Усе знайдене Оксана акуратно склала до теки й віднесла Наталії.
— Чудово, — сказала подруга, переглянувши документи. — Цього більш ніж досить. Тепер переходимо до дій.
Минув рівно тиждень. Як і погрожував, Дмитро знову повернувся до розмови.
— Ну що, вирішила? — кинув він, дивлячись на неї з упевненістю людини, яка вже наперед знає відповідь.
Оксана сиділа на дивані спокійно, навіть занадто спокійно.
— Так. Розлучаймося.
Дмитро розгублено завмер. Такої реакції він явно не чекав.
— Ти серйозно?
— Цілком. Подавай заяву. Я не заперечую.
— Ти хоч розумієш, що залишишся ні з чим?
— Побачимо, — тихо усміхнулася Оксана.
У цій усмішці було щось таке, що змусило Дмитра насторожитися. Але він удав, ніби нічого не помітив.
— Гаразд. Як хочеш. Завтра подам заяву до РАЦСу.
Наступного дня він так і зробив. За місяць розлучення офіційно оформили.
Дмитро почувався переможцем. Нарешті вільний. Можна більше не ховатися, не вигадувати відмовок і спокійно жити із Софією — молодою менеджеркою з його магазину, з якою він уже два роки крутив роман.
Оксана виїхала з квартири й орендувала невелику студію. Дмитро вирішив, що на цьому все завершилося. Справу зроблено, колишня дружина змирилася.
Та за тиждень йому принесли судову повістку. Позов про поділ майна, набутого у шлюбі. Позивачка — Оксана Михайлівна Волкова, раніше Громова.
Дмитро пробіг очима текст позову — і в нього похололо всередині.
Оксана вимагала половину всього: квартири вартістю шість мільйонів гривень, будинку за десять мільйонів, двох автомобілів на три мільйони. І найголовніше — частку в бізнесі. Сім магазинів були оцінені у сорок мільйонів гривень.
Загальна сума вимог становила двадцять дев’ять мільйонів п’ятсот тисяч гривень.
— Вона збожеволіла, — прошепотів Дмитро, стискаючи аркуші в руках.
Він одразу набрав адвоката.
— Андрію Васильовичу, колишня дружина подала позов на поділ майна. Вимагає майже тридцять мільйонів. Це ж абсурд.
Адвокат уважно вивчив надіслані документи й відповів не так, як Дмитро сподівався.
— Дмитре Олександровичу, боюся, це не абсурд. У неї є підстави. Вона надала докази власної участі в розвитку бізнесу: договори, листування, перекази коштів. Суд цілком може стати на її бік.
— Але все оформлено на мене!
— Так, проте майно було придбане під час шлюбу. За законом воно підлягає поділу. Я ж свого часу радив вам укласти шлюбний договір, але ви мене не послухали.
Дмитро, не стримавшись, зі злістю жбурнув телефон.
Почався судовий процес. Інтереси Оксани представляла Наталія — впевнено, холоднокровно й без жодної зайвої емоції.
Вона подала всі зібрані матеріали. Показала, що Оксана вкладала власні гроші в бізнес, займалася бухгалтерією, готувала договори, вела робоче листування. Також було доведено, що заради родини вона пожертвувала кар’єрою і звільнилася з роботи саме на вимогу чоловіка.
Окремо Наталія надала докази зрад Дмитра: банківські виписки, витрати з карток, фотографії із соціальних мереж, де він з’являвся із Софією в ресторанах і готелях.
— Моя довірителька зберігала вірність шлюбу, підтримувала чоловіка й роками вкладала сили в сім’ю та спільне майбутнє. Натомість відповідач витрачав спільні кошти на коханку. Ці обставини мають бути враховані, — чітко сказала Наталія в залі суду.
Суддя слухала уважно.
Дмитро сидів блідий. Його адвокат намагався заперечувати, але проти документів, виписок і фактів сперечатися було майже неможливо.
Через два місяці суд оголосив рішення.
Оксані присудили шістдесят відсотків спільно нажитого майна — тридцять п’ять мільйонів чотириста тисяч гривень.
Дмитро мав виплатити їй цю суму протягом шести місяців.
