— Вибачайте за мою корову! Знову жере так, ніби міри не знає! — голос Дмитра вдарив по святковій атмосфері різко, мов постріл.
Олена застигла з виделкою в руці. Ложка олів’є так і не опинилася в тарілці. Тоненька, крихка, від сили кілограмів п’ятдесят, вона сиділа навпроти чоловіка й відчувала, як на неї разом обернулися всі погляди.
Андрій захлинувся шампанським. Його дружина Катерина вже розтулила рота, та жодного слова не вимовила. Над столом повисла така тиша, у якій навіть вдихнути було ніяково.
— Дмитре, ти сам чуєш, що кажеш? — першим оговтався Андрій.
— А що такого? Правду вже не можна сказати? — Дмитро самовдоволено відкинувся на спинку стільця, явно насолоджуючись тим, як усіх приголомшив. — Моя дурепа знову зайве наїла. Соромно поруч із нею кудись виходити!
Обличчя Олени спалахнуло. Та не від сорому — від болю. Сльози вже підступали до очей, але вона, як завжди, стримала їх. За три роки шлюбу навчилася. Спершу плакала, потім перестала. Бо який у тому сенс?
— Та годі тобі, Дімо, — невпевнено спробував згладити напругу Сергій із протилежного краю столу. — Олена ж у тебе красуня.
— Красуня? — Дмитро голосно розсміявся. — Ти її без макіяжу бачив? Опудало! Я іноді вранці прокидаюся й думаю: хто це біля мене лежить? Звідки воно взялося?
Хтось нервово пирснув. Хтось опустив очі в тарілку. Олена підвелася повільно й обережно, ніби боялася, що розсиплеться від одного необачного руху.
— Я вийду до вбиральні, — ледь чутно промовила вона й покинула кімнату.
— Образилася! — задоволено хмикнув Дмитро. — Зараз повернеться й мовчатиме до ранку. Жінок треба тримати в рамках!
Андрій дивився на приятеля й не міг упізнати в ньому того хлопця, з яким дружив ще зі школи. П’ятнадцять років поруч — жарти, компанії, спільні свята. Дмитро завжди був веселуном, людиною, довкола якої збиралися всі. Коли він одружився з Оленою, друзі щиро раділи: гарна пара. Вона — ніжна, тиха, з великими карими очима. Він — упевнений у собі, успішний.
Та з часом усе пішло не туди. Спершу були нібито невинні «жарти». При людях Дмитро називав дружину «моєю дурненькою», «тупицею», «безтолковою». Гості незручно сміялися: мовляв, сімейний гумор, буває. Потім ці слова стали дедалі жорстокішими.
«Моя корова знову торт ум’яла!» — кричав він на весь ресторан, коли Олена замовляла десерт.
«Пробачте мою, вона ж готувати не вміє!» — казав гостям після вечері, яка насправді була бездоганною.
«Що з неї взяти? Інститут абияк закінчила, за копійки працює!» — кидав про жінку з дипломом із відзнакою, яка вчителювала в початкових класах.
Катерина легенько штовхнула чоловіка ліктем.