— Дуже сподіваюся, що не доведеться, — тихо кинула Олена й зачинила двері за нянею.
— Ти Надії дзвонити будеш? — озвався Богдан із кімнати.
— Саме збиралася, — відповіла вона, уже набираючи номер невістки.
Олена була готова висловити їй усе за таку безвідповідальність, але розмова навіть не почалася. Спершу в слухавці довго лунали гудки, а потім телефон раптово став недоступним.
— Та що це таке? — не витримала Олена. — Поводиться, наче школярка, якій усе байдуже!
Наступні дві години вона знову й знову намагалася додзвонитися до Надії, та марно. Спершу Олена сердилася, але згодом злість поступилася тривозі. Надворі була глибока ніч. А раптом із нею щось сталося? Раптом вона потрапила в халепу дорогою додому або в тому закладі?
Не витримавши, Олена зателефонувала братові. Тарас відповів сонним голосом і спочатку взагалі не міг збагнути, чому сестра дзвонить серед ночі.
— Я хочу знати, де твоя дружина! — різко сказала Олена.
— У якому сенсі де? — розгубився Тарас. — Хіба Надія не у вас? Вона ж мала бути з дітьми.
— Діти давно сплять. А твоя дружина досі не повернулася від подруги. Я дзвоню їй без кінця, але телефон вимкнений. Тарасе, мені вже справді страшно. Хтозна, що могло трапитися в барі чи дорогою назад. Може, треба звертатися до поліції?
— До поліції?! — сон із нього миттю злетів. — Зачекай. Я зараз сам спробую з нею зв’язатися.
Та й у Тараса нічого не вийшло. Надія не відповідала йому так само. Чоловік почав панікувати: він був в іншому місті й не мав жодної можливості негайно щось зробити. На годиннику вже було третя ночі, а телефон дружини й далі мовчав.
Олена почувалася не краще. У голові одна за одною виникали найстрашніші картини. Їй здавалося, що зранку у двері постукають поліцейські й принесуть жахливу новину.
— Лягай уже, люба, — крізь сон бурмотів Богдан, час від часу прокидаючись і намагаючись її заспокоїти. — Нічого з твоєю Надією не сталося. Ти ж її знаєш. Нагуляється — і прийде.
— Саме тому й хвилююся, що знаю, — прошепотіла Олена. — Вона все життя тягнеться до пригод. А якщо сьогодні теж знайшла собі якусь?
Від напруги голова розколювалася, і замість знеболювального Олена вже потягнулася до заспокійливого. Та щойно вона проковтнула пігулку, як телефон нарешті подав сигнал.
Надія об’явилася лише близько шостої ранку. Вона надіслала Олені фотографію й коротке повідомлення: «Привіт. Ми з подругою трохи засиділися за розмовами. Скоро буду вдома».