З туалетного столика наче вітром змело її флакончики з парфумами, баночки з кремами, косметичні дрібниці. Зник навіть той самий новенький купальник, який Марія нещодавно купила спеціально для відпустки.
Квартира раптом стала такою, ніби цієї жінки тут ніколи й не було.
Уранці наступного дня на телефон Дмитра прийшло повідомлення:
«Прощавай, Дмитрику. Якщо ти не здатен подарувати мені море, то я, як гарна жінка, сама собі його влаштую. Не сумуй. І не заливай очі надто сильно — ти й тверезий не подарунок. Марія».
Під текстом було фото. Марія стояла на тлі прозорого бірюзового моря, у капелюсі з широкими крисами, короткій сукні з відвертим декольте й з келихом коктейлю в руці. Поруч із нею красувався високий бородатий чоловік у сліпучо-білій сорочці. Обоє усміхалися так щасливо й закохано, що в Дмитра всередині все похололо.
Він довго дивився на екран і ніяк не міг збагнути, що це взагалі означає. Вона справді втекла з якимось мужиком? А як же їхній дім, сімейне гніздо, штамп у паспорті, урешті-решт?
Три доби Дмитро майже не виходив із квартири й пив. Спершу пиво, потім горілку, а під кінець — якусь темну рідину з пластикової пляшки, назви якої він уже й сам не пам’ятав. Телевізор мовчки світився в кутку, ніби теж боявся порушити цю гнітючу тишу. Лише голодний кіт час від часу жалібно нявчав і виживав тим, що встигав поцупити зі столу, поки господар лежав напівпритомний.
Марія щезла так, наче розчинилася в повітрі.
На сьомий день у дверях з’явилася Галина Олександрівна — засмагла, бадьора, в темних окулярах і з магнітиком на холодильник у формі верблюда в руці.
— Сину, я повернулася! — радісно оголосила вона з порога. — Ти навіть не уявляєш, як там було чудово! Море — чисте, мов скло, їжа — наче в ресторані. Щоправда, я трохи переборщила з виноградом і цілий день просиділа в номері, але який то був номер! Вид на басейн — просто казка. До речі, а де наша Марієчка?
Дмитро сидів у кріслі — неголений, опухлий, у самих трусах і розтягнутій майці. Перед ним стояла порожня пляшка й миска з холодними макаронами.
— Марієчка… на морі, — хрипко промовив він. — З коханцем поїхала. Наступного дня після твого від’їзду, мамо, зникла. Написала, що я їй моря не забезпечив. А потім ще й фотографію прислала… Там вона обіймається з якимось бороданем і коктейль тримає.
Галина Олександрівна застигла на місці. Кілька секунд вона мовчала, а тоді вибухнула:
— Це що ще за новини?! Що за дурня така?! І ти, тюхтію, дозволив власній дружині втекти? Ти чоловік чи хто? А цей бородатий звідки взявся? Де ти був, га?
