— Твоя сестра, поки нас не було вдома, притягла в нашу квартиру якихось чоловіків і влаштувала тут пиятику! Це вже межа, Андрію! Я забрала в неї ключі й вигнала геть. Нехай шукає собі інше місце для своїх гульок! І якщо ти зараз бодай спробуєш її виправдовувати, я подаю на розлучення! — кричала дружина, показуючи рукою на розгромлену вітальню.
Андрій застиг у дверях, навіть не встигнувши скинути правий черевик. Важкий шкіряний портфель вислизнув із його ослаблих пальців і глухо гепнувся на забруднену плитку в передпокої. Чоловік повільно обвів квартиру поглядом, намагаючись збагнути, що саме тут сталося і наскільки все погано. Помешкання, яке Оксана завжди тримала в бездоганній чистоті, тепер скидалося на дешевий вокзальний барліг після кількаденного запою якихось покидьків. У повітрі висів щільний, майже відчутний сморід скислого пива, перегару, в’їдливого тютюнового диму й немитих тіл. Світлий ламінат був укритий липкими калюжами незрозумілого походження, щедро притрушеними сірим попелом, розтоптаними чипсами та лушпинням від насіння.
Новий дорогий диван, куплений якихось два місяці тому, вкрився масними плямами й недопалками: непрохані гості, схоже, без жодних докорів сумління гасили цигарки просто об підлокітники. На килимі чорніли пропалені діри, а біля телевізора валялася перекинута попільничка, вміст якої рівномірним шаром осів на техніці. Скляний журнальний столик перетворився на смітник: на ньому громадилися порожні пляшки, брудні пластикові стакани із залишками томатного соку та зім’яті серветки.
— Я повернулася з відрядження на день раніше, — голос Оксани прозвучав різко й холодно, наче металевий скрегіт. — Телефонувати не стала. Подумала: дівчина, мабуть, готується до заліків, навіщо її відволікати. Підіймаюся на наш поверх, а вхідні двері просто прочинені. Заходь хто хоче. Штовхаю їх, заходжу — і бачу оцей звіринець. На нашому дивані хропе якийсь здоровань у кросівках, вимазаних багнюкою. На кухні ще двоє п’ють горілку просто з пляшки, димлять у відчинену кватирку й регочуть так, ніби вони в шинку. А твоя дорогоцінна сестричка, яка благала пустити її пожити тут заради тиші й спокою під час сесії, висить на шиї в четвертого типа й ледве язиком ворушить. Вона навіть на ногах нормально не трималася. Тільки витріщалася на мене каламутними очима й дурнувато хихотіла.
Андрій скривився, ніби нарешті почав виходити із заціпеніння. Він стягнув пальто, кинув його просто на портфель і тільки тоді позбувся черевика. Зробив невпевнений крок у кімнату — і підошва його шкарпетки з огидним чваканням прилипла до підлоги.
— Оксано, зачекай, — насупився він, гидливо дивлячись на шматок розмоклої їжі, що причепився до шкарпетки. — Які ще чоловіки? Яка пиятика? Марія ж готувалася до іспитів. Вона мені вчора ввечері сама телефонувала, казала, що обклалася конспектами з усіх боків. Може, це її однокурсники зайшли допомогти з матеріалом?
— Однокурсники? — Оксана коротко, різко всміхнулася, але в тому сміхові не було й натяку на веселощі. — Твої “однокурсники” мали такий вигляд, ніби їх щойно випустили з тюрми. Одному на око років тридцять п’ять, пика пропита, на кісточках пальців тюремні наколки. Вони тут, по-твоєму, опір матеріалів обговорювали? Скажу більше: коли я зазирнула в нашу спальню, на нашому ліжку валялися порожні пивні пляшки, брудні шкарпетки й розсипаний тютюн. За два дні вони перетворили наш дім на свинарник.
Оксана ступила ближче до чоловіка, кожен її рух був різкий і вивірений. Хрускіт сміття під підборами вона ніби й не чула.
— Я не збиралася з ними церемонитися й розпитувати, хто вони такі та звідки взялися. Просто взяла на кухні важку металеву сковорідку й сказала: якщо за хвилину цієї наволочі тут не буде, почну трощити їхні порожні голови. Твоя сестричка намагалася щось мукати, качала права, заплітаючись язиком, вимагала поваги до своїх гостей. Я витягла з кишені її худі свої ключі, схопила її за комір і виштовхнула в під’їзд слідом за її товаришами по чарці. Просто в шкарпетках і розтягнутій футболці. Навіть взутися їй не дала. Випхала цю п’яну гидоту за поріг, поки вона намагалася натягнути на себе куртку.
