– Цієї суботи нам повинні будуть нове ліжко привезти, Саш! Треба буде зі старим щось вирішити, а то ставити нове нікуди буде! – сказала Даша чоловікові, коли той приїхав додому з роботи.
– У суботу? – перепитав він.
– Ага!
– Час ще є, придумаємо що-небудь! Та й узагалі, я сам цим займуся, тож не парся! Добре! – сказав він.
– Сам? Серйозно? – здивувалася Дар’я цьому рішенню.
– Ну… Так! А що, чому ти так здивувалася?
– Просто ти сміття можеш тиждень виносити, Саш! І це за всіх нагадувань, а тут ціле ліжко і сам!
– Даш, досить мене стібати цим! Ну, забув я тоді про це сміття! Руки були зайняті, та й узагалі…
– Звісно! Звичайно забув! І минулого разу, і позаминулого, і поза-позаминулого! І навіть сьогодні! – усміхнулася дружина.
– Блін… Я сьогодні знову забув його? – заплющуючи очі, запитав він.
– Так!
– Давай просто зараз винесу! А то, ти ж не відстанеш від мене інакше!
– Давай прямо зараз винесу! А то, ти ж не відстанеш від мене інакше!
– Пізно! Я вже, коли в магазин сьогодні ходила, викинула все! Але якщо хочеш, можеш піти пошукати його десь у контейнері! – усміхнулася знову Даша.
– Ось! Почалося! Так і знав! – незадоволено сказав Сашко. – Марафон зі сміттєвих підколок запущено!
– Та я б не сказала, що це прямо марафон! Просто не кажи, що щось зробиш, якщо ти не збираєшся цього робити, Саш!
– Я збирався винести сміття, чесно, Даш! Просто забув, вилетіло з голови! Ти ж знаєш, що я розсіяний!
– Я не тільки про сміття, ти взагалі так часто робиш, особливо, коли мені щось кажеш, обіцяєш! Подумай просто над цим! І з приводу ліжка теж, раз узявся за це! – сказала йому дружина. – І бажано ДО суботи! – додала вона, йдучи в іншу кімнату.
– Гаразд!!! – трохи роздратовано відповів Саша дружині, показуючи своїм тоном, що вона його дістала подібними розмовами.
Але Даша на це вже ніяк не відреагувала, тому що подібні відповіді чоловіка вже були не в новинку. Він не любив, коли дружина вказувала йому на те, що він не робить, на невиконані обіцянки, та й узагалі, коли критикує його якось. Це тиснуло на нього постійно, тільки от вдіяти він із цим нічого не міг, та й усі ці обіцянки, дані Даші, для нього були несуттєвими, адже це ж усього лише побутові дрібниці. Ось тільки він не розумів, що на таких дрібницях багато чого будується. Навіть банальна відповідальність.
Зате, коли сама Даша щось не виконувала по дому, а Саші це було дуже потрібно – це була справжня трагедія. Саша міг через неприготовану вечерю влаштувати істерику дружині, адже він же на роботі, бачте, цілими днями, а Даша просто сидить удома, на його думку. Ось тільки вдома вона сидить не просто так, а тому що весь їхній відділ на роботі перевели на віддалену роботу через те, що кілька людей захворіли, ризикувати працівниками не хотіли і, поки була така можливість, усім дали доступ до робочої бази компанії, щоб вони могли працювати з дому. Ось Даша і працювала. Тільки вона встигала ще й домашніми справами займатися, тими, які відкладала довго, і все по роботі виконувати. Ще й заробляла не менше за чоловіка.
Але Саші це було не так уже й цікаво. Для нього все одно прохання дружини були тільки, як настирливі мухи…
Але Саші це було не так уже й цікаво. Для нього все одно прохання дружини були тільки, як настирливі мухи…
Розмова з приводу ліжка проходила у подружжя в понеділок, а ось у середу Саші подзвонив його брат, який сказав, що вони з сім’єю збираються приїхати в гості до батьків, ну і, звісно ж, до нього, до Саші. Ось тільки одна заковика була в цьому бажанні, що витекло в результаті розмови двох братів.
