Подавши заяву на розлучення, колишній чоловік був певен, що залишить дружину без грошей і даху над головою, та на нього чекала несподіванка.
Оксана вже хвилин десять водила рушником по тих самих чашках. Думки збилися в тугий клубок, пальці тремтіли так, що порцеляна ледь не вислизала з рук. У вухах досі звучав рівний, майже байдужий голос Андрія:
«Я подав на розлучення. Будинок залишиться мені, гроші також. Ти ж сама розумієш: усе оформлено на мене».
Тридцять два роки разом. Ціле життя. І воно, виходить, перекреслювалося однією фразою. Він навіть не дочекався вечері, не сів навпроти, не пояснив по-людськи. Просто кинув це між іншим, складаючи документи до портфеля.
Телефон здригнувся на столі. Дзвонив син.
— Мамо? Як ти? — у голосі Дмитра відчувалася тривога.
— Нормально, — Оксана насилу проковтнула клубок у горлі. — Усе добре.
— Мені батько телефонував. Це правда?
— Так.
— Господи, мамо, як ти можеш так спокійно говорити? Він же… він із тобою розлучається!
— А що мені робити, Дмитрику? Кричати? Битися в істериці?
Вона поставила чашку на полицю. Тридцять два роки розставляла їх за розміром, бо Андрій не терпів безладу.
— Він сказав, що будинок і рахунки належать йому, — тихо додала вона.
— Що?! Та як він сміє! Ви ж усе наживали разом!
— Разом… — Оксана гірко всміхнулася. — Тільки записано все на нього, сину.
У двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Віра — єдина подруга, яка не віддалилася за всі ці роки, попри замкнений спосіб життя Андрія.
— Оксаночко! — Віра міцно притиснула її до себе. — Уже весь під’їзд говорить. Це ж треба… оце твій чоловік утнув!
— Звідки ви дізналися? — спромоглася лише запитати Оксана.
— Людмила з другого під’їзду бачила його з молодшою жінкою. Вони квартиру в новобудові дивилися. А він їй сказав: «Після розлучення сюди переїдемо».
Оксана сперлася плечем об стіну. Усередині наче щось обірвалося.
— Тобто в нього… хтось є?
— Ти не знала? — Віра перелякано прикрила рота долонею. — Ой, яка ж я дурна…
Тієї ночі Оксана так і не заснула. Вона перебирала старі фотографії. Ось їхнє весілля: проста біла сукня, щасливе обличчя, очі сяють. Ось перша відпустка: море, сонце, безтурботність. Ось маленький Дмитро, ще зовсім кумедний, із розкуйовдженим волоссям. А за останні п’ять років спільних знімків майже не було. Лише Андрій — на презентаціях, у відрядженнях, серед чужих людей.
Уранці вона помітила: сейф у його кабінеті відчинений. Документів не лишилося. Він забрав усе. Навіть папери на будинок, який вони будували разом. Оксана добре пам’ятала, як носила цеглу, як годинами вибирала шпалери, як віддавала свою вчительську зарплату до копійки…
— Ні, так просто я не здамся, — сказала вона власному відображенню в дзеркалі.
В адвокатській конторі було прохолодно й пахло кавою.
— Мене звати Наталія Ігорівна, — представилася юристка. — Розкажіть усе по порядку.
Оксана говорила уривками, часто замовкала, збираючись із силами.
— Я завжди думала… ми ж сім’я… Я ніколи не придивлялася до паперів…
— Так роблять багато жінок, — співчутливо кивнула Наталія Ігорівна. — Але є важливий момент. Навіть якщо майно оформлене на чоловіка, усе, що придбано під час шлюбу, за законом ділиться порівну.
— Справді? — Оксана різко підвела голову. — Але він запевняє…
— А що йому ще казати? — ледь усміхнулася адвокатка. — Звісно, він наполягатиме, що все його. Це доволі типова історія. У вас залишилися якісь документи? Чеки? Розписки?
Повернувшись додому, Оксана перетрусила всі шафи й коробки. У старій картонній течці вона знайшла рахунки за будівельні матеріали для дому, а ще розписки, які Андрій підписував, коли «тимчасово позичав» у неї гроші на справу. Вона зберегла це все майже випадково, сама не розуміючи навіщо. Учительська звичка — усе фіксувати й нічого не викидати.
Телефон задзвонив знову.
— Що ти виробляєш? — голос Андрія був холодний, мов лід. — Уже до адвоката побігла?
— Звідки ти знаєш?..
— Не має значення. Послухай, Оксано, — тон його раптом став м’якшим. — Навіщо нам ця війна? Давай розійдемося спокійно. Я залишу тобі трохи грошей на перший час.
— Трохи? — Оксана стиснула телефон так, що побіліли пальці. — А як же половина будинку? І наш спільний бізнес?