Андрій спершу різко зблід, а вже за мить обличчя його почало наливатися темною багряною барвою. Зіпсовані меблі, залита алкоголем підлога, прокурені стіни — усе це ніби не зачепило його зовсім. Уся його реакція, увесь спалах злості вчепилися лише в останні слова дружини. Він показово переступив через порожню пляшку й з агресивним виглядом насунувся на Оксану.
— Вона ще мала, оступилася! — гаркнув Андрій, розмахуючи руками так люто, що бризки слини летіли з рота. — Так, накоїла дурниць. Так, привела когось, не подумала головою. Але це не причина викидати мою рідну сестру на сходи! Ти не мала права виганяти її проти ночі! Ти егоїстка, яка думає тільки про чистоту своїх підлог, а не про живих людей! Надворі жовтень, холод собачий! Куди вона піде серед ночі в чужому місті?
— Мені байдуже, куди вона піде, — відрубала Оксана, не відступивши ні на крок. — На вокзал, у студентський гуртожиток, у підвал до своїх маргінальних дружків — це вже її клопіт. Я пустила її сюди тільки через тебе, бо ти мені всі вуха прожужчав історіями про бідну студентку, якій галасливі сусідки заважають учитися. Вона запевняла, що сидітиме над книжками з ранку до ночі. А натомість облаштувала тут притон, у який мені тепер бридко заходити.
Андрій стиснув кулаки й важко, шумно задихав. Його скажений погляд метався від дружини до розтрощеної кімнати, немов він намагався відшукати хоч якийсь доказ на користь власної позиції. Масштаб збитків він уперто не бажав бачити.
— Ти взагалі розумієш, що наробила? — прошипів він, наступаючи на Оксану. — Ти виставила дівчину без грошей, без теплого одягу, без документів! А якщо з нею щось станеться? А якщо ті хлопці причепляться до неї в під’їзді? Ти головою думала, коли штовхала її за двері? Вона моя сім’я!
— Твоя сім’я, схоже, зараз стоїть у під’їзді й чекає, коли ти підеш витирати їй соплі, — крижано відповіла Оксана, схрестивши руки на грудях. — Вона не дитина. Їй дев’ятнадцять. Вона чудово знає, як відкривати пляшки, як тягнути чоловіків у чужий дім і як брехати братові телефоном про конспекти. Тож позбав мене лекцій про тяжку долю твоєї сестри. Хочеш її захищати — дорога відкрита, іди за нею на сходовий майданчик.
— Ти зовсім збожеволіла зі своїми ультиматумами? — прорычав Андрій, роблячи ще крок уперед і з огидним хлюпанням наступаючи просто в липку калюжу розлитого спиртного. — Через що весь цей цирк? Через жменьку сміття й кілька плям на дивані? Завтра зранку викличемо клінінг, вони відмиють твою дорогоцінну квартиру до блиску, і знову бігатимеш зі своєю шваброю та здмухуватимеш пилинки. Але викидати людину на холодний бетон — це вже справжнє свинство, Оксано! Вона моя рідна кров, студентка, а ти поводишся як бездушна машина, зациклена на прибиранні!
— Жменьку сміття? — Оксана отруйно всміхнулася, і на її обличчі не здригнувся жоден м’яз. Вона не перейшла на крик; навпаки, говорила рівно й убивчо спокійно, чим дратувала чоловіка ще сильніше. — Ходімо, Андрію. Якщо в тебе на ґрунті шаленої родинної любові раптом відмовив зір, я проведу тобі особисту екскурсію цим філіалом міського смітника. Іди за мною. Можеш навіть у черевиках — гірше тут уже не зробиш.
Вона різко розвернулася й попрямувала до суміщеного санвузла. Андрій, сердито сопучи та бурмочучи собі під ніс прокльони, важко рушив слідом і дорогою розчавив підошвою порожній пластиковий стаканчик. Щойно вони наблизилися до відчинених дверей ванної, в ніс ударив густий, нудотний сморід шлункового соку, неперетравленої їжі та сивушних випарів.
— Дивись уважно, — Оксана з відразою показала пальцем з ідеальним манікюром у бік раковини. — Твоя дев’ятнадцятирічна дівчинка, яка, мабуть, дуже перевтомилася від читання товстих підручників, обблювала нам усю раковину й дзеркало. Мої білі махрові рушники тепер валяються на мокрій кахельній підлозі, і ними, судячи з бурих розводів, намагалися витирати саме це блювотиння. Унітаз забитий недопалками й розкислими шматками брудного паперу.