Десь двісті тисяч. На кімнату в оренду на пів року тобі вистачить.
Оксана так міцно стиснула пальці, що нігті вп’ялися в долоні.
— Ти це зараз серйозно кажеш?
— Цілком, — спокійно відповів Дмитро. — Тому раджу тобі добре зважити. Може, ніяке розлучення нам і не потрібне? Житимемо, як жили. Я тобі не заважатиму, ти — мені.
— Тобто, на твою думку, я маю й далі мовчки ковтати твої зради, байдужість і робити вигляд, що все нормально?
— Які ще зради? — він удавано здивувався. — Ти вже сама собі щось вигадуєш.
Та в його очах на мить блиснула відверта насмішка. Він навіть не намагався приховати правду.
— Подумай, — Дмитро підвівся з крісла. — Даю тобі тиждень. Захочеш розлучення — потім не кажи, що я не попереджав. Опинишся просто на вулиці.
Він пішов до своєї кімнати, а Оксана ще довго сиділа у вітальні, не в змозі поворухнутися. У голові гуло від однієї думки: що тепер робити? Невже він справді може залишити її без усього? Невже п’ятнадцять років шлюбу, її підтримка, її праця, її участь у становленні його справи — усе це для закону не має жодної ваги?
Наступного дня вона набрала Наталію, свою шкільну подругу. Та працювала юристкою у великій компанії й добре зналася на сімейних справах.
— Наталю, мені потрібна твоя допомога. Дуже терміново.
Вони домовилися зустрітися в невеликій кав’ярні. Оксана виклала все без прикрас: і погрози Дмитра, і його впевненість, що вона залишиться ні з чим, і ті принизливі слова про «компенсацію».
Наталія слухала уважно, час від часу щось занотовуючи в блокнот.
— Оксано, він тебе лякає. Але не повністю на порожньому місці.
— Що означає — не повністю?
— Майно справді оформлене на нього. Але ви одружені п’ятнадцять років. За законом усе, що з’явилося під час шлюбу, вважається спільним. Квартира, будинок, автомобілі, бізнес — усе це підлягає поділу.
— А він каже, що його адвокат доведе: у справу вкладався тільки він.
— Не доведе так просто, як йому здається. Ти ж перші роки працювала, допомагала з бізнесом, вела документи, бухгалтерію. У тебе залишилися якісь підтвердження?
Оксана замислилася.
— Не знаю… Можливо, десь є старі папери, листування, договори.
— Шукай усе, що може стати доказом. Чеки, квитанції, електронні листи, банківські виписки. Будь-яку дрібницю, яка підтвердить: ти не сиділа осторонь, а вкладалася у створення цього добробуту.
— І що потім?
Наталія ледь помітно усміхнулася.
— А потім ми зробимо твоєму чоловікові неприємний сюрприз. Він чекає, що ти злякаєшся й відмовишся від розлучення. А ти погодишся. Спокійно, без сліз і скандалів. І одразу подаси заяву на поділ майна — грамотно підготовлену, з доказами.
— І скільки я можу отримати?
— За загальним правилом — половину. Але інколи можна претендувати й на більше. Якщо вдасться показати, що ти фактично пожертвувала кар’єрою заради сім’ї та його бізнесу, суд може відійти від рівного поділу. Наприклад, присудити тобі шістдесят відсотків.
Усередині Оксани вперше за довгий час ворухнулося не безсилля, а рішучість.
— Добре. Спробуймо.
Наступні кілька днів вона перетворила квартиру на архів. Перебирала старі теки, диски, флешки, поштові скриньки. І знайшла значно більше, ніж сподівалася.
Там були копії перших договорів із постачальниками — саме вона їх готувала, і під деякими стояв її підпис. Збереглося листування з клієнтами, яке вона вела в перші роки існування бізнесу. Знайшлися й виписки зі старого рахунку: Оксана регулярно переказувала Дмитрові гроші на розвиток магазинів, фактично віддаючи всю свою зарплату протягом п’яти років.
Крім того, серед документів вона натрапила на дивні витрати за кредитними картками Дмитра: ресторани, готелі, дорогі подарунки — і всі ці суми явно були призначені не для дружини.
