— Ти спускаєш гроші мого сина на всяку дурню, тож будь ласка, поясни, куди вони зникають!
Величезний телевізор, закріплений на стіні, транслював спортивний канал із вимкненим звуком. Зелене поле раз у раз спалахувало на екрані, кидаючи холоднуваті відблиски на обличчя гостей, які мовчки жували.
Дядько Остап із явним задоволенням наминав салат і час від часу косився на матч. Тітка Галина обережно торкалася серветкою куточків губ, намагаючись не втручатися в розмову.
За столом стояла густа святкова атмосфера: пахло запеченим м’ясом, спеціями й різким, дорогим парфумом свекрухи.
— Оце річ! — Марко долонею ляснув по столу, ніби вимагав уваги від усієї рідні. — Сімдесят п’ять дюймів, дядьку Остапе. Матриця найновішого покоління. Я цілий місяць підбирав, щоб удома нормально кіно дивитися, а не мружитися на старий екран. Краса!
Він із майже ніжним захватом провів поглядом по тонкій чорній рамці телевізора, а тоді машинально поправив на зап’ястку новенький смартгодинник із металевим браслетом.
— Так, Марко, молодець, — протягнула Світлана Михайлівна, підправляючи бурштинову брошку на сукні. — Усе в дім, усе для родини. Справжній господар. Не те що дехто.
Її очі промовисто ковзнули в бік кухні, де Соломія саме виймала з духовки другу порцію гарячої страви.
Соломія вдала, ніби не почула шпильки. Вона переклала картоплю на велике блюдо, витерла руки вологою серветкою й понесла частування до вітальні.
— Пригощайтеся, дядьку Остапе, — сказала вона, ставлячи блюдо посеред столу.
— Дякую, господинько, — дядько Остап одразу потягнувся по добавку. — А телевізор і справді добрячий. Мабуть, коштував чимало?
Марко лише невизначено махнув рукою й зробив ковток зі склянки.
— Та нормально, — кинув він недбало. — Для себе ж купував, не для чужих людей.
Світлана Михайлівна наколола виделкою маринований грибочок і пильно втупилася в невістку.
— От тільки одного я не збагну, Соломіє. Чому мій син горбатиться з ранку до ночі, здоров’я там залишає, а ти тільки й устигаєш розтринькувати його зароблені важкою працею гроші?
Над столом повисла важка, неприємна тиша. Тітка Галина поспіхом опустила погляд у свою тарілку, ніби раптом знайшла там щось надзвичайно цікаве.
— Світлано Михайлівно, давайте не влаштовувати виставу при гостях, — рівним голосом промовила Соломія, сідаючи на своє місце скраю столу.
— А чого це мені соромитися? — голос свекрухи відразу став гучнішим і перекрив тихе бурмотіння телевізора. — Нехай усі чують! Мій Марко крутиться, як білка в колесі. У нього вже синці під очима від тих нескінченних переробок в офісі. А ти, любонько, влаштувалася собі з усіма зручностями!
Марко втупився в екран свого смартфона останньої моделі. Він удавав, що читає якусь надважливу переписку, і принципово не збирався встрявати в жіночі сварки.
— Мамо, ну давайте потім, — пробурмотів він, навіть не підвівши очей.
— Ні вже, сину, мовчати я не збираюся!