Людмила Сергіївна роззулася, акуратно поставила туфлі носками до стіни й упевнено рушила до обіднього столу. Стілець вона відсунула так, ніби була не в гостях, а у власній кухні, після чого вмостилася з виглядом людини, яка прийшла не розмовляти, а виносити рішення.
— Олено, сідай. Нам треба серйозно поговорити про майбутнє вашої сім’ї.
Олена сполоснула руки під краном, струсила з пальців воду й сіла скраєчку стола.
— Гаразд. Я слухаю.
— Андрійко розповів мені про вашу вчорашню розмову, — Людмила Сергіївна склала долоні перед собою. — І особливо про те, як ти відреагувала на його цілком природне прохання. Скажу відверто, я дуже розчарована. Наша родина прийняла тебе тепло, по-людськи, майже як рідну. А ти раптом починаєш торгуватися з власним чоловіком, наче йдеться про якусь угоду між чужими людьми.
— Ви називаєте природним проханням вимогу подарувати йому половину моєї квартири? — Олена здивовано підняла брови.
— Негайно оформи частину житла на Андрійка! — різко відрізала свекруха, і її голос помітно став гучнішим. — Він у тебе живе без жодного захисту! Сьогодні ти задоволена чоловіком — і все чудово. А завтра в тебе зміниться настрій, і що тоді? Виставиш людину за двері? Андрійкові потрібна впевненість у завтрашньому дні. Тим більше з його тонкою творчою душею.
— Вашому “Андрійкові” тридцять п’ять років, — Олена говорила ще рівно, але в її голосі вже проступив холодний метал. — Якщо дорослого чоловіка так лякає перспектива залишитися без даху над головою, можливо, йому варто знайти нормальну роботу. А не проводити більшу частину дня перед приставкою.
— Не смій принижувати його через гроші! — Людмила Сергіївна з силою вдарила долонею по стільниці. — Він людина мистецтва! Творча особистість! Такі люди не зобов’язані від ранку до вечора просиджувати в офісі. І взагалі, він теж багато робить для вашої родини. Хто, наприклад, купив вам торік мікрохвильову піч?
— Андрій купив її за гроші, які позичив у моєї мами й досі не повернув, — Олена трохи нахилилася вперед. — Тож давайте без красивих казок, Людмило Сергіївно. Говорімо тільки про факти. Квартира моя. Я придбала її задовго до нашого шлюбу. Кредит за неї я виплатила повністю сама. Віддавати комусь частку я не збираюся. На цьому питання закрите. Повертатися до нього немає потреби.
Андрій раптом різко відсунув табурет. Ніжки неприємно скреготнули по підлозі.
— Ну звісно! Я так і знав! — він підхопився й з ображеною гідністю повернувся до матері. — Мамо, ти сама чуєш? Їй узагалі байдуже до сім’ї! Вона тільки за свою нерухомість обома руками тримається. Остап попереджав, що все саме так і закінчиться. Поки від чоловіка щось потрібно, то відразу: “ми сім’я”. А щойно заходить мова про справжню довіру — одразу починається: “це моє”.
— Я все бачу, сину, — Людмила Сергіївна співчутливо похитала головою. — Дуже важко жити поруч із жінкою, яка насправді не хоче поєднати своє життя з чоловіком.
Вона знову перевела погляд на Олену. Тепер її обличчя стало жорстким, майже службовим, ніби вона зачитувала офіційне розпорядження.
— Отже, буде так. У понеділок ти йдеш до нотаріуса й оформлюєш половину квартири на Андрійка. Без зайвих суперечок. Або мій син збирає речі й переїжджає до мене. Я не дозволю йому жити там, де йому щодня дають зрозуміти, що він людина другого сорту.
Людмила Сергіївна замовкла й переможно відкинулася на спинку стільця.
Вочевидь, вона чекала на якусь реакцію.
Можливо, на сльози.
Можливо, на переляк.
А найімовірніше — на те, що Олена почне вмовляти Андрія залишитися, пообіцяє все обдумати, а потім поступово погодиться хоча б на якусь частку.
Та Олена раптом усміхнулася.
— Тобто я правильно зрозуміла умови?
— Які ще умови? — насторожилася свекруха.
— Дуже прості. Або я дарую Андрієві половину квартири, або він пакує свої речі й переїжджає до вас.
— Саме так! — твердо відповіла Людмила Сергіївна. — І я сподіваюся, тобі вистачить розуму ухвалити правильне рішення.
— Вистачить.
Олена підвелася.
Андрій, який досі стояв біля столу, навіть трохи розслабився.
— Бачиш, мамо, — пробурмотів він. — Треба було просто нормально пояснити.
Олена подивилася на нього.
— Я обираю другий варіант.
На кухні запала така тиша, що стало чути, як у холодильнику клацнуло реле.