— Маріє, з твоєю відпусткою все скасовано, — повідомив Дмитро за вечерею, розтягнувши губи в самовдоволеній усмішці. Було видно: він смакує цю мить. — Я купив путівку мамі. Вона ж усе життя мріяла побачити море, розумієш? От нехай поїде замість тебе, нарешті відпочине по-людськи. Вона це заслужила.
Марія повільно відвела погляд від тарілки й уважно, майже випробувально подивилася на чоловіка. Не сказала жодного слова. Лише всміхнулася — без злості, без насмішки, якось напрочуд рівно й спокійно.
Саме ця усмішка й збила Дмитра з пантелику. У душі він уже приготувався до скандалу: до криків, образ, а може, й до тарілок, що полетять у його бік. А тут — тиша. І ця незрозуміла, дивна лагідність.
— Тобто… ти не проти? — перепитав він, і впевненості в голосі стало значно менше. — Справді?
— Звісно, ні, любий, — м’яко відповіла Марія й далі спокійно їла, ніби нічого особливого не сталося. — Як я можу бути проти? Якщо твоя мама так хотіла на море, нехай її мрія здійсниться. Авжеж.
Дмитро помітно розгубився. Звідки раптом такий ангельський тон? Невже все й справді минуло настільки легко? «Оце так, — із полегшенням подумав він. — А моя Марія, виявляється, розумна жінка».
За три дні Галина Олександрівна вирушила в дорогу. Подорож до Туреччини, новий купальник, валіза, напхана мало не до розриву, і сяюче від щастя обличчя. Вона без угаву щебетала:
— Глянь, Марієчко, як мені пасує цей капелюшок! У сусідки Оксани випросила, та ще й не поверну — нехай заздрить. Дмитрику, сину, тисячу разів дякую! Ти справжній чоловік. А ти, Марієчко, надто вже не сумуй. Хоча… — вона хихикнула, — може, совість мене трохи й мучитиме: я сама ніжитимуся біля моря, а ти сидітимеш у цій задушливій квартирі.
Почуття гумору в свекрухи було доволі своєрідне, проте Марія тільки кивала й усміхалася.
Того ж вечора Дмитро неквапом сьорбав пиво перед телевізором і насолоджувався футболом. Почувався майже героєм: маму ощасливив, а вдома ще й сварки уникнув. «Ось воно, — задоволено міркував він, — зріле, спокійне сімейне життя. Усе під контролем».
Та саме тоді все й почалося.
Наступного вечора Марія додому не повернулася. Телефон мовчав. Дмитро занепокоївся лише ближче до опівночі, коли зазирнув у ванну й помітив: її зубна щітка зникла. Після цього він кинувся до шафи — і там бракувало половини її одягу.
