— Андрію, здається, на нервовому ґрунті в тебе почалися дуже серйозні провали в пам’яті. Цю квартиру я купила ще до нашого весілля. Іпотеку за неї я тягнула три роки, працюючи без вихідних і майже без сну. Усі меблі, техніка, навіть кожен шуруп у цих стінах оплачені з моєї кишені. А ти п’ять років тому з’явився тут зі старою валізою, де лежали два заношені светри, дезодорант і ігрова приставка. І, запевняю тебе, підеш звідси приблизно з тим самим набором.
— Не смій мене лякати своїми папірцями! — Андріїв голос раптом зірвався на неприємну фальшиву ноту. Він різко випростався, миттєво втративши всю удавану зверхність. Обличчя знову пішло червоними плямами. — Ми офіційно одружені п’ять років! Це спільно нажите майно! Я теж сюди вкладався, я ремонт допомагав робити! За законом половина всього цього — моя!
— Ти вкладався своєю присутністю? Чи тими шпалерами в коридорі, які наклеїв навскіс? — Оксана коротко й гірко всміхнулася, застібнула тугу блискавку на сумці й перекинула ремінець через плече. — Завтра зранку з тобою зв’яжеться мій адвокат. Я даю тобі рівно добу. До завтрашнього вечора ти разом зі своєю «високоінтелігентною» сестрою маєш забратися з моєї квартири й винести всі свої речі. І дуже раджу тобі викликати професійний клінінг та за власний кошт відмити тут усе до первісного стану. Якщо я знайду бодай одну подряпину на техніці, пропалену пляму на паркеті або якщо після вас тут залишиться цей сморід притону, я подам цивільний позов про відшкодування матеріальних збитків. І повір, Андрію, я стягну з тебе кожну гривню.
— Та йди ти під три чорти, стерво! — заревів він, відступаючи в коридор і звільняючи їй прохід. — Думаєш, я за тебе чіплятимусь? Кому ти потрібна зі своєю стерильною чистотою, нескінченними правилами й крижаною фізіономією? Ми з Марією і без тебе чудово проживемо! Знайдемо нормальне житло, де нам ніхто не виноситиме мозок!
— От і живіть, — рівно, майже безбарвно відповіла Оксана.
Вона вийшла до передпокою й накинула на плечі легке кашемірове пальто. Марія, яка вже встигла залізти брудними ногами на зіпсований світлий диван у вітальні, залитий пивом, проводжала її зухвалою переможною посмішкою. Вона явно почувалася повноправною господинею ситуації. Оксана навіть не повернула голови в її бік. Вона підійшла до тумбочки біля вхідних дверей, дістала із сумочки запасну в’язку ключів і з гучним металевим брязкотом кинула їх на скляну поверхню.
— Насолоджуйтеся родинною ідилією у цьому свинарнику, — кинула вона через плече.
Після цього Оксана рішуче відімкнула замок і вийшла на сходовий майданчик.
Важкі металеві двері зачинилися за її спиною глухим, остаточним ударом, немов відрізавши її від задушливого хаосу, смороду й людини, яка її зрадила. У під’їзді було прохолодно. Пахло вологою штукатуркою, пилом і старим бетоном, але зараз цей запах здавався Оксані найчистішим ароматом у світі. Вона глибоко вдихнула, поправила сумку на плечі й натиснула кнопку виклику ліфта. Майже фізично відчула, як із її спини сповзла величезна бетонна плита, що роками давила й не давала дихати.
А в розгромленій квартирі зависла густа, важка тиша. Її порушувало тільки огидне рівномірне цокання настінного годинника на кухні та приглушений шум машин за вікном. Андрій стояв посеред коридору, ніби оглушений ударом, і тупо дивився на ключі, які залишила дружина. Вони тьмяно поблискували під лампочкою.
Адреналін, що останні пів години кипів у його крові й штовхав на безглузді вчинки, почав стрімко вивітрюватися. Замість нього всередині розросталася порожнеча — холодна, липка, з присмаком страху перед тим, що буде далі. Андрій повільно перевів погляд на рознесений передпокій, заляпані дзеркала, недопалки, розкидані всюди, затоптану підлогу. У ніс із новою силою вдарив нудотний сморід чужої блювоти й прокислого алкоголю, від якого до горла підступив гіркий клубок.
— Андрію, а ти мені нічого поїсти не приготуєш? — раптом із вітальні долинув вередливий, заплетений голос сестри, безцеремонно розрізавши тишу. — Бо ми з хлопцями тільки чипси та сухарики їли, у мене від пива живіт крутить. І цигарки закінчилися… Сходиш у кіоск на розі, купиш щось нормальне?
