрив! – пригадував Ілля, залишившись із собою наодинці. – Хватка в тебе була, мізки, чарівність! А зараз – нуль без палички і заздрості повні кишені!
Ілля був повністю впевнений, що Микита йому позаздрив! Ілля сам собі заздрив! Що казати про якогось невдаху!
– Ти чого так пізно? – запитала Марія, накриваючи на стіл.
– А відколи це ти почала цікавитися особливостями мого робочого графіка? – обурився Ілля. – Я ж до тебе не лізу з порадами, як котлети смажити чи сорочки прасувати!
– Ти просто мав прийти дві години тому, – промовила Марія.
– І що? Я маю почуватися винним?
– Ну, ні…
– Маруся, і без тебе вистачає фахівців мені на мізки капати! Я вдома хочу тиші, порядку і цього, як його? Умиротворення!
– Добре, – Марія знизала плечима і вийшла з кухні.
Ще порція бальзаму на его Іллі.
“Хорошу дружину вибрав! – подумав він. – Тиха, слухняна, послужлива, неконфліктна. Ось він ідеал берегині домашнього вогнища. Даремно їм права дали! Ой, даремно!
Як раніше було? Дім, господарство, діти – все! І ніхто нікуди не лізе, питань не ставить, думки не має! Маруська саме така! Хороша дружина!”
***
На зорі їхнього шлюбу Марія не була такою податливою, але Ілля той час згадувати не любив.
– У мене просто немає сил боротися з ту.пос.тью начальника! – убитим голосом говорив він. – Я йому пояснюю, як буде краще, але він навіть слухати не хоче.
– Він відкидає те, що я запропонувала? – запитувала Марія.
– Не просто відкидає, навіть розглядати не став. Сказав, що без усяких раціоналізацій усе буде якнайкраще.
– Ілля, а ти підкинь цю ідею нагору! Через голову свого начальника. Я прорахувала, там економія близько двадцяти відсотків.
– Ой, не знаю, просто руки опускаються.
– Ілюша, ти ж такий сильний! – говорила вона. – Розумний, хоробрий, кмітливий! На тобі ж наша сім’я тримається! Тури для сімейної відпустки
Вона підтримувала Іллю на самому початку їхнього шлюбу. Розбиралася з його проблемами, підказувала рішення. Він працював на державні тендери, а їй ближче був приватний сектор. Хоча і там, і там – дизайнер-проектувальник.
По суті, якби не підтримка та ідеї Марії, Ілля не став би ні начальником, ні навіть керівником групи. Залишився б простим виконавцем чужої волі та ідей.
І ось цей час Ілля згадувати не любив.
Як же! Не він пуп Землі, а з підтримкою і подачі якоїсь Марусі-дизайнера!
Але зараз Марія вже не пропонувала ідей, та й не підтримувала особливо. А Ілля вирішив, що виховав дружину, загнав у рамки побуту, звідки їй не вирватися.
***
– Ф-у-у-у! Він же старий! – зморщивши носик, промовила Ліля.
– Тридцять п’ять – це не старий, – зі знанням справи, відповіла Жанна, – ось коли мені довелося з директором школи обж.ім.атися, щоб він мені атестат нормальний зробив, ось це було і “старий”, і тричі “фу”!
– Не треба, не треба! – замахала Ліля руками. – Не розповідай мені такі уж.аси! Мені потім кош.ма.ри снитимуться!
– Ти на мого Іллю бочки не кати! Він ще в повному соку і розквіті сил! Квартира, машина, посада! І в нього ще перспективи є!
– Тридцять п’ять, – хникала Ліля. – Я нещодавно познайомилася з хлопчиком, усього двадцять три, у нього бізнес, статус!
– Це ти про Толика? – запитала Жанна, піднявши брову.
– Так!
– Так це не в нього, а в його тата! Ти тоді одразу до тата клин клинами підбивай, бо твій Толік – пустушка балувана!
– Бя! – Ліля висунула язика. – А що, твій кращий?
– Звичайно! Він сам усього домігся!
– Ти казала, що він одружений, – сказала Ліля, – будеш шлюб руйнувати?
– Було б, що там руйнувати? – відмахнулася Жанна. – Без дітей – це не сім’я, а непорозуміння. А ось я йому народжу, і він кине свою нас.ед.ку, і думати про неї не буде! Тури для сімейної відпустки
– Може, ти вже? – Ліля округлила очі.
– А ти думаєш, чого я сік п’ю? – Жанна усміхнулася. – Ще місяць почекаю, щоб не можна було аборт зробити, а потім пред’явлю татусеві факт.
– Краще відразу до його дружини сходи. Якщо вона така клу.ша, що нічого не помічає, вона його і пробачити зможе. А Ілля твій ще наплете їй сто верст до небес, що випадково і не повториться. І будеш ти вічною лю.бов.ніцею з аліментами, поки він іншу не знайде. А так, вона сама його випре, ну або звалить, і він буде весь твій!
– А ти, виявляється, міркувати вмієш? – Жанна здивувалася.
Вона сама думала, піти одразу до дружини Іллі і вимагати в неї звалити в туман.
***
Марія існувала в багатозадачному режимі. Вона відмовилася від роботи в офісі і працювала вільним художником.
Замовлення сипалися, як з рогу достатку. Часом доводилося за день вирішувати до п’яти різних завдань. А щоб перемикатися і трохи відпочивати, займалася домашніми справами.
Свою професійну діяльність вона не обговорювала з Іллею, тому що запропонувати нічого слушного він не міг, а ось зіпсувати Марія могла і сама.
