У передпокої стояв важкий запах смаженого бекону й давно не митого тіла. На килимку безладно валялися брудні жіночі черевики, а з підошов на плитку натекла каламутна сіра калюжка. З кухні долинало голосне плямкання, змішане з гудінням телевізора.
Оксана скинула взуття, повісила пальто й на мить заплющила очі. Після зміни ноги нили так, ніби їх налили свинцем. Їй хотілося лише чашки гарячого чаю, тиші й хоча б пів години без чужих голосів.
На кухні, розвалившись за столом, сиділа Соломія. Сестра її чоловіка. У халаті Оксани.
Соломія доїдала макарони з м’ясом просто з дорогої тефлонової пательні. Причому шкребла по ній металевою виделкою. Різкий скрегіт металу об покриття неприємно різав слух.
— Привіт, — кинула вона, навіть не проковтнувши їжу.
Оксана застигла на порозі. На столі порожніла каструля з-під борщу. Поряд лежала розірвана упаковка нарізаного сиру. У мийці височіла гора тарілок, блискучих від жиру.
— Де суп? — спокійно, майже без інтонації запитала Оксана.
Соломія ліниво знизала плечима.
— Та з’їли. Тарас на обід заїжджав. Йому дуже зайшло.
Оксана перевела погляд на п’ятилітрову каструлю.
— П’ять літрів? За одну добу?
— Ну, я теж їла. І Тарас із собою на роботу контейнер набрав. А що не так? Тобі для рідного чоловіка супу шкода?
Соломія відклала виделку. На дні пательні вже чітко біліли глибокі подряпини. Ця пательня коштувала чотири тисячі гривень.
Усередині Оксани ніби клацнув замок. Холодний, важкий, остаточний.
Вона підійшла до холодильника й відчинила дверцята. Полиці були майже голі. Ні йогуртів, ні курячого філе, ні ковбаси. Лише банка дешевої гірчиці самотньо стояла в кутку.
— А котлети де? — спитала Оксана.
— Так ми їх ще вчора доїли. Оксано, ти чого так завелася? Мені, може, голодною сидіти?
Оксана мовчки витягла з сумки чеки. Вона завжди їх зберігала.
— Цього місяця я витратила на продукти сорок п’ять тисяч гривень.
Соломія демонстративно закотила очі.
— Ой, почалося. Бухгалтерка знайшлася.
— Ти живеш тут вісім місяців. Вісім, Соломіє. За цей час ти не купила навіть буханки хліба.
— Я шукаю роботу! — різко підвищила голос золовка.
— Ти шукаєш собі спонсора в тіндері. А їси за мій рахунок.
Оксана взяла порожню пательню, поставила її в мийку й відкрила холодну воду.
— Гей! Я ще не доїла! — обурено вигукнула Соломія.
— Твоя їжа закінчилася. Моя, до речі, теж. Забирайся з кухні.
Соломія пирхнула, рвучко стягнула з себе Оксанин халат, жбурнула його на стілець і попрямувала до вітальні.
Мити посуд Оксана не стала. Вона налила собі склянку води й випила її одним ковтком. Потім дістала телефон і написала чоловікові:
«Зайди в магазин. Удома немає їжі».
Відповідь прийшла майже одразу.
«Я втомився. Замов доставку. У тебе ж є гроші».
Оксана криво всміхнулася. Гроші в неї справді були. Тільки її власні.
Увечері в передпокої грюкнули вхідні двері. На порозі з’явився Тарас.
— Оксано! А вечеряти будемо?
Вона сиділа на дивані з ноутбуком на колінах.
— Їжі немає, — рівно сказала Оксана.
Тарас пройшов у кімнату, навіть не знявши взуття.
— Як це немає? Учора ж холодильник був повний.
— Твоя сестра все з’їла. Не без твоєї участі.
Тарас важко видихнув і провів долонею по обличчю, наче стирав невидимий пил.
— Оксано, ну знову ти за своє. Соломія молода, у неї обмін речовин швидкий.
— У неї нахабство швидке. Я щомісяця плачу тридцять вісім тисяч за іпотеку. Це моя квартира.
— Ми сім’я! — гаркнув Тарас. — Я комунальні оплачую!
— Комунальні — шість тисяч. Їжа — сорок п’ять. За ці вісім місяців твоя сестра обійшлася мені в триста шістдесят тисяч гривень.
— Ти все грошима міряєш!
Тарас різко розвернувся й пішов на кухню. За кілька секунд звідти долинув гуркіт каструль і шухляд.
— Оксано! — крикнув він. — Тут навіть яєць немає!
— Я знаю.
Він повернувся розлючений. Обличчя вкрилося червоними плямами.
— Дай тисячу, я сходжу по шаурму.
Оксана уважно подивилася на нього. Довго. Так, ніби бачила перед собою зовсім чужу людину.
— Твоя картка в тебе в кишені.
— Я за кредит на машину заплатив. Ти ж знаєш, у мене до зарплати нуль.
— Отже, сьогодні у вас розвантажувальний день.
Тарас гепнув кулаком по одвірку.
— Ти знущаєшся? Моя сестра сидить голодна! І я голодний!