Оксана спробувала заперечити, хоча слова давалися їй важко:
— Але ми ж цього не обговорювали… У нас були свої плани…
Свекруха тільки нетерпляче відмахнулася, наче йшлося про якусь дрібницю.
— Не будь такою скупою. Будинок просторий, усім знайдеться де розміститися.
І, не чекаючи відповіді, вона вже покотила валізу в бік спальні господарів. Оксана кинулася слідом, відчуваючи, як у грудях піднімається тривога.
Та на цьому сюрпризи не закінчилися.
— До речі, я вже всім нашим розповіла про ваш будинок, — між іншим додала свекруха. — Вони просто в захваті!
— Кому саме ви розповіли? — Оксана відчула, ніби підлога вислизає з-під ніг.
— Та всім. Сестрі, племінникам. Вони ж так давно не були біля моря.
Незабаром з’ясувалося, що свекруха встигла пообіцяти безкоштовний відпочинок одразу кільком родинам. Уже за тиждень мали приїхати її сестра з чоловіком, двоє дорослих дітей зі своїми половинками та двоє онуків.
Разом — восьмеро людей.
І жоден із них навіть не поцікавився, чи згодні господарі.
Ба більше, свекруха вже встигла розписати, хто де житиме. Спальню Оксани й Тараса вона залишила собі. Дитячу кімнату призначила для родичів із дітьми. Гостьову — для другої пари.
— А ми з Тарасом тоді де маємо спати? — тихо, майже без сили, запитала Оксана.
— На веранді можна поставити розкладачку. Або у вітальні на дивані переночуєте. Не вередуй, це ж ненадовго.
Увечері повернувся чоловік. Оксана почула знайомий гуркіт двигуна й визирнула у вікно. Тарас ставив машину під соснами, зморений після довгого робочого дня.
Свекруха першою поспішила до дверей, дорогою поправляючи складки на сукні.
— Тарасику! — вигукнула вона, обіймаючи сина. — Уявляєш, я хотіла тільки зібрати родину разом, а твоя дружина вже скандал влаштувала. Родичів не пускає!
Оксана нічого не сказала. Вона мовчки дістала телефон і простягнула його чоловікові. На екрані було відкрите повідомлення в сімейному чаті, надіслане ще вранці:
«Приїжджайте всі. Будинок великий. Місця вистачить. Оксана тільки рада гостям».
Тарас перечитав листування. Його обличчя поволі ставало дедалі похмурішим. Нарешті він підвів погляд на матір.
— Ти запросила людей, навіть не спитавши нас?
— А що тут такого? — свекруха знизала плечима.
— Ти ще й кімнати між ними розподілила?
— Звісно. Хтось же мав усе організувати.
— Навіть нашу спальню?
— І що з того? Мені потрібне зручне ліжко, у мене спина болить.
Було видно, що свекруха зовсім не чекала від сина таких запитань. Вона звикла, що Тарас зазвичай погоджується з нею без зайвих суперечок.