— Відчиняй, чуєш?! Бо зараз викличу ДСНС, і вони зріжуть ці замки до біса! — я щосили вдарила кулаком у двері, оббиті екошкірою.
Ключ у замку повернувся лише наполовину й уперся, ніби його щось тримало зсередини. Потім сухо клацнула засувка — та сама, якою я ніколи не користувалася.
Двері повільно подалися вглиб квартири. На порозі стояла моя молодша сестра Соломія. На її плечах теліпався мій улюблений смарагдовий халат із натурального шовку, куплений на премію в ЦУМі. Довгий поділ волочився брудною підлогою.
— Ой, Маріє, чого ти так грюкаєш? — Соломія позіхнула й притримала рукою помітно округлий живіт. — Ми, між іншим, ще спимо.
Я переступила поріг і наступила на чиїсь розтоптані кросівки зі збитими носаками. На тумбі в передпокої валялася купа рекламного мотлоху, брудні ключі й порожня пачка з-під сигарет.
У моїй улюбленій діжці з нідерландським фікусом стирчав недопалок. Сіра смужка попелу бруднила доглянуте зелене листя. Я так стиснула кулаки, що нігті боляче вп’ялися в долоні.
— Соломіє, негайно знімай халат, збирай свої речі й забирайтеся звідси. Даю вам рівно десять хвилин.
— О, юристка прийшла, — протягнув із кухні розв’язний чоловічий голос.
У дверному отворі з’явився Андрій, чоловік моєї сестри. Він стояв у сірих трикотажних трусах і тримав у руці запітнілу пляшку пива. На плечі в нього виднілася свіжа подряпина.
— Чого галасуємо? — Андрій криво всміхнувся й ковтнув просто з горла. — Ми тут, узагалі-то, на законних підставах. Про закон чула? Ти ж у нас нібито фахівчиня.
— Андрію, закрий рота, поки я тобі зуби не перерахувала, — я підійшла до нього майже впритул. — Геть із моєї квартири. Негайно.
— Не маєш права, Маріє, — Соломія образливо надула губи й сховалася за широкою спиною чоловіка. — Андрій сказав, що твоя трикімнатна величезна, а ти тут сама сидиш, як сова. А мені скоро народжувати. Хіба ми не маємо права на нормальні умови, по-родинному?
— Документик у нас є, тож видихай, господине. Ми тут не на день заселилися.
Я пройшла до своєї спальні й зачинила двері просто перед носом Андрія, який уже сипав лайкою. Серце билося так високо, ніби застрягло десь у горлі.
Розкривши ноутбук, я зайшла в електронний кабінет державних послуг. Сторінка вантажилася нестерпно довго, кожна секунда витягала з мене останні сили. Нарешті екран блимнув.
У розділі «Моє житло» світилося свіже повідомлення від МВС. Щойно я побачила рядок про свою трикімнатну квартиру, усередині все похололо.