— …у ваші роки й дідусь згодиться, аби тільки гаманець відкривав.
Я промовчала. Лише дивилася на неї рівно й без поспіху, чекаючи, коли вона нарешті проведе оплату. Пальці в мене не тремтіли, голос не зривався. Я добре розуміла: ще кілька хвилин — і її зверхність зіткнеться з тим, чого вона зовсім не очікує.
— Ну гаразд, зараз побачимо, — Соломія вставила картку в термінал. — Перевіримо, чи там справді є гроші, чи це просто шматок пластику для показухи. Такі тепер і в підземних переходах продають.
Термінал коротко пискнув. Платіж пройшов.
Соломія витягла картку, глянула на чек, і її обличчя скривилося так, ніби вона щойно розкусила кислий лимон.
— Тримайте, — буркнула вона, повертаючи мені картку разом із чеком. — Ідіть перевдягайтеся. Сукню запакую.
Я зайшла назад до примірочної, акуратно зняла сукню й знову вдягнула свій одяг. Коли вийшла, покупка вже лежала у фірмовому пакеті. Соломія навіть не спробувала зобразити усмішку чи сказати бодай формальне «дякуємо».
— Ось, забирайте, — вона простягнула пакет через стійку так, наче віддавала щось зайве. — Заходьте ще, якщо пенсія дозволить. Або якщо дідусь знову підкине грошей.
Я взяла пакет, але не поспішала йти. Уважно подивилася на дівчину.
— Соломіє, — сказала я спокійно, без натяку на роздратування. — Давно ви працюєте в цьому бутику?
Вона насупилася й схрестила руки на грудях.
— А вам яке до того діло?
— Просто хочу знати.
— Три роки, якщо вже так цікаво, — відрізала продавчиня. — Три роки тут стою. І що з того?
— Отже, три роки, — повільно кивнула я. — Зрозуміло. А власника цього бутика ви знаєте?
Соломія невдоволено скривилася, ніби саме запитання здалося їй безглуздим.
— Звісно, знаю. Раніше господинею була Марія Сергіївна. Потім вона комусь усе продала. Нову власницю я жодного разу не бачила. Усі справи веде керуюча, Ольга Петрівна. А вам навіщо це?
— Де зараз Ольга Петрівна? — уточнила я.
— На складі. Приймання товару проводить, привезли нову партію. А що, скаржитися надумали? — Соломія зневажливо всміхнулася. — І на що саме? Я вам нічого поганого не зробила. Сукню продала, оплату прийняла. Усе за правилами.
— Покличте її, будь ласка, — попросила я.
— Та навіщо вам керуюча? — продавчиня демонстративно закотила очі. — Ольга Петрівна зайнята. У неї справ вистачає. Їй ніколи з кожною бабусею розмови вести.
— І все ж покличте.
Соломія фиркнула, але телефон дістала. Набрала номер і, не відводячи від мене сердитого погляду, промовила:
— Олю, тут одна клієнтка вимагає з тобою поговорити. Так, просто зараз. Прийди, будь ласка, бо стоїть і не йде. У залі, біля стійки. Добре.
Вона скинула виклик і подивилася на мене з викликом.
— Зараз прийде. Тільки дарма ви це затіяли. Я нічого такого не казала. І взагалі я з клієнтами чемна. Можете хоч у кого спитати.
Я не стала відповідати. Стояла біля стійки, тримаючи пакет із сукнею, і дивилася у вікно. За склом падав сніг, люди поспішали тротуаром у своїх справах. Звичайний зимовий день. Звичайний магазин. Та вже за мить у цьому звичному порядку все мало змінитися.
Приблизно за хвилину з підсобного приміщення вийшла жінка років сорока п’яти. На ній був строгий сірий костюм, у руках — папка з документами, на обличчі — втомлена зосередженість. Ольга Петрівна. Керуюча.
Ми бачилися з нею лише раз — місяць тому, коли я підписувала документи про купівлю бутика. Але вона мене не впізнала. Тоді я була в окулярах, із волоссям, зібраним у тугий пучок, у темному діловому костюмі. Тепер же на мені були джинси, м’який светр, волосся вільно спадало на плечі, а легкий макіяж робив обличчя зовсім іншим. Образ змінився настільки, що впізнати мене було справді непросто.
— Добрий день, — ввічливо, хоч і насторожено промовила Ольга Петрівна. — Чим можу вам допомогти?
— Добрий день, — відповіла я. — Скажіть, будь ласка, Соломія завжди дозволяє собі так розмовляти з покупцями?
Керуюча насупилася й одразу перевела погляд на продавчиню.
— Що сталося? Соломіє, були якісь труднощі?
— Жодних труднощів! — різко озвалася та. — Я нормально з нею говорила! Вона просто чіпляється!
Я спокійно подивилася Ользі Петрівні просто в очі.
— Вона назвала мене бабусею й запропонувала провести до виходу, наче сама моя присутність у цьому бутику була для неї недоречною.