— Та годі тобі! — обурено перебила її зови́ця. — Ми ж у місті майже вперше. Це ти маєш нас завезти, записати, пояснити, куди йти і що казати. А то ще обдурять або заблукаємо.
«Маєш».
Оксана дедалі частіше чула це слово.
Вона «мала» готувати саме ті страви, які гості колись бачили у фільмах. «Мала» сидіти з дітьми, поки Мар’яна з Максимом хотіли «трохи прогулятися містом». «Мала» прати чужу білизну, бо, як їй пояснювали, «ми ж родина, навіщо ці умовності».
На четвертий день, коли після вечері Оксана стояла біля мийки й відмивала посуд після чергового «замовлення» — цього разу стейка з овочами гриль, на який вона витратила дві години після роботи, — до кухні зайшла Ганна Сергіївна. Вона окинула приміщення прискіпливим поглядом і зітхнула.
— Знаєш, Оксаночко, перша дружина Андрія була значно спритніша. За годину і їсти приготує, і порядок наведе, ще й усміхається. А ти ходиш якась пом’ята, наче тебе цілий день місили.
Оксана вже відкрила рота, щоб відповісти, але вчасно стиснула зуби. Замість слів вона сильніше натиснула губкою на сковорідку й продовжила терти пригоріле дно.
На п’ятий ранок, коли вона вже вкотре за тиждень смажила сніданок на всю компанію, Мар’яна урочисто оголосила:
— Оксано, ми вирішили: сьогодні йдемо в салон краси! Мама хоче зачіску, як у тієї акторки із серіалу, я тобі вчора розповідала, пам’ятаєш? А мені манікюр, укладку і взагалі все по-людськи. Запишеш нас у найкращий, так? І, звісно, підеш із нами.
— О другій у мене онлайн-зустріч із клієнтом, — тихо сказала Оксана, перевертаючи млинці.
— То скасуй, — спокійно відрізала свекруха. — Ми тут лише на тиждень. Робота від тебе нікуди не подінеться, а ми поїдемо, і невідомо, коли ще побачимося.
— Я не можу її скасувати. Це важливий проєкт.
— Оце так егоїзм! — Мар’яна сплеснула руками. — Родичі тобі вже тягарем стали, так? Я так і думала! Андрійку, ти чуєш, що твоя дружина каже?
Андрій саме вийшов із ванної, застібаючи сорочку на ходу.
— Оксано, ну справді… Один раз можна ж перенести ту нараду. Не щодня рідня приїжджає. Зроби людям приємність.
— Я щодня роблю людям приємність, — ледь чутно відповіла вона. — Готую, прибираю, воджу всіх по магазинах, втрачаю замовлення, бо не можу нормально працювати.
— Ой, тільки не треба себе жаліти, — фиркнула Ганна Сергіївна. — Ми тобі теж допомагаємо. Максим, між іншим, учора сміття виніс.
Сміття. Один раз за п’ять днів.
— Оксаночко, не будь такою буркотливою, — Андрій нахилився й поцілував її в маківку. — Ти ж у мене добра, терпляча. Я тебе за це й люблю. Усе, мені час. Побачимось увечері.
І він пішов.
Оксана залишилася біля плити, дивлячись у вікно. Надворі стояв ясний, теплий день. Десь люди пили каву на літніх майданчиках, гуляли парками, спокійно займалися своїми справами. А вона була замкнена у власній квартирі, серед майже чужих людей, які навіть не намагалися приховати: для них вона просто безкоштовна прислуга.
Салон краси став останньою краплею. Мар’яна знайшла в інтернеті найдорожче місце, яке тільки змогла відшукати. Чотири години Оксана просиділа в задушливій зоні очікування, відповідаючи з телефона на робочі листи, і слухала, як зовиця голосно розповідала майстрині про «життя не в столиці» та про те, що «в місті всі якісь надто пихаті».
Коли настав час розраховуватися, Мар’яна раптом зробила невинні очі:
— Ой, я гроші вдома залишила. Оксано, заплатиш, а я потім віддам?
— У мене немає стільки, — збрехала Оксана, глянувши на рахунок у двадцять тисяч гривень.
— То карткою розрахуйся, — відмахнулася Ганна Сергіївна. — У чому проблема? Не збіднієш. Андрій добре заробляє, сам казав.
Оксана заплатила. Вона чудово розуміла, що цих грошей їй ніхто не поверне. Так само, як не повернули витрати за продукти минулого тижня. І за таксі триденної давності. І за квитки в кіно, куди, як потім виявилося, вона нібито «сама всіх запросила».
Коли ввечері вони нарешті повернулися додому, квартира зустріла їх безладом. Максим із дітьми дивився футбол, на дивані хрумтіли розсипані чипси, а на столі рівним рядом стояли порожні пляшки з-під пива. На кухні височіли гори немитого посуду: поки жінок не було, чоловіки вирішили «щось перекусити».
— Оксано, а що в нас на вечерю? — спитав Максим, навіть не відриваючи очей від екрана. — Ми подумали, можна шашлик. Ну, як на природі, тільки вдома. По телевізору показували, там так красиво подали.
Оксана мовчки пройшла на кухню. Подивилася на завалену мийку. На напівпорожній холодильник — купити продукти вона не встигла, бо весь день просиділа в салоні. Потім перевела погляд на годинник: пів на сьому. За годину повернеться Андрій і, звісно, чекатиме, що вечеря вже готова.
Вона відчинила морозильну камеру. Там лежав шматок свинини, який вона берегла на вихідні. Оксана дістала його, поклала на стіл і раптом абсолютно ясно зрозуміла: більше вона не може.
Просто не може.
— Оксаночко, ти чого там завмерла? — Мар’яна зазирнула на кухню.