Андрій повільно заплющив очі, шумно видихнув носом і стиснув кулаки так сильно, що коротко обрізані нігті боляче вп’ялися в долоні. Лише тепер, стоячи посеред цього огидного розваленого світу, він почав з кришталевою ясністю розуміти весь жах того, що сталося. Через п’яні, егоїстичні примхи своєї безпутної сестри він щойно власними руками, безповоротно й назавжди зруйнував своє нормальне життя.
Таксі м’яко пригальмувало біля яскраво освітленого скляного фасаду чотиризіркового готелю. Оксана розрахувалася з водієм, підхопила дорожню сумку й упевнено зайшла до просторого холу, де лунала приглушена джазова музика, а в повітрі тримався тонкий аромат дорогого інтер’єрного парфуму з нотами сандалу й цитрусу. Цей запах був повною протилежністю тій нестерпній гидоті, що, здавалося, назавжди в’їлася у стіни її колишнього сімейного життя.
Реєстрація на рецепції забрала лише кілька хвилин. Отримавши важку пластикову картку-ключ, Оксана піднялася на сьомий поверх і зайшла до свого номера.
Тут панувала бездоганна, майже дзвінка чистота. Білосніжна накрохмалена постіль без жодної складки. Сантехніка у ванній сяяла хромом. Щільні штори відгороджували номер від нічної міської метушні. Оксана поставила сумку на банкетку, скинула кашемірове пальто й, навіть не роздягаючись, опустилася на край широкого ліжка.
Вона чекала, що зараз її накриє істерика. Що в горлі стане грудка образи, а з очей ринуть сльози — за собою, за п’ятьма роками шлюбу, викинутими на людину, яка так легко обміняла її на п’яний гармидер і сестрині капризи. Але всередині було тихо. Там, де раніше постійно пульсувала тривога за чоловіка, за їхні стосунки, за примарний домашній затишок, тепер розкинулася рівна, холодна гладінь озера.
І раптом Оксана дуже чітко зрозуміла: останні роки вона не жила. Вона виконувала роль безконтактного буфера між інфантильним Андрієм, його нахабною ріднею та справжнім світом. Саме вона пом’якшувала удари, закривала провали, розгрібала наслідки, згладжувала кути. І ось ця виснажлива функція, яка змітала її саму, нарешті вимкнулася. Назавжди.
Оксана роздягнулася, стала під гарячі тугі струмені душу й довго, майже люто терла шкіру жорсткою мочалкою, ніби прагнула змити не лише запах прокуреної квартири, а й сам спогад про Андрія. Вийшовши з ванної у пухнастому білому халаті, вона замовила до номера легку вечерю й келих доброго сухого вина. Потім сіла в глибоке крісло біля панорамного вікна й зробила маленький ковток. Вино приємно обпекло горло.
Завтра вранці вона зателефонує своєму адвокатові, Олександру Миколайовичу. Розлучення не мало затягнутися. Ділити їм, по суті, було нічого: шлюбний договір, на якому Оксана наполягла ще до весілля, надійно захищав її нерухомість і рахунки. Вона глянула на своє відображення в темному склі й ледь усміхнулася. Вона була вільна.
Тим часом у розгромленій квартирі на іншому кінці міста розгортався справжній філіал пекла.
— Андрію, ну ти ще довго? Мене зараз знову знудить! — жалібно, але водночас вимогливо простогнала Марія, перевертаючись на заляпаному пивом дивані. — Принеси мені мінералки, у мене в роті таке, ніби там коти нагидили! І вікно відкрий, тут дихати нічим!
Андрій стояв посеред ванної кімнати, стискаючи в руках рулон паперових рушників і пляшку їдкого мийного засобу. На ньому були жовті гумові рукавички, які залишилися від Оксани. Він дивився на засохлу блювоту, що вкривала раковину й дзеркало, і відчував, як його власний шлунок зводить нудотним спазмом. Кожен рух давався йому з неймовірним зусиллям.
Намагаючись відтерти в’їдливий бруд, він мимоволі згадував, як Оксана щовихідних легко й мовчки наводила лад у квартирі. Вона підтримувала той ідеальний порядок, який він роками сприймав як щось само собою зрозуміле. Чисті рушники, блискучі крани, свіжа постіль, повна шафа прасованих сорочок, холодильник із нормальною їжею — усе це здавалося йому природним фоном життя. І тільки тепер він побачив, скільки праці стояло за цією «нормальністю».
— Замовкни, Маріє! Просто замовкни! — раптом зірвався він, сам здивувавшись власному крику, і жбурнув брудний паперовий рушник просто на залиту підлогу.
Андрій кулею вилетів із ванної в коридор, важко дихаючи й зриваючи з рук ненависні рукавички.
— Ти хоч розумієш, що ти накоїла?!