– А що ти так невпевнено говориш? У вас відпустка з Ксюхою, дітей в оберемок і приїжджайте! – сказав Саша Макару.
– Не все так просто! Хотіти-то приїхати – ми хочемо, а от жити де нам усім чотирьом? У Ксюхиних батьків квартирка малесенька, а в наших бабуся живе! Знімати квартиру на тиждень? Та я тоді в трубу просто вилечу, Ксюха в декреті, гроші є на приїзд, на квитки, на їжу там… Але не на винаймання!
– Ось воно як? – задумливо запитав Саша старшого брата. – Так уже…
– Ага…
– Слухай, а коли ви приїхати хочете? І на скільки? – шестерінки думок закрутилися в голові в Сашка.
– Слухай, а коли ви приїхати хочете? І на скільки? – шестерні думок закрутилися в голові в Сашка.
– Наступного тижня! Тільки ми квитки ще не купували! Хоча, не думаю, що з ними будуть проблеми!
– Так бери, значить, не тупи! А з приводу вашого проживання ми що-небудь тут уже вирішимо! – запевнив він Макара.
– А може, спочатку вирішимо, а то буде не дуже добре, якщо ми приїдемо, а жити нам усе ще буде ніде цілий тиждень, Сань! Та й Ксюха ось так не погодиться їхати з дітьми, їй упевненість потрібна!
– Так! Дивись! – ще більше напружив Саша свій розумовий процес. – Якщо ви ні в наших із тобою, ні в Ксюхиних батьків зупинитися не можете, квартира або номер у гостинці вам не по кишені… Давай тоді в нас із Дашкою? У нас якраз є зараз старе велике ліжко, думаю, ви там усі поміститеся, якраз! – сказав Сашко.
– Думаєш, твоя Дашка на це погодиться? Вона ж із Ксюхою не ладнає після того, як Ксюха хлюпнула в неї червоним вином через те, що твоя в такій самій сукні прийшла на день народження до мами нашої, коли ми ще не переїхали…
– Ой, та годі тобі, Макар! – усміхнувся Сашко на цей спогад. – Це було майже п’ять років тому! Не думаю, що Дашка ще це пам’ятає взагалі!
– Серйозно? Ксюха ось досі це згадує з якоюсь маніакальною злістю і в голосі, і в очах!
– Серйозно? Ксюха ось досі це згадує з якоюсь маніакальною злістю і в голосі, і в очах!
– Так, навіть якщо й пам’ятає, поїде, якщо що, до своїх предків, поживе в них тиждень, щоб із твоєю дружиною не перетинатися! Вона ж усе одно віддалено працює, а їй, крім ноута і папки з документами, нічого для цього не треба! Відвезу її за місто і залишу там! А ти не тупи, ще раз тобі кажу, і купуй квитки!
– Що ж… Гаразд… Раз ти в усьому цьому так упевнений…
– Та кажу тобі: все буде круто! А з Дашкою я сьогодні-завтра переговорю і тобі дам знати, вдома вона буде чи звалить до своїх родаків!
– Добре! – погодився Макар із молодшим братом.
Приїхавши додому з роботи, Саша застав дружину за роботою. Даша сиділа на підлозі у вітальні, обклавшись навколо себе документами, і щось друкувала в ноутбуці, зрідка поглядаючи то в один документ, то в інший.
– Привіт! – сказав Саша, позначаючи так зосередженій на роботі дружині, що прийшов додому.
– Привіт! Як день минув? – усміхнулася Даша чоловікові з підлоги.
– Та нормально, нічого особливого, якщо чесно. – відповів він. – А в тебе як? Чим займалася весь день?
– Та нормально, нічого особливого, якщо чесно. – відповів він. – А в тебе як? Чим займалася весь день?
