— Щоб твої родичі більше й на поріг мого дому не ступали! — вибухнула дружина й показала, на що здатна
Коли пролунав дзвінок у двері, Оксана завмерла просто посеред кухні з ополоником у руці. На плиті тихо клекотів суп, на дошці лежали наполовину нарізані овочі для салату, а на столі височіла гора немитого посуду. Вона кинула погляд на годинник: пів на дев’яту вечора. Хто б це міг бути так пізно?
— Оксаночко, відчиняй! — долинув із передпокою голос Андрія. — У мене для тебе сюрприз!
Сюрприз. Від цього слова в Оксани неприємно стиснулося всередині. Попередній Андріїв «сюрприз» трапився пів року тому: тоді він серед ночі привів додому трьох приятелів, а їй довелося о другій годині смажити картоплю й нарізати сало.
Витерши руки об фартух, Оксана пішла до дверей. На порозі стояв Андрій із широкою задоволеною усмішкою, а за його спиною тіснилися добре знайомі постаті: свекруха Ганна Сергіївна, зовиця Мар’яна з чоловіком Максимом і двоє їхніх підлітків.
— Ось так! — урочисто оголосив Андрій. — Наші приїхали погостювати на тиждень! Я ж казав, що давно їх кликав.
Оксана жодного запрошення не пригадувала. Було лише те, як Андрій колись мимохідь кинув: «Треба б родичів покликати», — але це сталося ще два місяці тому, і розмова тоді сама собою згасла.
— Добрий вечір… — ледь видавила вона й відступила вбік.
Першою до квартири зайшла свекруха. Вона одразу окинула передпокій оцінювальним поглядом.
— Що, не чекали? — фиркнула Ганна Сергіївна, скидаючи пальто. — Андрій казав, що ви зрадієте. А ми всю дорогу тряслися, чотири години автобусом їхали, уявляєш?
— Проходьте, будь ласка, — машинально промовила Оксана й дивилася, як у квартиру один за одним ввалюються родичі з сумками, пакетами та валізками, наповнюючи вечірню тишу гучними голосами.
Мар’яна без зайвих церемоній рушила просто на кухню.
— О, суп вариш? А я всю дорогу про плов мріяла. Ти вмієш готувати плов? У «Київ сльозам не вірить» такий апетитний плов показували, пам’ятаєш?
Оксана мовчки втупилася в зовицю. Плов. Зараз. О пів на дев’яту вечора, після того як вона вже дві години простояла біля плити.
— Мар’яно, може, краще завтра? — обережно запропонувала вона. — Уже пізно, та й суп майже готовий.
— Та годі тобі, — відмахнулася Мар’яна. — Ми почекаємо. Ти ж господиня, для тебе це дрібниця. Андрій казав, що ти цілими днями вдома сидиш.
Оксана працювала віддалено вебдизайнеркою, але пояснювати це було марно. Для Андрієвих родичів «працювати вдома за комп’ютером» означало одне: нічого не робити.
— Андрійку, а де ми спатимемо? — поцікавилася Ганна Сергіївна, вмощуючись на дивані. — У вас же тут, здається, тільки дві кімнати?
— Мамо, ви з Мар’яною ляжете в нашій з Оксаною спальні, — одразу почав розпоряджатися Андрій. — Ми з Оксаною переб’ємося на кухонному диванчику, а Максим із хлопцями розмістяться у вітальні.
У вітальні. У маленькій кімнаті на десять квадратних метрів, де стояли Оксанин письмовий стіл, комп’ютер і полиці з книжками. Саме там вона щодня проводила по вісім годин, створюючи дизайн-проєкти для клієнтів.
— Андрію, мені завтра треба працювати, — тихо сказала вона. — У мене терміновий дедлайн.
— Та нічого страшного, — безтурботно махнув рукою чоловік. — Один день якось витримаєш. Або встанеш раніше.
Оксана подивилася на нього: на його легку усмішку, на те, як він поплескав Максима по плечу, скинув черевики й задоволено впав у крісло. І промовчала.
Перші три дні перетворилися на нескінченний забіг без фінішу. Оксана підіймалася о шостій ранку, поки всі ще спали, й намагалася хоч трохи просунутися в роботі. Але вже о восьмій гості починали прокидатися — і в квартирі здіймався справжній гармидер.
— Оксаночко, зроби нам кави! — гукала з кімнати свекруха.
— Оксано, а ти можеш посмажити яйця з беконом? Як в американських фільмах! — підхоплювала Мар’яна.
Підлітки мовчки сиділи, втупившись у телефони, і сипали крихти на підлогу. Максим вимагав «нормальний чоловічий сніданок» — із м’ясом, смаженою картоплею та солоними огірками.
О дев’ятій Андрій ішов на роботу, на прощання цілував Оксану й казав лише:
— Ти в мене молодець, сонечко. Я знав, що ти впораєшся. Вони такі щасливі, що нарешті нас бачать!
До обіду в Оксани вже гуло в голові. Ганна Сергіївна походжала квартирою, мов ревізор, і знаходила пил у найнесподіваніших місцях.
— Оксано, коли ти востаннє мила по кутках? Тут павутиння. І під диваном, бачу, пилюки назбиралося немало. Ми хоч і простіше живемо, але чистота в нас завжди бездоганна.
Оксана стискала губи й ішла мити кутки.
Тим часом Мар’яна гортала соцмережі й раз у раз зітхала:
— Ой, як би я хотіла сходити в салон краси! Андрій казав, що у вас тут повно модних місць. Як у тому фільмі, назву забула, пам’ятаєш, де героїня до перукаря пішла? От би й мені так!
— Я можу підказати кілька адрес, — обережно почала Оксана.