Марія дивилася на екран і ніяк не могла скласти докупи побачене. Свекруха, яка так старанно розставляла пастку для неї, сама ж у неї й потрапила. Але хіба Світлана Іванівна не розуміла, що камера фіксує не лише невістку, а й усе, що робить вона сама?
Наче почувши її мовчазне запитання, Олександр тихо промовив:
— Вона не знає, як вимикати запис. І, чесно кажучи, це нам тільки на руку.
Марія підвела на нього розгублені очі.
— А чому ти нічого мені не сказав?
Олександр провів долонею по обличчю, ніби стираючи втому, і на мить опустив голову.
— Я збирав докази, — відповів він після паузи. — Не хотів, щоб вийшло, як із тими пігулками: слова проти слів, і кожен удає, що нічого не було.
Він перемотав запис далі, вже на наступний день. На екрані Світлана Іванівна дістала з-за банок папку, сіла за кухонний стіл і почала перегортати аркуші. Потім витягла телефон і стала уважно фотографувати сторінку за сторінкою.
Після цього вона комусь зателефонувала. Говорила жваво, розмахувала вільною рукою, щось занотовувала на клаптику паперу, а тоді сховала той папірець у кишеню.
— Після цього відео я подзвонив Кирилу, — сказав Олександр. — Спершу він крутився, відмовлявся, робив вигляд, що нічого не знає. А потім таки розколовся. Мати пообіцяла йому: мовляв, розведу Олександра з Марією, квартиру перепишемо на мене, а потім я тобі її подарую. Кирило й купив їй обидві камери, щоб назбирати на тебе компромат.
У Марії мороз пройшов по шкірі. Здавалося, волосся на голові заворушилося від жаху.
— Документи вона вже переклала до своєї сумки, — продовжив Олександр. — Але без мого підпису нічого з ними зробити не зможе. Я навмисне їх не чіпав. Нехай думає, що все йде за її задумом.
Того ж вечора Олександр сів навпроти матері й увімкнув записи — від першого до останнього. Світлана Іванівна мовчки дивилася в екран. Обличчя її кам’яніло з кожною хвилиною.
— План у тебе був непоганий, — гірко всміхнувся він. — А якби ти ще й технікою вміла користуватися, то взагалі майже бездоганний. Тільки камери ти вимкнути не змогла. Тож вони записали все.
Світлана Іванівна різко глянула на сина, але майже одразу відвела очі.
— Поїдеш до Кирила, — сухо сказав Олександр. — Але спершу повернеш мені документи на квартиру.
Вона мовчки підвелася, вийшла з кімнати й за кілька хвилин принесла вкрадену папку.
— І ще одне, — додав він. — Вибачся перед Марією.
— Пх, ще чого, — зневажливо пирхнула свекруха.
Наступного ранку вона поїхала до Кирила. Папка знову опинилася в шафі, на своєму місці.
Обидві камери Марія зняла сама й без жодного жалю викинула у смітник. Олександр не став її зупиняти. З матір’ю та братом він не спілкується вже кілька місяців.