– Ось тим же самим, чим і зараз! Сьогодні зранку зателефонував керівник, сказав, що ще один відділ теж на віддалену роботу переключають, перекинули на наш відділ половину роботи, поки ті хлопці звикають до нових робочих умов, хтось собі поки що проги наші встановлює, хтось ще щось! В однієї дівчинки, уявляєш, удома компа немає взагалі, їй довелося нашому айтішнику привезти їй комп із роботи, все встановити там… І коротше… Ось на нас зараз дещо тут перекинули, і я вилажу з усієї цієї купи паперів лише, щоб ноги розім’яти та спину, тому що затікають! – розповіла Даша сьогоднішні новини чоловікові.
– Та вже… Весело у вас! І довго це все триватиме? – якось пріснувато відповів Саша на розповідь дружини.
– Без поняття! Поки всі не одужають, напевно! Або поки не зникне загроза захворіти ще комусь! Я, якщо чесно, навіть питати не хочу, мені вдома працювати набагато комфортніше! І роблю більше по роботі, ще й домашні справи встигаю робити!
– Ммм…
– А ти чого такий пониклий? Чи замислений… – заклопотано запитала Даша його, помітивши, що в Саші немає звичайного ентузіазму. – О! Ти, до речі, з ліжком вирішив питання? Знайшов, куди його подіти, як вивезти, з ким? А то нове вже ось-ось привезуть і…
– А ти чого такий пониклий? Або замислений… – стурбовано запитала Даша його, помітивши, що в Саші немає звичайного ентузіазму. – О! Ти, до речі, з ліжком вирішив питання? Знайшов, куди його подіти, як вивезти, з ким? А то нове вже ось-ось привезуть і…
– До речі, щодо цього…
– Що? – напружено запитала Дар’я його.
– Давай, поки почекаємо з вивезенням старого ліжка!
– Чому це? Навіщо воно нам?
– Коротше, тут така річ, Даш… Наступного тижня, начебто в понеділок, Макар із дружиною і дітьми приїжджають, і їм треба десь зупинитися, тож ліжко нам знадобиться, я думаю! Якраз їх двоє, плюс двоє дітей! Поставимо його поки що тут, у вітальні, щоб вони…
– Ні! – категорично перебила Даша чоловіка.
Вона навіть чути про таке не хотіла.
– Стій, Даш! Ну це ж Макар! Що ми, його і його сім’ю на вулицю виженемо? – нерозумлено запитав Саша дружину.
– Чому виженемо? Просто не пустимо сюди, і все! Тим більше його дружину! Я її швидше за волосся відтягаю за те, що вона зробила тоді на дні народження твоєї мами! – відставляючи вбік ноутбук і встаючи з підлоги, сказала дружина Саші.
– Даш! Ну, ти чого! Це ж було так давно! Давно пора про це забути і пробачити! Що ти як озлоблений підліток? – усміхнувся Сашко.
– Серйозно? Добре! Але для початку нехай вона вибачиться переді мною, потім заплатить за сукню, яку знищила тоді, і за хімчистку, де мені її добили, але грошей за це здерли! Ось тоді я ще подумаю, прощати її чи ні, але у свою квартиру я її нізащо не запущу! Макара і дітей – так! Її – нізащо!
– Та що ти так її не любиш, ну хлюпнула вона в тебе тоді вином на очах у всіх, поглузували трохи ви одне з одного та й забули!
– Не-е-е-е-ет!!! – хитро і злобно посміхаючись, сказала Даша. – Ніколи!
– Даш, вони вже квитки купили! Уже зібралися! Тож давай ти тоді до батьків до своїх на тиждень за місто поїдеш, поки вони в нас поживуть! Просто їм більше ніде жити! У батьків місця для них чотирьох немає, тільки наша квартира залишається! І я сказав Макару, що ми їх чекаємо!
