Світлана Михайлівна з розмаху ляснула долонею по скатертині, аж виделки тихенько дзенькнули об тарілки.
— Ти в нас надто м’який, от у чому біда. А вона ще та пані модниця! Я, між іншим, бачила в передпокої твої нові зимові чоботи, Соломіє. Шкіра натуральна, підошва висока, усе як годиться. У торговому центрі такі коштують ледь не пів місячного заробітку звичайної людини!
Соломія повільно відсунула від себе тарілку. Їсти вже не хотілося зовсім.
— На чиїй шиї я, по-вашому, сиджу? — вона підвела очі й подивилася свекрусі просто в обличчя. — Я працюю.
— Ой, знаємо ми твою роботу! — пирхнула Світлана Михайлівна. — Сидиш удома в піжамі перед ноутбуком, тицяєш якісь кнопочки. Заробляєш копійки на свої дрібнички. А іпотеку хто платить? Марко! Комунальні хто закриває? Знову він!
Тітка Галина, помітно знітившись, спробувала перевести розмову в спокійніше русло й почала переставляти прибори з місця на місце.
— Світлано, ну навіщо так? Молоді самі розберуться. Сімейні гроші — справа делікатна. Та й ювілей сьогодні в Остапа, зібралися ж по-доброму посидіти. М’ясо он яке вдале вийшло…
— Галино, не втручайся! — різко обірвала сестру Світлана Михайлівна. — Я мати й маю право розуміти, куди зникають гроші з родини мого сина. Я чудово знаю, скільки нині коштує життя. А вона то доставку продуктів замовить, бо пакети їй, бачте, важко нести, то до перукарні бігає корені підфарбовувати.
Свекруха на мить замовкла, набрала повітря й міцно переплела пальці.
— Якщо витрачаєш гроші мого сина на дурниці, будь ласкава, прозвітуй. До копійки розкажи, куди спускаєш зарплату чоловіка!
Соломія перевела погляд на Марка.
Той сидів у новенькій фірмовій сорочці-поло й далі ліниво гортав стрічку новин у телефоні. Усім своїм виглядом він демонстрував, що це звичайна жіноча істерика, до якої чоловікові його рівня не личить опускатися.
— Марку, — Соломія примружилася. — Ти справді нічого не хочеш сказати своїй мамі?
Чоловік напружено смикнув плечем.
— Соломіє, ну не починай, га? Мама трохи вина випила, навіщо роздмухувати? Сядь і поїж нормально.
— Я нічого не роздмухую, — Соломія сперлася спиною об стіну. — Це твоя мама вимагає фінансовий звіт. Тут і зараз. І звинувачує мене в тому, що я розтринькую твою зарплату на власні забаганки.
— І вимагатиму! — Світлана Михайлівна переможно обвела очима притихлих гостей. — Бо мій син ходить виснажений, а ти квітнеш і пахнеш. Отже, живеш за його рахунок і горя не знаєш.
Соломія повільно засунула руку в кишеню домашніх штанів.
Вона дістала телефон і кілька разів торкнулася екрана, не відводячи погляду від свекрухи.
— Розмову закінчено, — Марко спробував підвестися з-за столу; обличчя в нього витягнулося, а на вилицях напружено заграли жовна. — Мамо, ходімо на балкон, подихаєш свіжим повітрям. Тобі тут душно.
— Сидіти! — наказала Соломія.
Її голос прозвучав різко, твердо й зовсім не схоже на прохання.