На подвір’ї росли старі сосни, і від їхнього запаху повітря здавалося ще свіжішим, солонішим, по-справжньому приморським.
— Знаєш, тут і справді гарно, — нарешті визнав Тарас, повільно обходячи ділянку й роззираючись навколо.
Після тієї поїздки вони вже не сумнівалися: будинок продавати не будуть. Занадто багато сил Оксана поклала, щоб він дістався їй законно, і тепер відмовитися від нього здавалося майже зрадою самої себе.
Наступний рік минув у постійному ремонті. Тарас узявся за дах, замінив старі рами, лагодив усе, що скрипіло, текло або трималося на чесному слові. Оксана ж поринула в облаштування саду, вибір меблів, тканин, світильників і дрібниць, без яких дім не стає домом.
Мало-помалу занедбана будівля змінилася до невпізнання. Те, що колись здавалося чужим і похмурим, перетворилося на тепле, світле місце для відпочинку.
Уперше за багато місяців Оксана відчула: вона не просто втомилася боротися — вона перемогла.
Улітку вона виклала в соцмережі кілька світлин.
Біла веранда, на якій стояли плетені крісла з м’якими подушками.
Гамак, натягнутий між соснами, де ввечері так добре лежати з книжкою.
Рожеві кущі біля хвіртки — ціла квітуча доріжка з різних сортів.
І захід сонця над морем, сфотографований просто з їхньої тераси.
Під дописом швидко з’явилися десятки захоплених коментарів. Подруги розпитували, що це за готель і як туди потрапити. Колеги не могли повірити, що такий куточок належить самій Оксані.
За кілька днів пролунав несподіваний дзвінок від свекрухи.
Говорила вона незвично лагідно, майже солодко.
— Оксаночко, бачила твої фотографії. Який же чудовий будиночок у вас вийшов!
— Дякую, — обережно відгукнулася Оксана.
— Просто не впізнати! Наче сторінка з журналу про інтер’єри. Треба буде якось приїхати, глянути на це ваше диво на власні очі.
— Так, звісно… колись.
— А море далеко?
— П’ять хвилин пішки.
— Прекрасно! Ну, цілую. Тарасові передавай вітання!
Щойно розмова урвалася, Оксану кольнуло неприємне передчуття. За три роки шлюбу вона вже навчилася вловлювати найменші відтінки в голосі свекрухи. Надто різкою була ця зміна: ще недавно — зневага й насмішки, а тепер — захват і ніжність.
Минув тиждень, і тривога справдилася.
Свекруха з’явилася на порозі з двома величезними валізами. Таксі встигло від’їхати ще до того, як Оксана відчинила двері. Вона стояла в кухонному фартуху, тримаючи в руці вінчик, бо саме збивала білки для безе.
— Мамо? Ви ж не попереджали…
— Хотіла зробити вам сюрприз! — свекруха дзвінко цмокнула її в щоку й одразу пройшла всередину.
До будинку вона зайшла так упевнено, ніби мешкала тут від самого початку. Спокійно скинула туфлі, поставила сумочку на столик у передпокої й рушила оглядати кімнати.
Вона торкалася фіранок, прискіпливо вдивлялася в меблі, перевіряла, наскільки м’які дивани, і час від часу схвально кивала.
Ремонт похвалила тоном людини, яка вважає себе великою знавчинею.
— Шпалери вдало підібрали. І плитка у ванній гарна, зі смаком.
А потім, ніби це вже давно було вирішено, спокійно оголосила:
— Я надумала провести тут усе літо. Морське повітря в моєму віці дуже корисне.