Звісно, часу ходити по магазинах у неї не було. Бувало й таке, що з дому вона вибиралася мало не раз на тиждень. А все потрібне їй приносили кур’єри.
Дзвінок у двері вона розцінила, як чергову доставку, тому відчинила двері, навіть не глянувши у вічко.
– Ви Маруся? – запитала дівчина з порога.
– Марія.
– Я чекаю дитину від вашого чоловіка, – сказала дівчина.
Марія приділила гості більше уваги. Молоденька, років на десять молодша. Гарненька. Одягнена занадто зухвало, а макіяж категорично недоречний для полудня.
– Ось медичні документи, що термін чотири місяці, – дівчина простягнула кілька аркушів, – тут УЗД і розшифровка. Я хочу, щоб ви залишили Іллю в спокої і спокійно з ним розлучилися. У нас уже майже повноцінна сім’я. Нам вас не треба! Тури для сімейної відпустки
Марія схилила голову на бік, продовжуючи спокійно і мовчки дивитися на дівчину.
– Я люблю Іллю, він любить мене. Ми вже давно разом. А про вас він навіть не говорив ніколи. Відмахувався тільки, як від чогось непотрібного і неважливого. Я думаю, буде справедливо, якщо ви не будете нам заважати.
Марія зобразила легку посмішку і закрила перед дівчиною двері.Найкращі подарунки для коханих
***
– У тебе година на збори, потім я викликаю поліцію, і тебе викинуть звідси, як непотрібний мотлох, – спокійно сказала Марія, коли Ілля повернувся додому.
– Яка муха тебе вкусила? – обурився Ілля.
– Та сама, яка від тебе дитину чекає, – сказала Марія і вказала на годинник. – Година!
– Я тут живу!
– Більше – ні. Я як власник квартири анулювала твою реєстрацію за цією адресою.
– На цей час треба…
– Знайомство треба і гроші. – відповіла Марія. – Не вкладешся в годину, я твої пожитки викину на смітник. І ще, машину, що ти взяв у кредит, а платили ми обоє, готуйся ділити в рівних частках!
– Марусю, що за спектакль ти влаштувала? – прокричав Ілля.
– Мене звати Марія! А для тебе ще й з по батькові!
– Гей, ти! Маріє! Та кому ти будеш потрібна? Ти! Хто ти є? Домогосподарка криворука! Усе життя в мене за спиною просиділа, а сама нічого не добилася! Ти тільки й умієш, що прислужувати! Та на тебе жоден нормальний мужик не подивиться! Розлучені нікому не потрібні, тому що вільних вистачає!
– Нічого ти про мене не знаєш, – спокійно відповіла Марія, – і нікого, крім себе не помічаєш. І в тебе залишилося п’ятдесят п’ять хвилин.
Вона залишила його збирати речі.
Він уклався, щоправда, продовжував кричати і звинувачувати Марію у всіх смертних гр.ех.ах. Вона його не слухала. Майже вже забула про його існування.
***
Десять років – великий термін.
Ілля сидів на балконі, розглядаючи верхівки дерев і намагаючись хоч на якийсь час відсторонитися від того, що коїлося за балконними дверима.
– Ти там довго ще збираєшся сидіти? – верескливо запитала Жанна. – Треба погодувати близнюків і відвести їх у садочок, потім Арішу до школи. А мені ще з Митею в поліклініку йти.
Ілля з силою втягнув повітря і затримав дихання. Йому не хотілося ні чути, ні бачити Жанну. І дітей він бачити не хотів.
Повітря здавило легені, і Ілля закашлявся.
– Господи, я коли-небудь отримаю хоч невеликий перепочинок? – запитував він до небес. – У світі взагалі можливе тихе і спокійне життя? Ось без цього всього!
Згадався йому той час, коли він жив із Марусею. Добре жив, чого приховувати. І підтримувала вона його, і любила, і дбала про нього. А він…
– Цікаво, як у неї зараз справи? – промовив він, сідаючи на хирлявий табурет і дістаючи телефон.
Знайти в соцмережах профіль колишньої дружини виявилося нескладно. Складно було повірити, що це саме її профіль. Яхти, океан, пальми, дорогі машини, шикарні будинки. І всюди вона. І всюди господиня.
Він скреготнув зубами, коли побачив, хто в неї чоловік.
– Микита! На дружину друга зазіхнув? Підібрав, значить!
– Що в тебе там? – запитала Жанна, заглядаючи через плече. – А-а, про дружину колишню згадав? Дітьми займайся, про.хі.нд.їй! Ось хто у вас у шлюбі був із мізками і з грошима! Це мені треба було від твоєї Марусі народжувати!
Ілля почув нотки марення, але, як виявилося, Жанна інтелектом не відзначалася, щоправда, в пос.те.ли він цього не розгледів.
– Я думав, вона в будці якій-небудь сидить. І цей ще, друг називається. Десять років життя профукав. А тепер подивися, яхти в них, моря, будинки!
– Йому заздриш? Зате тобі не позаздриш! Іди, дітьми займися!
– Нікому я не заздрю, – проворчав Ілля, – просто нечесно це і несправедливо. У них усе, а могло бути в мене!
Жанна розсміялася і вручила ложку з вівсяною кашею і вказала на близнюків!
– Нечесно йому, несправедливо! А чи не забагато ти хочеш?
– Нічого я вже не хочу…
Нечесно і несправедливо!
Співавтор: Захаренко Віталій
