— А куди поділася вся ковбаса? Я ж просив залишити мені на сніданок!
Голос Артема прокотився вузьким коридором, ударився об дзеркало й розтанув десь біля дверей спальні. Оксана стояла у ванній біля пральної машини й мовчки розвішувала ще вологі сорочки чоловіка. Вона повільно розгладжувала тканину пальцями, ніби разом зі складками намагалася вирівняти й власне роздратування.
— Тату, ви взагалі в магазин ходите? — не вгамовувався пасинок, грюкаючи полицями майже порожнього холодильника. — Тут лише квашена капуста та якась банка варення. Нам із Мартою нічого їсти!
У передпокої почувся важкий крок Сергія. Він, як завжди, намагався погасити будь-який конфлікт, особливо коли справа стосувалася його єдиного сина.
— Артеме, ну чого ти зранку галасуєш? — м’яко мовив він. — Оксана вчора повернулася пізно, не встигла заїхати до супермаркету. Я зараз швидко зберуся, куплю хліба й сосисок. Марта ще спить?
— Спить. У неї ж зміна в кав’ярні тільки після обіду, — буркнув Артем і з гуркотом зачинив дверцята холодильника. — Просто треба попереджати, що вдома порожньо. Ми б учора замовили доставку. А тепер мені їхати на роботу голодним.
Оксана повісила останню сорочку, витерла руки жорстким рушником і вийшла на кухню. Картина була знайома до болю. На столі — дві брудні чашки з присохлими кавовими патьоками, тарілка з крихтами та ніж, покинутий просто на стільниці, зі слідами масла. У мийці височіла вчорашня гора посуду. Сковорідка, де вона напередодні залишила тушковану картоплю з м’ясом, тепер блищала пустим, трохи підгорілим дном. Страву доїли. Помити за собою не спромоглися.
Не сказавши ні слова, Оксана відкрила кран і взяла губку. Тепла вода зашуміла, змиваючи залишки соусу та жиру. Сергій ніяково переступав у потертих домашніх капцях.
— Оксано, не хвилюйся, я сам усе вимою, — поспішив він до раковини. — І до магазину збігаю. Тобі ж сьогодні звіти здавати, йди спокійно збирайся.
— Я впораюся, Сергію, — рівним, майже безбарвним голосом відповіла вона, відтираючи засохлий жир. — Якщо ти зараз станеш мити, запізнишся в автосервіс. А Артемові передай: ковбасу вони з Мартою з’їли вчора близько опівночі. Я чула, як вони чай пили й телевізор дивилися.
Сергій глянув на сина, який саме взував кросівки.
— Артеме, це правда, ви ж учора доїли.
— Ми взяли по два шматочки! — огризнувся той. — Там була ціла палка. Гаразд, я побіг. Тату, перекинь мені на картку п’ятсот гривень, перекушу в їдальні. До зарплати ще тиждень.
Сергій без заперечень дістав телефон і зробив переказ. Грюкнули вхідні двері. Квартира занурилася в тишу, яку порушував лише шум води.
Оксана дивилася, як мильна піна зникає у стоку, і відчувала, як усередині стискається холодна пружина. Вона почала закручуватися три місяці тому, коли Сергій одного вечора прийшов на кухню з винуватим обличчям і завів непросту розмову.
Тоді Артем щойно почав жити з Мартою. Вони орендували маленьку кімнату на околиці міста й будували плани на самостійне життя. Але господиня раптово вирішила продати квартиру, і молоді залишилися без даху над головою за тиждень до Нового року. На новий завдаток коштів не було.
Сергій тоді благав пустити їх тимчасово. Трикімнатна квартира належала Оксані — вона придбала її ще до шлюбу, вклавши всі заощадження, гроші від продажу бабусиного будинку та роками виплачуючи чималий кредит, відмовляючи собі в багатьох речах. Це було її укріплення, її особистий простір, облаштований до дрібниць за власним смаком.
— Оксано, це ж максимум на місяць-два, — переконував Сергій, зазираючи їй у вічі. — Вони назбирають на завдаток і з’їдуть. Артем працьовитий, Марта теж підробляє. Нам не заважатимуть. Спальня ж пустує. Не на вокзал же їх відправляти.
Оксана не любила конфліктів і вміла співчувати. Зрештою, це син її чоловіка. Родині слід допомагати. Вона погодилася.
Перші два тижні все виглядало пристойно. Молоді поводилися тихо, Марта навіть кілька разів вимила підлогу в коридорі, а Артем без нагадувань виносив сміття. Та вдячність швидко поступилася звичці.
Квартира поступово змінювалася. У ванній полиці заполонили баночки, маски й скраби Марти, відтіснивши скромний крем Оксани на край умивальника. У передпокої постійно лежало розкидане взуття. Але найболючіші зміни відбулися на кухні й у сімейному бюджеті.
Оксана працювала старшою бухгалтеркою. Робота вимагала максимальної зосередженості, зате й оплачувалася гідно. Сергій був механіком — заробляв менше, але стабільно. До появи «тимчасових» мешканців вони жили без надмірностей, та й без потреби рахувати кожну копійку: відкладали на літню відпустку, купували якісні продукти.
Після переїзду Артема з Мартою витрати на харчі зросли майже втричі. Апетит у молодих був чудовий, а от бажання долучатися до спільних витрат — нульове.
Оксана пригадала розмову тижневої давнини. Вона дочекалася, коли молоді підуть у кіно, розклала на столі чеки з супермаркету та відкрила банківський застосунок із квитанціями за комунальні послуги.
— Сергію, подивися на ці цифри, — втомлено сказала вона, показуючи роздруківки. — Рахунки за воду зросли утричі. Марта щодня лежить у ванні по годині. Світло в їхній кімнаті горить до півночі. Але найбільше — продукти. Я через день залишаю в магазині кілька тисяч гривень. Вони беруть усе, що бачать, навіть не питають. Учора я купила кілограм доброї яловичини, хотіла сьогодні зробити відбивні. Повертаюся — м’яса немає. Марта вирішила «поекспериментувати» й запекла його з ананасами за рецептом з інтернету. У результаті м’ясо жорстке, майже ніхто не їв, а духовку я відмивала цілу годину.
Сергій тоді лише зітхнув і лагідно стиснув її долоню.
— Оксано, вони ж молоді, тільки вчаться жити. Артем отримує копійки в тому сервісі з ремонту телефонів. Марта — студентка. Як я з них вимагатиму гроші? Це ж моя дитина. Потерпи ще трохи, вони скоро з’їдуть.
Та жодних ознак переїзду не було. Оксана бачила, як Марта регулярно поверталася з пакетами з магазинів одягу, вихваляючись новою сумочкою чи брендовою косметикою. Артем оновив відеокарту в комп’ютері. На власні забаганки кошти знаходилися завжди. На участь у спільних витратах — ні. І від цього холодна пружина всередині стискалася дедалі сильніше, передвіщаючи розмову, яка рано чи пізно мала відбутися.
