Марія з лютим завзяттям запихала до дорожньої сумки банки з домашніми закрутками. Кухня була схожа на тимчасовий склад перед евакуацією: на столі тіснилися пакети, термос, аптечка й усяка дрібнота для поїздки. Антон стояв біля одвірка, схрестивши руки на грудях, і дивився на дружину з роздратуванням, яке навіть не дуже намагався приховати.
— Знову ця каторга, — крізь зуби кинув він. — Нормальні люди їдуть до моря, а я маю, як наймит, поливати грядки й годувати комарів.
Марія промовчала. Вона давно звикла: будь-яку поїздку на дачу чоловік сприймав так, ніби його особисто принизили. Колись вона ще пояснювала, просила, доводила. Тепер економила сили й просто не відповідала.
До кухні велично зайшла Тетяна Михайлівна. Свекруха ковзнула очима по сумці, невдоволено стиснула губи й одразу витягла звідти банку розчинної кави.
— І навіщо ти це тягнеш? На дачі свіже повітря, природа, а вона отруту із собою пакує. Я тобі трав’яний збір поклала — м’ята, материнка. І для кольору обличчя корисно, і нерви заспокоює. Антошику, ну скажи їй хоч ти.
— Мамо, облиш, — буркнув Антон. — Нехай робить, що хоче.
Та Марія помітила, як він скосив погляд на мобільний, що лежав на підвіконні. Телефон завібрував, екран спалахнув. Антон різко схопив його й вийшов у коридор, щільно причинивши за собою двері.
Марія насторожилася. Останніми тижнями чоловік поводився дивно: повертався пізно, ховав телефон, а вчора вона випадково побачила в його кишені чек із дорогого ресторану, хоча він запевняв, що був на нараді. Вдаючи, ніби перекладає пакети, Марія безшумно підійшла ближче до дверей.
Крізь тонку дерев’яну вставку долинув його голос — м’який, ніжний, майже воркотливий, зовсім не схожий на той сухий тон, яким він розмовляв удома.
— Світланко, я скучив. На вихідних приїду. Дача буде повністю наша, мати допоможе. Документи майже готові, не хвилюйся. Усе переоформимо. А з цією… розберемося. Вона й гадки не має.
У Марії всередині наче щось обірвалося. Вона відсахнулася від дверей і на ватяних ногах повернулася до столу. Серце билося так гучно, що стукіт віддавав у скронях. За хвилину Антон знову з’явився на кухні, ледь усміхаючись кутиком губ.
— З роботи телефонували, проблеми зі звітністю, — недбало пояснив він.
— Зрозуміло, — тихо сказала Марія й узялася складати рушники, хоча пальці тремтіли так, що тканина вислизала з рук.
Уночі вона не склепила очей. У голові раз по раз спливали уривки підслуханої розмови: «Світланко», «переоформимо», «розберемося». Отже, коханка. Отже, за її спиною готують якусь аферу з дачею. І свекруха не просто в курсі — вона допомагає. Марія стиснула кулаки. Її вважають ніким, зайвою річчю, яку можна мовчки прибрати з дороги. Що ж. Побачимо, хто зрештою сміятиметься.
Уранці, щойно Марія зайшла на кухню, до неї одразу причепилася Тетяна Михайлівна.
— Марійко, ти сьогодні така бліденька. Погано спала? А я, ніби відчувала, м’яти тобі заварила. Випий — і вся дурість із голови вивітриться.
Вона простягнула чашку з каламутним настоєм. Марія відсунула її вбік.
— Дякую, чай вип’ю трохи пізніше.
— Яке ще пізніше? Пий зараз. Тобі про здоров’я думати треба, ти ж і народжувати ще як слід не пробувала. А з таким ставленням нічого й не вийде. Антошик он як стомлюється, йому спокій потрібен, а ти все десь бігаєш у своїх справах. Учора вечерю знову пересолила. Добра дружина чоловіка береже, а не гасає невідомо де.
Саме цієї миті на кухню зайшов Антон. Свекруха промовисто глянула на нього, ніби чекала підтримки.
— Антошику, ти тільки подивися на неї. Свою гидку каву літрами хлище, а потім на серце скаржиться. Хоч би про сім’ю подумала.
— Мамо, досить уже, — Антон позіхнув. — Марія старається, я ж бачу.
— Старається? Ой, не сміши мене. У таких усе старання — напоказ. А справжня жінка мовчки робить своє і чоловікові в очі зазирає.
Марія міцно стиснула зуби. Свекруха відверто промацувала ґрунт, перевіряла, скільки образ вона здатна проковтнути без спротиву. Та в її погляді було ще дещо — холодне, уважне, розважливе. Вона знала. Напевно знала про наміри сина й уже наперед смакувала фінал.
Коли Антон пішов у душ, Марія взяла свій телефон і набрала Оксану. Оксана працювала в тій самій компанії, що й Антон, у бухгалтерії, і мала одну особливість.