Коли до них мали завітати його колеги чи приятелі, Олександр навіть не цікавився, чи хоче Марія стояти біля плити. Він просто ставив її перед фактом, ніби все вже було вирішено без неї.
— Завтра прийдуть Сергій і Максим, — недбало кидав він. — Приготуй щось м’ясне. І торт нормальний купи.
Марія мовчки кивала. Не тому, що їй це подобалося, а тому, що вона все ще кохала його. Вона переконувала себе: це тимчасово, він просто втомився, згодом отямиться, і їхнє життя знову стане таким, як раніше.
Та все рухалося зовсім не в той бік.
Одного вечора Олександр повернувся додому похмурий, із потемнілим обличчям. Він був блідий, майже сірий, а пальці дрібно тремтіли. Не роззуваючись до кінця, опустився на диван і довго сидів мовчки, втупившись в одну точку.
— Що сталося? — тихо запитала Марія.
— Мене звільнили, — нарешті вимовив він глухо. — Просто взяли й викинули.
— Як це звільнили? За що?
— Кажуть, я брав відкати. Нібито домовлявся з клієнтами про знижки за відсоток. Маячня повна! — Олександр різко вдарив долонею по столу. — Це все Дмитро підлаштував! Та гидота, яку я обійшов, коли було призначення. Наговорив на мене, а вони навіть розбиратися не стали. Просто виставили за двері!
Марія обійняла його, гладила по волоссю, намагалася заспокоїти. Казала, що все владнається, що з його досвідом і знайомствами він обов’язково знайде нове місце, треба лише трохи часу.
Але час минав, а роботи не було. Минув один місяць, другий, третій — Олександра ніде не брали. Чутки про нього розлетілися професійним середовищем надто швидко, і варто було кадровикам побачити його ім’я в резюме, як документ одразу опинявся в кошику.
Шукати роботу довелося Марії. Та після дворічної перерви повернутися в професію виявилося майже нереально. Зрештою її взяли в невеличке агентство молодшою креативницею — на посаду, з якої вона починала ще вісім років тому. Зарплата була вчетверо меншою за ту, яку вона колись отримувала.
Олександр тим часом змінювався на очах. Він почав пити. Спершу тільки ввечері, потім — уже й посеред дня. Через будь-яку дрібницю зривався на Марію: кричав, дорікав, звинувачував у тому, що вона мало заробляє, погано готує, не стежить за порядком, і квартира нібито перетворилася на смітник.
— Я тебе утримував! Я тобі все давав! І де твоя вдячність?! — ревів він. — Ти навіть сім’ю нормально забезпечити не здатна!
Марія працювала по дванадцять годин на добу, намагалася відновити старі контакти, наздогнати те, що втратила за час вимушеної паузи. А вдома на неї чекали гори немитого посуду, порожній холодильник і п’яний чоловік, який вимагав, наказував і ображався на весь світ.
Найстрашніше було те, що сам Олександр навіть не пробував шукати роботу. Дні він проводив за комп’ютером, виношуючи плани помсти Дмитрові. Читав форуми, де обговорювали їхню колишню компанію, писав анонімні скарги до податкової, нишпорив у мережі в пошуках будь-якого компромату.
— Я його знищу, — бурмотів він, не відриваючи очей від екрана ноутбука. — Усі побачать, хто він насправді.
— Олександре, — обережно починала Марія, — може, краще зосередитися на роботі? Я знаю кілька компаній, де можна було б…
— Замовкни! — вибухав він. — Ти нічого не розумієш! Спершу я розберуся з цим покидьком, а потім…
Але те його «потім» так і не настало.
Ночами Марія плакала у ванній, вмикаючи воду, щоб Олександр не почув. Плакала від виснаження, від приниження, від болючого усвідомлення, що чоловік, якого вона любила, перетворився на злого, несправедливого й майже чужого чоловіка.