— Бабусю, вас до дверей провести? — уїдливо кинула продавчиня, змірявши мене поглядом від черевиків до зачіски. — У нас одяг не для пенсіонерок. Може, вам краще на базар?
Я стояла біля скляної вітрини з сукнями. У руці тримала сумку, куртка була перекинута через плече. Дівчина за прилавком дивилася на мене так, ніби я була чимось неприємним, що випадково опинилося в дорогому салоні.
— Я лише хочу подивитися, — відповіла я рівно.
— Ага, подивитися, — презирливо пирхнула вона. — Знаємо ми таких відвідувачок. Спершу переміряють пів магазину, усе помнуть, а потім підуть з порожніми руками. Це бутик, якщо ви не помітили. Не секонд-хенд.
На вигляд їй було років двадцять вісім. Обтисла чорна сукня, яскравий манікюр, підборіддя гордо підняте, на обличчі — самовдоволена зверхність. На бейджі біля грудей було написано: Соломія.
Мені мимоволі спало на думку, що вона навіть не здогадується: місяць тому я придбала не лише цей бутик, а й усе приміщення, у якому він розташований. І зараз ця дівчина хамить власній керівниці.
— Можна глянути ваші нові моделі? — поцікавилася я, показавши на стійку із сукнями.
— Новинки? — Соломія повільно пройшлася вздовж вітрини, удавано поправляючи вішалки. — Бабусю, ви впевнені? Тут усе недешеве. Дуже недешеве. Може, вам краще підійти до товарів зі знижкою? Там якраз є щось простіше.
Я ступила ближче й узяла з вішалки синю сукню. Тканина була м’яка, приємна на дотик, схожа на шовк, крій — стриманий і класичний. Річ справді якісна.
— Скільки вона коштує? — запитала я.
Соломія кинула погляд на цінник і криво всміхнулася.
— Шістдесят вісім тисяч гривень, — протягнула вона. — Але вам немає сенсу навіть придивлятися. Це явно не ваш бюджет.
Я нічого не сказала. Просто тримала сукню в руках, уважно оглядала шви, перевіряла обробку й посадку тканини. Ціна була виправданою. Можливо, така річ могла б коштувати навіть більше.
— Я хотіла б її приміряти, — промовила я.
— Ви серйозно? — Соломія здивовано підняла брову. — Ви точно розумієте, що якщо забрудните або порвете, доведеться викупити? У нас із цим суворо. Шістдесят вісім тисяч гривень ніхто вам не пробачить.
— Розумію, — спокійно кивнула я.
— Ну, як знаєте, — продавчиня знизала плечима. — Тільки якщо передумаєте купувати, кажіть одразу. Не витрачайте мій час даремно. У мене, між іншим, скоро обід.
Вона зняла сукню з вішалки й простягнула мені недбало, майже так, ніби подавала ганчірку для підлоги.
— Примірювальна там, — кивнула Соломія в бік кутка. — І з блискавкою обережніше. Вона італійська, делікатна.
Я взяла сукню й зайшла до примірювальної. Зачинила двері, зняла свій одяг і надягла її. Сукня сіла бездоганно. Синій відтінок підкреслив очі, фасон вдало приховав усе зайве, а довжина виявилася саме такою, як треба. Я кілька разів повернулася перед дзеркалом. Гарна річ. Добре пошита. Варто було заплатити за неї ці гроші.
Коли я вийшла, Соломія сиділа за стійкою, гортала журнал і жувала гумку. Вона навіть не одразу підвела очі.
— Ну як? — запитала я.
Дівчина ліниво відірвалася від сторінки й окинула мене байдужим поглядом.
— Загалом непогано, — протягнула вона. — Для вашого віку навіть пристойно. Хоча виріз, чесно кажучи, занадто сміливий. У п’ятдесят років уже не варто так демонструвати себе. Зморшки на шиї, знаєте, нікого не прикрашають.
Мені п’ятдесят чотири. Так, зморшки є. Але я їх не соромлюся. Я прожила їх, заробила, вистояла. Кожна з них — це рік праці, досвіду й подоланих труднощів.
— Я беру цю сукню, — сказала я.
Соломія відклала журнал і випросталася.
— Справді? — у її голосі прозвучало неприховане здивування. — Ви точно пам’ятаєте, скільки вона коштує?
— Шістдесят вісім тисяч гривень, — повторила я. — Так, я знаю.
Продавчиня підвелася, підійшла ближче й примружилася, розглядаючи мене вже з іншим, настороженим інтересом.
— Хм, — протягнула вона. — А чим розраховуватися будете? Пенсією частинами? Чи онуки скинулися?
Я дістала з сумки картку й поклала її на стійку.
— Ось цією.
Соломія взяла картку, покрутила її в пальцях. Помітила чорний пластик і знак преміального банкінгу. На її обличчі з’явилася насмішкувата гримаса.
— О, чорна картка, — сказала вона з відвертим сарказмом. — Мабуть, багатого чоловіка підчепили? Чи якийсь щедрий покровитель допомагає? Вона зробила коротку паузу, ніби збиралася додати ще щось особливо дошкульне.