– Що ти сказав йому? Наша квартира? А коли це моя квартира стала нашою, не нагадаєш? І з якого дива…
– Та вгамуйся ти!!! – прикрикнув Сашко на дружину. – Просто зберися і їдь до батьків своїх!!! Потім розберемося, де, що і чиє! А зараз…
– Це я маю зі своєї квартири виїхати, щоб до тебе брат із сім’єю приїхав? А ти нічого не переплутав, любий, ні?!
– Це я маю зі своєї квартири виїхати, щоб до тебе брат із сім’єю приїхав? А ти нічого не переплутав, дорогий, ні?!
– А що в цьому такого? Що вони тут тобі зроблять? Украдуть щось? Зіпсують? Та й діти теж, їх куди? Сама подумай, Даш!
– Чому мене це має цікавити, Саша? Це проблеми тільки твого брата, аж ніяк не мої! Он нехай квартиру подобово собі знімуть, номер у готелі, що завгодно можна придумати, але сюди я їх не пущу! Мені плювати! Нехай хоч на вулиці ночують!
– Ось, значить, як, кохана моя, так?! – злобно запитав Саша дружину. – От як ти до моєї рідні ставишся?!
– Я до них ставлюся так, як вони на те заслуговують, Саша! Точніше, не до них, а саме до неї! Саме до дружини Макара! От кого-кого, а її ноги тут навіть бути не повинно, інакше вона або з балкона долілиць головою полетить, або ж по сходах перекидаючись! Мені тут цього “бруду” не треба!
– Та мені все одно, як ти до нього ставишся! Мені треба, щоб Макар приїхав у гості! Я брата не бачив уже купу часу, а без неї і дітей він не поїде нікуди!
– От і вирішуй ці проблеми самостійно, тільки не за мій рахунок, якщо тобі так треба! І на цьому розмову в нас закінчено!
Саша дуже сильно розлютився на дружину за таке до нього і до його рідні ставлення. Він у п’ятницю ввечері поїхав до своїх батьків поговорити про приїзд брата і додому від них так і не приїхав.
А ліжко, з яким він обіцяв самостійно розібратися, так і стояло в спальні, займаючи місце для нового…
А ліжко, з яким він обіцяв самотужки розібратися, так і стояло в спальні, займаючи місце для нового…
У суботу вранці привезли нове ліжко, добре, воно було в коробках і розібране, все занесли в коридор доставщики. Але так його теж залишати не можна, і тому Даша зателефонувала своєму батькові, щоб той приїхав і допоміг їй, бо Сашенька, чоловік її коханий, мабуть, десь заблукав у думках, як же і куди йому прилаштувати улюбленого брата з його сімейкою.
Дашин батько протягом години розібрав старе ліжко, домовився швидко з одним своїм знайомим і вивіз його. А також після цього приїхав, щоб зібрати нове. Коли все було зроблено, він запитав доньку.
– А що, чоловічок твій? Ручки свої береже? Не може простих чоловічих речей зробити по дому? – усміхаючись, запитав батько її.
– Та він про іншу свою сім’ю більше хвилюється, тату…
– Так? Це про яку ще сім’ю?
– Брат його приїжджає з дружиною і дітьми, ось він за них більше переживає, ніж за наше з ним життя! Йому за те, що своїх дітей уже народжувати треба, що…
– А ми з мамою тобі говорили, що ненадійний він товариш, але ти ж нам відповідала “люблю – НІмогу”!
– Була справа…
– А зараз що?
– Не знаю, тату! Уже немає впевненості в ньому ніякої, якщо раніше була, то вона з часом випарувалася!
– Не знаю, тату! Уже немає впевненості в ньому ніякої, якщо раніше була, то вона з часом випарувалася!
– Значить, розлучайся і не виносите один одному мозок! Все одно користі від вашого шлюбу немає ніякої! Він не хоче нічого для дому, для своєї сім’ї робити, все тільки для когось! Навіть ліжко вивезти за тиждень не зміг, щоб потім зібрати нове! Я вже не кажу про те, що він живе в твоїй квартирі, не бажаючи розширювати територію для дітей!
– А це ти звідки знаєш? – не зрозуміла Даша, бо сама вона про це не чула.
