— За тиждень приїде моя сестра з чоловіком, а ще племінники зі своїми родинами. Я вже всім повідомила: будинок біля моря тепер наш, сімейний, — буденно заявила свекруха, розкладаючи свої речі в шафі господарської спальні.
Оксана застигла з чашкою у руці. Кава, яку вона щойно пила, раптом стала гіркою.
— Вибачте… як це — «приїдуть»?
— Восьмеро людей. Ти не хвилюйся, якось умістимося. Дітям корисне морське повітря.
Оксана мовчки дивилася на жінку, яка ще рік тому називала цей дім халупою й насміхалася з її бажання будь-що його зберегти. А тепер свекруха вправно перевішувала сукні, ніби давно мала тут власну кімнату. На ліжку вже лежали її косметички, на тумбочці з’явилася рамка з фотографією онуків. Крізь нові вікна, за які Оксана віддала останні заощадження, лилося сонце. У кімнаті пахло морем і трояндами, посадженими нею навесні власноруч.
Старенький будиночок біля моря дістався Оксані від бабусі. Та щойно бабусі не стало, на спадщину несподівано заявили права далекі родичі, яких у родині не бачили багато років.
— Вони навіть на похорон не приїхали, — обурювалася тоді Оксана, розповідаючи все чоловікові. — А тепер раптом згадали, що ми рідня!
— Може, справді краще відступити? — обережно сказав Тарас. — Стільки сил і нервів змарнуєш…
Суди тягнулися майже два роки. Оксана збирала довідки, їздила на засідання, платила юристам і майже безперервно вислуховувала глузування.
Найбільше в цьому старалася свекруха.
— Та покинь ти той сарай. Він і без суду скоро розсиплеться, — кидала вона за недільним обідом.
— Це пам’ять про бабусю, — намагалася пояснити Оксана.
— Пам’ять можна тримати й у фотоальбомі. Краще б ви більшу квартиру придбали.
— Мамо, ми так вирішили, — заступався Тарас, хоч звучало це не надто впевнено.
— Тільки гроші адвокатам носиш. Скільки вже викинула? П’ятдесят тисяч гривень? Сто?
Дехто з чоловікової рідні також вважав Оксану впертою та жадібною. На родинних застіллях раз у раз лунали шпильки про «будинок-привид» і «замки з піску».
Та попри все вона виграла справу.
Коли всі папери нарешті були оформлені, Оксана з Тарасом поїхали подивитися на спадщину. Будинок виявився занедбаним, зате міцним, із вікнами, з яких відкривався просторий морський краєвид.