— Куди подівся сир? Я ж учора ввечері купила цілий шматок, «Український», грамів на чотириста. Спеціально взяла для бутербродів, щоб зранку не стояти біля плити.
Оксана завмерла перед навстіж відчиненим холодильником і відчувала, як у грудях повільно закипає глухе роздратування. Від полиць тягнуло крижаним холодом, обличчя аж пощипувало, зате щоки палали. На середній полиці, де ще вчора лежав важкенький брусок сиру в жовтій обгортці, тепер самотньо притулилися лише половинка лимона та маленька баночка з рештками томатної пасти.
— Може, ти сама його з’їла й забула? — долинув із вітальні голос Андрія. Він саме перед роботою безуспішно шукав другу шкарпетку. — Або я вночі вставав… Хоча ні, я тільки води попив. Оксано, ну навіщо робити трагедію через якийсь шматок сиру? З’їли — то й з’їли.
Оксана повільно зачинила холодильник. Клацання дверцят у ранковій тиші прозвучало надто різко. Насправді справа була не в сирі. І навіть не в ковбасі, яка загадково зникла три дні тому. І не в банці дорогої розчинної кави, що спорожніла рівно наполовину за той час, поки вони обоє були на роботі. Найгірше було інше: Оксана починала сумніватися у власній пам’яті. Вона чітко пригадувала, як розкладала покупки з пакетів, як ставила все на полиці, продумуючи меню на тиждень. А потім частина продуктів щезала — тихо, непомітно, потроху.
— Андрію, я не могла за ніч ум’яти пів кіло сиру, — сказала вона, заходячи до кімнати й витираючи руки рушником. — І ти теж не міг. Ми б після такого луснули. Тут щось не так.
Андрій нарешті витягнув шкарпетку з-під дивана й, покректуючи, натягував її на ногу. Загалом він був добрим чоловіком: урівноваженим, працьовитим, без звички сваритися через дрібниці. Та була в нього одна слабкість, яку сам він уперто вважав чеснотою, — його мама, Наталія Іванівна.
— Знову ти за своє? — він підвів на дружину втомлені очі. — На що ти натякаєш? Що в нас домовик завівся? Чи що мама щось бере? Оксано, це вже смішно. Вона літня людина, має пенсію, їй вистачає. Вона заходить до нас квіти полити й кота погодувати, поки ми на роботі. Допомагає ж! А ти…
— Я нічого не стверджую, — перебила його Оксана, хоча саме це й крутилося в неї на язиці. — Просто дивно виходить. Продукти зникають саме в ті дні, коли вона буває у квартирі. Минулого вівторка — палиця сервелату. У четвер — куряче філе, яке я розморозила на відбивні. Тепер ось сир.
— Може, вона його кудись переставила? — Андрій підвівся й поправив сорочку. — Або Тишко потягнув?
— Кіт відчинив холодильник, дістав сир у вакуумній упаковці й десь заховав? Андрію, увімкни здоровий глузд.
— Добре, я вже спізнююся, — чоловік швидко поцілував її в щоку, явно прагнучи втекти від неприємної розмови. — Увечері купимо тобі той сир. Не накручуй себе. Мама — свята людина, останнє віддасть, а ти її в крадіжці підозрюєш. Соромно, Оксано.
Коли за Андрієм зачинилися двері, Оксана опустилася на стілець у передпокої. Їй і справді стало ніяково. Наталія Іванівна завжди справляла враження тихої, беззахисної старенької: старомодне пальто, в’язаний берет, нескінченні розмови про тиск і дорогі ліки. Жила вона в сусідньому будинку й мала комплект ключів від їхньої квартири — «про всяк випадок», як наполіг Андрій. Спочатку Оксана не заперечувала: зручно, якщо раптом трубу прорве або хтось забуде вимкнути праску. Та останнім часом ці візити почастішали настільки, що почали її насторожувати.
Оксана працювала бухгалтеркою у великій будівельній компанії. Її робота вимагала зосередженості, акуратності й уміння тримати цифри під контролем. Можливо, саме професійна звичка зводити кожну копійку не давала їй заспокоїтися. Вона прекрасно знала їхній сімейний бюджет. Разом з Андрієм вони відкладали гроші на нову машину, тому витрати на їжу були розписані майже до дрібниць. Але протягом останніх двох місяців ця стаття незрозуміло роздулася. Гроші зникали швидше, ніж раніше, а холодильник усе одно постійно виглядав напівпорожнім.
Того ж вечора Оксана зайшла до супермаркету. Ціни неприємно кусалися. Біля вітрини з м’ясними делікатесами вона простояла довго, вибираючи буженину. Андрій любив уранці бутерброди з м’ясом. Зрештою Оксана зітхнула й узяла менший шматок. Економити доводилося насамперед на собі: замість улюбленого йогурту — кефір, замість форелі — минтай.
Удома вона розклала покупки по місцях. Цього разу Оксана вирішила перевірити свої підозри. Дістала маркер і поставила крихітні, майже непомітні цятки на дні баночки з дорогим паштетом і на пачці вершкового масла. Усе це скидалося на дурнувату дитячу шпигунську гру, але їй було необхідно дізнатися правду.
Наступні два дні минули тихо: Наталія Іванівна до них не навідувалася.