Коли вона з чоловіком обговорювала купівлю ще однієї квартири, більшої, то він просто з’їжджав із теми, але їй нічого такого не говорив.
– Так він сам мені сказав! Каже, мовляв, що йому і так добре, навіщо ще себе в борги вганяти якісь!
– Навіть так?
– Ну, так! Це було, коли в нього машина барахлила і він приїжджав, щоб я в ній поколупався, бо не хотів гроші платити в майстерні!
Після почутого від батька, Даша і справді задумалася про те, щоб припинити цей безглуздий шлюб. Навіщо їй такий чоловік потрібен? Але точно вона визначилася тільки в понеділок, якраз тоді, коли приїхав його брат…
Після почутого від батька, Даша і справді задумалася про те, щоб припинити цей безглуздий шлюб. Навіщо їй такий чоловік потрібен? Але точно вона визначилася тільки в понеділок, якраз тоді, коли приїхав його брат…
До цього дня Саша так і не з’явився вдома, пояснюючи це все Даші тим, що думає, як облаштувати Макара з його сім’єю. І ось у понеділок після обіду, Саша, Макар, його дружина та їхні діти, з валізами завалилися до Даші додому…
– Проходьте, розташовуйтеся! – сказав усім їм Саша. – У нас там ліжко одне зайве, зараз я переодягнуся і перетягу його у вітальню вам, а ми з Дашкою ніч свою зберемо!
– Та ні! Ми з тобою нічого збирати не будемо! Уже все зібрано, і того старого ліжка вже немає! – виходячи з вітальні, сказала Даша. – І тут ніхто не залишиться, я тобі це вже говорила, Саша!
– Сань! Ти ж казав, що все владнав, і що Даша не проти! Привіт, до речі! – привітався із Сашиною дружиною Макар.
– Даш! Перестань мене ганьбити! – тихо шепнув Саша дружині. – І як це немає ліжка!
– А ти побільше гуляй десь, я і замок зміню! – відповіла вона чоловікові. – Привіт, Макар! – кивнула вона старшому братові чоловіка.
– І що ти мені зараз пропонуєш? На підлозі їх розміщувати? Значить, вони займуть наше ліжко, а ми з тобою…
– Так! Усе! Ніхто тут не залишиться і ночувати не буде! Ти, до речі, теж, дорогий мій!
– Так! Усе! Ніхто тут не залишиться і ночувати не буде! Ти, до речі, теж, дорогий мій!
– А я казала, що ця лахудра ненадійна! – висловилася Ксенія, дружина Макара.
– А ти б ротик свій закрила, поки там є чим їжу пережовувати, милочко! І всі, дружною компанією вирушайте шукати собі інший притулок!
– Спасибі, Сань! Я ось, як знав, що не можна на тебе покластися!
Макар заткнув свою дружину, яка почала огризатися на Дашині слова, і вивів свою сім’ю з квартири. Сашко хотів щось сказати дружині, але тільки озлоблено на неї подивився і побіг слідом за СВОЄЮ сім’єю.
Даша ж, після того, як пішла вся ця дружна компанія, знову зателефонувала своєму батькові, щоб попросити його поміняти замок на дверях сьогодні, якщо, звісно, у нього є час. Але для дочки він завжди міг знайти цей час. Він дорогою до Даші заїхав у магазин, купив замок і приїхав, швидко все змінив.
А наступного дня Даша подала на розлучення, тому що Саша додому так і не прийшов за весь минулий день, так само, як і не вийшов на роботу…
Зате тепер у всіх пріоритети розставлені і кожен знає, чого хоче. Саша – догодити всім своїм родичам і хоч якось помститися Даші за таке приниження перед сім’єю брата. А Даша – знайти чоловіка, для якого на першому місці стоятиме саме вона та спільна сім’я, та ще й бажано, щоб той теж був із квартирою, бо краще шукати чоловіка одного статусу із собою, хоча це й не так просто…
