Вона не відступить. Оксана це знала майже напевно. Галина Ігорівна тиснутиме, ображатиметься, влаштовуватиме сцени, перекручуватиме слова — і так доти, доки не доб’ється свого. Так було завжди.
Наступного ранку рівно о десятій квартиру розітнув різкий, наполегливий дзвінок. Оксана спеціально взяла вихідний, бо здогадувалася: «гості» прийдуть без запрошення. Андрій пішов на роботу, а на прощання лише кинув на неї винуватий погляд, ніби вже наперед просив вибачення за те, що станеться.
На порозі стояла Галина Ігорівна. Поруч із нею — доглянута жінка років сорока з діловою текою в руках.
— Добрий день! Наталія Сергіївна, агентство нерухомості «Новий дім», — бадьоро представилася незнайомка. — Галина Ігорівна сказала, що ви хочете оцінити квартиру перед продажем?
— Ні, — спокійно відповіла Оксана. — Я нічого продавати не збираюся. Вас неправильно поінформували.
Свекруха, не зважаючи на її слова, майже проштовхнула розгублену Наталію Сергіївну в передпокій.
— Не слухайте її. Ви просто огляньте житло й скажіть, скільки за нього можна отримати.
— Перепрошую, — Оксана стала між ними й проходом до кімнат. — Але без мого дозволу ніхто не оглядатиме мою власність.
Наталія Сергіївна ніяково переступила з ноги на ногу.
— Тоді, мабуть, я краще піду. Коли визначитеся — зателефонуйте.
— Та зачекайте ж! — Галина Ігорівна вчепилася їй у руку. — Ви ж бачите: квартира стара, ремонту просить. Назвіть хоча б приблизну суму!
— Галино Ігорівно, без згоди власниці я не маю права нічого робити, — уже твердіше сказала рієлторка й поспіхом вийшла.
Щойно двері за нею зачинилися, свекруха різко повернулася до Оксани. На її обличчі застигла маска ображеної праведності.
— Ти взагалі ким себе уявила? Я ж для вас стараюся!
— Для нас? — Оксана гірко всміхнулася. — Чи для того, щоб ми жили під боком і ви могли контролювати кожен наш крок?
— Як ти смієш так зі мною розмовляти! Я мати! Я маю право знати, як живе мій син!
— Ваш син — дорослий чоловік. У нього є дружина. І власне життя.
— Власне життя! — перекривила її Галина Ігорівна. — Подивимось, яке в тебе буде життя, коли Андрій дізнається правду.
— Яку ще правду?
Свекруха витягла з сумки телефон і переможно помахала ним перед обличчям Оксани.
— Про те, що вчора після роботи ти пила каву не з подругою, а з якимось чоловіком. І в мене є фотографії.
Оксана на мить заніміла. Учора вона справді мала зустріч — із потенційним інвестором для свого стартапу. Звичайна ділова розмова в кав’ярні при готелі.
— Це був мій бізнес-партнер…
— Авжеж, бізнес-партнер, — зловтішно прошипіла Галина Ігорівна. — Усі так кажуть. От і подивимося, що скаже Андрій.
Вона вже набирала номер сина.
— Андрію? Негайно їдь додому. Тут таке… Ні, телефоном не скажу. Це стосується твоєї дружини.
Оксана похолола. Невже ця жінка справді готова очорнити її перед власним сином — тільки щоб домогтися продажу квартири?
За сорок хвилин Андрій увірвався до квартири блідий, із напруженим обличчям.
— Що сталося? Мама сказала, що терміново…
Галина Ігорівна одразу кинулася йому на шию.
— Андрію, мені так боляче тобі це казати… Але ти мусиш знати…
Вона простягнула йому телефон. На знімках Оксана сиділа за столиком із чоловіком у костюмі й жваво щось обговорювала.
Андрій кілька секунд мовчки дивився на екран.
— І що?
— Як це — що? — розгубилася свекруха. — Твоя дружина зустрічається з іншим чоловіком!
— Мамо, це ресторан у готелі. Очевидно ж, ділова зустріч.
Галина Ігорівна помітно знітилася.
— Але ж вона сказала, що йде до подруги…
— Я сказала, що маю зустріч, — втрутилася Оксана. — Ти просто не слухала, коли я пояснювала про переговори з інвестором.
Андрій повільно перевів погляд на матір.
— Мамо, ти стежила за моєю дружиною?
— Я випадково була поруч…
— Випадково? І ще й фотографувала? Мамо, це вже переходить усі межі.
— Межі? — голос Галини Ігорівни затремтів. — Я про вас дбаю! А ви… Знаєте що? Живіть як хочете! У цій своїй старій квартирі! Без мене!
Вона вилетіла з квартири, грюкнувши дверима так, що в передпокої здригнулося дзеркало.
Андрій важко опустився на стілець.
— Вибач. Я справді не думав, що вона здатна на таке.
— А на що, по-твоєму, вона здатна? — втомлено спитала Оксана. — Вона завжди так робить. Маніпулює, контролює, втручається в наше життя.
— Вона моя мати…
— А я твоя дружина. І мені набридло постійно бути на другому місці.
Увечері Галина Ігорівна зателефонувала. Андрій довго мовчки слухав її, а потім нарешті сказав:
— Мамо, ми не продаватимемо квартиру. Це рішення Оксани, і я його підтримую.
У слухавці вибухнув істеричний крик, після чого пролунав різкий гудок — Галина Ігорівна кинула слухавку.
— Вона сказала, що я їй більше не син, — тихо промовив Андрій.
— Вона завжди так каже, коли не отримує бажаного.
— Я знаю. Але від цього не легше.
Наступні кілька днів минули в незвичній тиші. Галина Ігорівна не телефонувала, не приходила, не передавала через знайомих жодних образливих повідомлень. Оксана вже почала обережно видихати, ніби небезпека нарешті відступила, та на четвертий день знову пролунав дзвінок у двері.
На порозі стояла незнайома літня жінка з діловою текою в руках.
